Парафіяльний храм св. Архистратига Михаїла РКЦ у Львові розташовано посеред мальовничого парку, і зараз, у травні, коли природа довкола вражає своїми щедрими барвами, тут взагалі справжня оаза. Раніше, приблизно у цей час, при парафії відбувалися “Веселі канікули з Богом”, масові заходи для дітей. Сьогодні ж, через карантин, всі події, перевели у формат онлайн. Опікується напрямком праці з дітьми та молоддю на парафії зокрема сестра Серафіна Осідач,зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії РКЦ. Про богопосвячене життя, як велику пригоду дружби з Ісусом, силу простоти, а також карантинний секрет миру у душі, с. Серафіна екслюзивно розповіла “Духовній величі Львова”. Додамо, що 2020 рік у Римо-Католцицькій Церкві в Україні оголошено Роком молитов за покликання до священичого та богопосвяченого життя.
– Сестро, розкажіть, як і коли Ви розпізнали покликання до монашого життя?
– Вперше я познайомилась з сестрами в 1999 р., коли вони прибули до нас на парафію. Одного разу моя подруга попросила мене піти разом з нею до сестер, я погодилась. Тоді я ще зовсім не знала, хто вони, сестри, що вони роблять, чим займаються. І ось я мала гарну нагоду, щоб більше дізнатись про їхнє життя. Пам` ятаю, що коли повернулась додому, то поділилась своїми враженнями з батьками, та сказала їм що теж буду сестрою, вони тільки усміхнулись до мене…
Так рік за роком, минав час. А моєму серці дуже часто були думки, щоб піти в монастир, посвятити своє життя Богу. Інколи це було сильніше відчуття, деколи слабше, був час коли взагалі я навіть не думала про монастир, мріяла мати сім`ю, чоловіка, дітей.
Але у 2006 році, коли завершувала школу, я сказала батькам, що хочу піти до монастиря. Це було саме на Святвечір. У цей вечір не заведено сваритися, чи сперечатися, тому батьки сприйняли це моє рішення мовчки. Минали тижні, і лише через певний час батько запитав мене, чи я твердо вирішила. Я сказала, що так. Тато відповів: “Як постелиш, так і виспишся”. “Я буду стелити, я буду й спати. Не переживай, все буде добре”, – відповіла.
“Кілька місяців до монастиря були різні спокуси, я намагалася не піддаватися”
У січні того ж року я відвідала реколекції у сестер.Це був такий особливий час, тоді якраз Ісус промовляв дуже до мого серця, запрошував мене не боятись. Так скажу з такого імені як я вдома називаюсь з хрещення Мар’яна, якось мені в цей час було: «Мар’яна лишися». І після завершення реколекцій, сказала монахині, яка їх проводила,про свій вибір життя для Бога. В березні я мала нагоду порозмовляти з настоятелькою, і ми визначили дату, коли я маю прийти.
Цей час, від березня до липня, був для мене дуже складний, багато що в ньому відбувалося. Були різні спокуси, щоб змінити своє рішення, я намагалась не піддаватись.6 липня 2007 року Божого, я переступила поріг монастиря Сестер Служебниць, в Лесьніци Опольській. І тут розпочалася моя велика пригода дружби та любові з Ісусом! 🙂
“Я стараюся бути для дітей духовною мамою”
-На ваш погляд, якими рисами має володіти монахиня чи майбутня монахиня, дівчина, яка готується до цього? Зараз в римо-католицькій Церкві є рік покликання. Поділіться з нашими читачами вашим поглядом.
-У першу чергу, мені здається, простота. На що я звертала увагу, коли дивилась на сестер? Яка сестра ця є, чи вона проста, чи з нею можна вільно розмовляти, чи вона є така сама, як ми, щоб можна було їй довіряти. Коли дивишся на неї і бачиш, що в ній Ісус, вона живе Ісусом і вона собі теж цього Ісуса дає. Я стараюсь бути для дітей, духовною мамою, щоб давати їм свою радість, свою любов, бути поруч і завжди мати час. Це те на, що я більше звертаю увагу.
-Зараз, сестро, під час карантину, дуже багато людей замислюються над тим, де знаходити спокій, мир в душі, порозуміння з тими, хто поруч і з самим з собою. Вважається, що саме в монастирях люди знаходять очікуваний мир. Поділіться з нами своїм рецептом.
-Я думаю, що це кожен теж індивідуально переживає цей час карантину. Це є важкий час, для кожного: як для сестер в монастирі, так і для людей, що мають свої сім’ї. Цей період багато чого від нас вимагає, але й дає нам час, коли можна над собою подумати, про те, що варто змінити у своєму житті, чи тим, які ми є, наприклад, звернути більше увагу на своїх дітей.
Для мене, сестри, це є молитва, час на молитву ,більше аніж навіть зазвичай. Віра, віра і завжди мати надію. Буває,що ми живемо, а не бачимо у цьому житті Ісуса, а Він є. Часом ми буваємо такі сліпі. Ми його не відчуваємо, не бачимо. Ця пандемія не є збіг, не є просто так. Бог знає, що коли кому дати і в якому часі. Ми цього не вибираємо, не знаємо якби не було пандемії, якби закінчилось наше життя, не можемо цього сказати. Мені здається, Бог має свій план в цьому. Головне не піддаватися, мати віру і молитися. Молитись, хоч часом буває важко. Часом терпінням, самотністю, якщо це старші люди, які самі є, не мають нікого, жертвувати цим. Ісус жертвую тобі це, Ти цим займись, я не можу нічого з цим зробити, але я вірю, що Ти маєш велику міць і можеш це зробити. Ти можеш зчинити великі чудеса. Просто сказати: «Ісусе, довіряю тобі». У цьому важкому для нас всіх часі, бо це не є для когось там, мені здається, що це є час важкий для всіх.
-Сестро, теж для молоді, яка можливо ще десь сумнівається у своєму покликанні, не може для себе остаточно вирішити яким шляхом йти. Яку ви б дали пораду, як правильно розпізнати свій шлях? І як з рештою наважитись на це рішення?
-Як на мене, давати собі час. Просити Духа Святого, щоб Бог дав мені пізнати. Так само як ми молимось про доброго чоловіка, а хлопці про добру дружину, так само тут: «Боже, дай світло Духа Святого, який покаже мені дорогу, якою дорогою покликання я маю йти». І просити відвагу. Зрозуміло, що сьогодні дуже важко прийняти таке рішення, піти в монастир і жити таким чернечим життям. Бракує відваги лишити все, ризикнути. Часом треба навіть спробувати. Десь побути з кимсь, поїхати на такі реколекції, з кимось порозмовляти з сестрою, священиком, щоб не лишатись самому в такому моменті. Дуже важливий момент в житті кожної людини, дівчини чи хлопця. Часом треба спробувати і піти до сестер запитати, чи можна до вас приходити, чи можна вам в чомусь допомогти. Наприклад, як я працюю з дітьми, то дівчина може собі прийти подивитися, помолитися з нами. Побачить навіть як виглядає наш розпорядок дня. Це часом ніби дрібничка, але для такої дівчини, яка шукає покликання, це дуже важливо.
-Сестро, перенесено дату Світових днів молоді. Саме під час цієї знакової події, багато молодих людей мали шанс ближче познайомитися, чи із духовенством, чи із богопосвяченими особами. Що порадите молоді, яка перебуває в пошуку свого покликання у такий період, коли є карантин від будь-яких зустрічей?
– Я б радила контактувати телефоном. Наприклад, така особа може мені зателефонувати, ми можемо розмовляти, ділитися думками, чи написати їх у повідомленнях. Це можуть бути в такі моменти дуже різні думки. Часом сісти і посидіти, у такій тиші і нехай Бог сприймає всі мої думки, все, що в мені діється. Просто віддаю і кажу: «10 хвилин Ісусе, жертвую тобі в цьому намірі». Я не вмію молитись, бо я не знаю, що сказати, немає у мене іншої простої молитви, не вмію я нічого скласти. Але просто: ці 10 хвилин я жертвую Тобі, щоб Ти мене освітив. Що далі? Більш конкретних тут пропозицій не маю, щоб як допомагати у розпізнаванні такого покликання у теперішньому часі.
Розмовляла О. Бабенко
Записала Анна Мох
Фото надані співрозмовницею
Повязані записи
