У Велику п’ятницю особливо застановляємось у тиші перед гробом Ісуса Христа. Ця ікона Христа померлого є ключовою для богослужінь впродовж п’ятниці та суботи. Господній гріб є свідченням спасіння всього людства, водночас предвісником Пасхи. Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих фактів про історію плащаниці та про богослужіння Великої п’ятниці, найкраще читаємо про це у праці о. Юліана Катрія “Пізнай свій обряд”.
Цінність плащаниці у богослужбовій традиції
Використання святої плащаниці в богослужбах Великої п’ятниці й суботи так як ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерті Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирало чи саван, у якому було загорнуте мертве Тіло Христа Господа, коли його покладено до гробу. Східна Церква у відправах Великої п’ятниці й суботи не знала плащаниці майже півтори тисячі літ!
Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику п’ятницю хресне дерево, яке на початку IV століття віднайшла свята Єлена, мати цісаря Костянтина. Обряд того почитання записала нам паломниця IV століття Сильвія Аквітанська. У її щоденнику паломництва читаємо, що у Велику п’ятницю єпископ в оточенні дияконів сідав на престолі, поставленому на Голготі, де був розп’ятий Христос. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали святе хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ тримав кінці святого дерева у своїх руках, а вірні один за одним підходили до столу, робили доземний поклін, торкалися хреста й напису своїми чолами й очима, а відтак цілували хрест і відходили.
Звичай почитати святий хрест у Велику п’ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. У Велику п’ятницю в часі утрені після 5 страсного Євангелія, коли співали стихиру “Днесь висить на дереві… “, священик або єпископ виносив зі святилища запрестольний хрест і ставив його на середині церкви. При співі слів стихири: “Поклоняємося страстям Твоїм, Христе”, — священик і всі вірні робили три доземні поклони і цілували святий хрест.
Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Велику п’ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується і сьогодні.
Під час святої Літургії Східна Церква накриває на проскомидії Чесні Дари великим прямокутним покровом. Цей покров, який називають також воздухом, єрусалимська Церква почала вживати в Літургії за святого Сави Освященого († 532), творця єрусалимського богослужбового уставу. Святий Герман, царгородський патріарх (713-730) учить, що воздух є символом того каменя, яким Йосиф з Ариматеї прикрив Господній гріб. А за Симеоном Солунським († 1429), воздух — це символ нагого й мертвого Ісуса, якого несуть до гробу. Тому, каже він, на воздусі деколи зображено покладення Христа до гробу. На Великому Вході диякон несе цей воздух перед Чесними Дарами. А потім священик накриває ним чашу і хліб на престолі і при цьому тихо відмовляє тропар “Благо-образний Йосиф… “.
Цей грецький звичай зображати на воздусі ікону Христа в гробі прийшов до нас у XIV віці разом з єрусалимським уставом. І це він дає початок нашій плащаниці.
Історія тропаря “Благообразний Йосиф…”, який співаємо для почитання плащаниці
За приписами єрусалимського уставу тропар “Благообразний Йосиф” співається також на вечірні Великої п’ятниці й на утрені Великої суботи. Виглядає, що наші побожні предки, співаючи цю похоронну пісню на честь Спасителя, хотіли не тільки переживати її духом, але й очима бачити його ікону покладення до гробу. Тому за тим тропарем спочатку на утреню Великої суботи, а відтак і на вечірню Великої п’ятниці приходить також через своє символічне значення і воздух, наша перша плащаниця.
У XVI ст. з’являється звичай нести воздух-плащаницю з іконою мертвого Ісуса в час входу з Євангелієм на великому славослов’ї утрені Великої суботи. Вхід закінчувався співом “Благообразний Йосиф… “, поклонами і цілуванням воздуха-плащаниці. Після утрені його знову ставили разом з Євангелієм на престол. У цьому столітті воздух з іконою Христа у гробі у нас називається плащаницею.
Обряд почитання святої плащаниці перенесено згодом з утрені Великої суботи на вечірню Великої п’ятниці. Це сталося, мабуть, тому, що тропар “Благообразний Йосиф” у відправах страсного тижня співається перший раз на вечірні Великої п’ятниці.
Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображають ще Богородицю, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря Великої п’ятниці: “Благообразний Йосиф… “.
Як довго перебуває плащаниця у храмі?
Святу плащаницю, буває, виставляють для почитання аж до воскресної утрені. Перед утренею, після відправи надгробного, плащаницю заносять до святилища і кладуть на престол. Нема окремого припису, де треба ставити святу плащаницю у воскресному часі. В одних храмаї її тримають на престолі до Томиної неділі, а відтак поміщають за престолом на стіні над горним сідалищем. В инших церквах плащаниця стоїть на престолі до неділі Мироносиць. У наших церквах плащаниця лежить на престолі аж до віддання празника Пасхи, тобто 40 днів, на знак Христового 40-денного перебування на землі після свого воскресення.
У нашому народі свята плащаниця користується справді великим почитанням і любов’ю. Загал наших вірних дотримується у Велику п’ятницю повного посту і приступає натщесерце до святої плащаниці, наче до святого причастя. До неї приходять не інакше, як на колінах і то часто аж від вхідних дверей церкви. Коло Божого гробу, зазвичай, стоїть почесна сторожа наших молодіжних і старших організацій, подекуди навіть цілу ніч з Великої п’ятниці на суботу. Поклоніння святій плащаниці і її цілування для наших вірних – це справді глибоке духовне переживання і нагода відновити свою віру в Христа й любов до Господа, що з любові до нас умер на хресті.
Підготувала Юліана Лавриш за матеріалами книги о.Юліана Катрія “Пізнай свій обряд”
Повязані записи
