Монахами стають мало людей, ще менше монахами помирають. Однак у душі кожного християнина рано чи пізно може загорітися іскра особливої посвяти Богові, і, швидше за все, вона буде горіти вогнем харизми того чи того монашого згромадження.
Не секрет, що кожне монаше згромадження в Католицькій церкві має власну харизму. І хоча всіх людей, які стали на шлях богопосвяченого життя, об’єднують три обіти – убогості, чистоти та послуху (трохи інакше це звучить у бенедиктинців) – але «чому» і «як саме» вони їх втілюють, залежить від харизми спільноти. Зазвичай вона бере початок від духовного досвіду засновника згромадження.
Відразу зазначимо, що не всі монахи є монахами. В Католицькій церкві спільноти богоспосвячених осіб діляться на Ордени (Чини) і Згромадження.
Ордени створені здебільшого до XVI ст. Їхні члени складають урочисті обіти, які означають повну відмову від власності (чернець не може навіть володіти майном, все належить Ордену) і ці обіти дуже важко розірвати (потрібен дозвіл Папи). Це, наприклад, Василіяни (ЧСВВ), Бенедиктинці, Францисканці, Домініканці.
Згромадження (Congregations) зʼявляються здебільшого з XVII-XIX ст. Їхні члени складають прості обіти. У цьому випадку особа може володіти майном, але не може ним користуватися без дозволу настоятеля. Ці обіти легше розірвати. Для прикладу – це Салезіяни, Редемптористи, Сестри Служебниці.
Але це ще не все. Спільноти богопосвяченого життя також діляться на монахів, жебручі ордени (братів), регулярних клириків і товариства апостольського життя.
Перші – монахи – живуть осіло в монастирях (абатствах). Вони зосереджені на спільній молитві, Літургії годин і праці на території монастиря. Вони «тікають від світу» і тим самим нагадують православних іноків. Ключовим для них є stabilitas – сталість місця. До монахів належать: Бенедиктинці, Цистерціанці, Картезіанці і Студити.
Далі – «Жебручі ордени» або «Брати» (Mendicants/Friars). Виникли вони у XIII ст. завдяки св. Франциску та св. Домініку. У вузькому значенні це не монахи, а «Брати» (фратери), які не сидять у монастирі, а йдуть проповідувати у міста та села. Їхній «кляштор» — це цілий світ. Зазвичай вони доволі мобільні. Їхній чернечий геном – це євангельська бідність та активна проповідь. «Брати» – це Францисканці, Домініканці, Кармеліти.
Хто такі «Регулярні клирики» (Clerks Regular)? Вони виникли у XVI ст. в період Контрреформації. Насамперед це священники, які живуть спільнотою за правилом, щоб ефективніше служити (школи, місії, дипломатія). У них немає урочистого спільного хору, як у монахів, та праці при монастирях. Найвідоміший приклад – Єзуїти.
І, нарешті, «Товариства апостольського життя». Це особлива категорія. Вони живуть спільнотою, носять сутани, але не складають чернечих обітів (ні урочистих, ні простих). Вони дають обіцянку вірності спільноті. Це, зокрема, Отці Лазаристи (Вінцентіяни), Ораторіанці.
ЧСВВ
Де тут Василіяни, яких у нас дуже добре знають? Це унікальний гібрид. Без образ! Історично це східні монахи, але реформовані Йосифом Велямином Рутським у XVII ст. значною мірою за зразком західних єзуїтів. У XIX ст. була ще одна реформа – Добромильска, також єзуїтська. В результаті ми отримали спільноту, яка поєднує монашу молитву з доволі активною діяльністю (видавництва, школи, парафії, а тепер ще й театри). В теперішні часи, коли все ексклюзивне – мов «гарячі пиріжки», отці-василіяни потрапляють у вищу лігу унікальних.
Лаконічно харизму Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) можна висловити так: «Бути світлом Христовим через єдність молитви та дії, виховуючи душі й формуючи культуру в християнському дусі». Окремо варто відзначити історичну роль Василіян у збереженні ідентичності та духовності українського народу.
Найкраще про харизму цього Чину сказав сам Василій Великий. У своєму правилі він запитує: «Кому ти помиєш ноги? Про кого подбаєш? Кому зробиш добро, якщо житимеш самітньо?».
Отже, вам близька василіянська духовність, якщо ви шукаєте в житті «золоту середину» та гармонію між небом і землею. Тобто ви — людина діла, а не лише емоцій. Ви не втікаєте від світу, а прагнете його преобразити. Вам замало просто «відчувати» благодать; ви хочете бачити реальні плоди віри — у праці, допомозі, культурі та освіті. Ваше кредо: «віра без діл мертва». Водночас вам не подобається «сліпа» віра; ви хочете розуміти те, у що вірите.
Варто зазначити, що Василій Великий був противником надмірного самітництва. Якщо вам близький його дух, то ви — соціальна людина. Вам важливе почуття плеча, ви цінуєте дружбу і вважаєте, що спасатися (і працювати) краще гуртом, у впорядкованій системі, де є чіткі правила і дисципліна, а не хаос.
Більше того, ви — патріот, якому важлива історія. В українському контексті ЧСВВ — це орден, що століттями беріг національну ідентичність. Якщо ваша душа лежить до них – ваша віра невіддільна від любові до свого народу. Ви, ймовірно, цінуєте традицію, спадкоємність поколінь і відчуваєте відповідальність за майбутнє своєї країни.
Ви шукаєте краси та порядку в Літургії. Василіяни відомі своєю урочистістю, охайністю храмів та любов’ю до церковного співу. Це говорить про ваш естетичний смак. Ви не любите недбалості; для вас краса обряду є способом виразити повагу до Бога.
Василіяни поєднують у собі ще дві риси, які часто вважаються непоєднуваними: це любов до традиції і до сучасних форм пастирювання. Саме тому, ви знайдете богослужіння з так званими дорогими для багатьох греко-католиків «латинськими» практиками, найімовірніше, у василіянських храмах – водночас у тих самих храмах ви побачите отців, які працюють з дітьми і молоддю у спосіб, що мало нагадує традиційне монашество. Ну що ж, це ще один плюс до карми ексклюзивності ЧСВВ. Велике – зазвичай незвичне.
Редемптористи
Якщо василіяни — це «освітній» та «книжковий» Чин, то Редемптористи — це «швидка духовна допомога». Відповідно, любов до редемптористів говорить про те, що ви — людина серця, емпатії та спілкування.
Редемптористи — це згромадження милосердя. Якщо вам близький їхній дух, ви, ймовірно, не схильні судити людей. Коли хтось помиляється, ваша перша реакція — не засудити («як він міг?»), а зрозуміти і допомогти («чому йому так боляче?»). Ви вірите в другий шанс.
Ви не любите пафосу та елітарності. Харизма редемптористів — простота. Це свідчить про те, що ви цінуєте щирість і доступність. Вам не подобаються складні, «закручені» розмови чи пихатість. Ви, найімовірніше, та людина, з якою легко спілкуватися і двірнику, і професору. Ви вмієте говорити про складне простими словами.
Ви — «рятувальник» (в доброму сенсі). Назва ордену походить від слова Redemptio (Відкуплення/Порятунок). Вас тягне туди, де є проблема, яку треба вирішити. Ви не з тих, хто сидітиме в «вежі зі слонової кістки». Вам потрібно бачити результат своєї допомоги — усмішку людини, якій стало легше, або вирішену кризову ситуацію.
Ви добре розумієте людську психологію, або принаймні вчитеся її розуміти. Засновник Редемптористів, св. Альфонс, був геніальним психологом свого часу (моральним богословом). Тяжіння до цього згромадження часто зустрічається у людей, які інтуїтивно відчувають стан душі іншого. Ви, ймовірно, є тим другом, до якого всі йдуть виплакатися, бо знають, що ви вислухаєте.
Ви оптиміст. Девіз Редемптористів — «Велике у Нього Відкуплення». Це означає, що для вас немає безвиході. Ви вірите, що будь-яку ситуацію можна виправити, а будь-яку людину — навернути добром і лагідністю. Ваш духовний стержень — це надія.
Студити
Та можливо, у вашій душі віддзеркалюється духовність Студитів.
Якщо Василіяни — це «інтелект і структура» (розум), а Редемптористи — це «швидка допомога і милосердя» (серце), то Студити — це «душа і легені» УГКЦ.
Студити — це не «орден» у західному розумінні. Це відродження автентичного східного чернецтва, яким воно було в Києві часів Русі та у Візантії. Принаймні цього прагнув Митрополит Андрей Шептицький. Життя справжнього Студита обертається навколо богослужіння.Решта часу — це підготовка до молитви.Студити живуть у великих монастирях (Лаврах) або менших скитах.
Якщо у вас лежить душа до Студитів, це вказує на те, що ви — глибока, споглядальна натура.
Ви втомилися від шуму і метушні. Вас дратує поверхневість сучасного світу («кліпове мислення»). Ви шукаєте тиші, глибини і стабільності.
Ви — естет і цінитель традиції. Вам не байдуже, як виглядає храм і як співає хор. Ви відчуваєте Бога через красу обряду, через ікону, через запах ладану. Вам важлива автентичність — «справжність» без домішок.
Більше того, ви шукаєте «вкорінення». Студити — це про прив’язаність до своєї землі і своєї історії. Ви не кар’єрист. Якщо василіянський дух може приваблювати лідерів і організаторів, то студитський дух близький тим, хто хоче «бути, а не здаватися». Вам не потрібні зовнішні досягнення, вам важливий внутрішній мир.
Також ви цінуєте ритм. Вам подобається, коли життя впорядковане, коли день має чіткий розклад. Це дає вам відчуття захищеності. Коротше кажучи, ваше тяжіння до Студитів означає, що ви шукаєте Бога у тиші та красі, і для вас духовний світ набагато реальніший і важливіший за матеріальний успіх. Ви — хранитель традиції.
Однак на практиці ми можемо також бачити Студитів-активістів. Їхній присутності в суспільно-політичному житті інколи можуть позаздрити навіть політики чи актори. Тому може видатися, що це екстремальна, межова форма студитства, яка балансує на грані втрати ідентичності. Однак хвилюватись не варто – все що робить монах-Студит, він узгоджує з волею своїх настоятелів, а, отже, його діяльність втілює в собі місію якщо не всієї Церкви, то свого згромадження. А настоятелі вочевидь знають те, чого не бачимо ми, а саме – що вся діяльність такого Студита-активіста вкорінена в глибоку молитву, яка має своїм плодом любов, мир, довготерпіння, радість, віру, лагідність стриманість.
В Церкві існує багато інших спільнот богопосвяченого життя, і Ви можете дослідити їх додатково. Характеристики, надані тут, не є вичерпними. Бо ж кожна людина, а тим більше – кожний чернець – має ще власну харизму. І, мабуть, той священник чи брат-монах, якого ви знаєте, якраз і сформувався зі сплаву власної вдачі та характеру, дарованих йому Богом, благодаті та формації згідно з харизмою його богоспосвяченої спільноти.
Також читайте: О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
О. Йосиф Кралька ЧСВВ: «Хочеться відчувати, що наші здобутки є здобутками всієї Церкви»
Ігумен Йона: «Одним зі завдань студитів у свій час є піти на Схід»
Єпископ Едвард (Кава): «Покликання зараз мають зовсім інший вимір, ніж у 90-х роках»
Повязані записи
