Сьогодні, 14 серпня, Церква вшановує пам’ять семи мучеників Макавейських, їхньої матері Соломонії та старозавітнього священика Єлеазара. Біблійна історія переносить нас у сиву давнину – 166 рік до Різдва Христового. У ті часи, коли сирійський цар Антіох примушував євреїв прийняти іншу віру.
Коли посивілий єврейський книжник Єлеазар відмовився їсти свинину та добровільно прийняв смерть перед кривдниками, він промовив дуже важливі слова: «Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, − а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя» (2Мак.6.24). Мудрець добре розумів, що лише старші подають приклад молоді. Своїм словом, вчинком, своєю поведінкою вони виховують майбутнє покоління. Ми часто чуємо, що «молодь зіпсувалася», «діти не виховані», однак забуваємо спитати себе: хто їх такими зробив? За словами Єлеазара приховане ціле мистецтво педагогіки, яке можна адаптувати до сучасного життя так: «Дітям потрібні не повчання, а приклади» (Жозеф Жубер).
Серед юдеїв, які не хотіли зрікатись своєї віри, були сім братів та їхня мати Соломонія. «Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони» (2Мак.7.2) − відповів цареві один із братів. І кожен з них віддав своє життя за Бога. Останньою померла мати, гідно витримавши тортури своїх синів.
Подвиг семи макавейських мучеників та їхньої матері вчить нас бути героями кожного дня. Адже що означають слова «радше вмерти, аніж переступити батьківські закони» в сучасному світі? Відмовитись від чогось, що не збігається з нашими цінностями, руйнує нас. Часто хочеться переконати себе, що наші цінності не такі вже й важливі, аби не зіпсувати стосунки з близькими. Часто нам легше пристосуватись або терпіти попри те, що всередині щось підказує нам: так не можна. Нам іноді страшно сказати «так» своїм цінностям, страшно пожертвувати чимось важливим заради Бога. Сімом братам Макавейським також було страшно. Але вони обрали тверду позицію – віддати життя заради батьківських законів. Бог подякував їм за вибір: ворожнеча сирійців та євреїв закінчилась перемогою юдейського народу під проводом Юди Макавея. У нашому житті Бог також дякує нам тоді, коли ми, знаючи про можливі втрати, все одно обираємо свої цінності, говоримо Йому «так».
Марія Ревер
Повязані записи
