Про щомісячну молитву на Полях почесних поховань Личаківського кладовища «Духовній величі Львова» розповів настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові, голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Тарас Михальчук.
В останню суботу грудня військові капелани запрошують львів’ян на традиційну спільну молитву за полеглих Захисників на Личаківському кладовищі*. Цього разу вперше молитимуться на Полі почесних поховань №87, що на вулиці Пасічній.
«Духовна велич Львова»: Отче Тарасе, скільки часу вже триває практика щомісячних молитов на Личаківському цвинтарі?
О. Тарас Михальчук: Фактично від початку війни. Наприкінці 2014-го попередній настоятель Гарнізонного храму отець Степан (Сус – нині єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, прим. ред.) і ми всі зрозуміли, що дуже важливо, щоб родичі наших полеглих воїнів зустрічалися. Це була потреба часу і переживання, яке було тоді.
Ми помітили, наскільки це важливо, навіть із практичної сторони: хтось молодший заїжджав по дорозі по старших людей, наприклад, вдова полеглого заїхала по матір когось із воїнів, і всі зустрічалися на спільній молитві. Насправді це була своєрідна реабілітація, і це спілкування гріло серце, душу, і лікувало. Водночас була молитва за померлих і можливість родичам бачитися.
Так воно започаткувалося, і для нас було принципово – ми про це завжди говорили – що, не зважаючи на те, чи буде сніг, чи буде мороз, чи буде дощ – щоби родичі були впевнені, ми тут завжди будемо присутні і будемо завжди молитися. І цього старалися дотримати протягом усіх років, а тепер – і поготів.
А чому обрали для молитви саме останню суботу місяця?
Насправді в традиції Церкви завжди були якісь певні дати – чи перша, чи остання субота. Ми обрали цей день, щоби людям було легше запам’ятати. Треба згадати, що в першу неділю місяця вже десь вісім років ми молимося за здоров’я родин – храм завжди повний людьми. Така спільна молитва відбувається в Гарнізонному храмі кожної першої неділі місяця о 16:00. Молитва стає багатосторонньою, бо ми молимося не лише на могилах, але також зустрічаємося і в храмі – в останню суботу і першу неділю місяця. Світова практика показує, що пережити горе можуть допомогти лише ті, хто також пережив схоже горе.
Як відбувається молитва на цвинтарі?
На кладовищі ми, згідно всіх правил, молимося панахиду. Єдиною особливістю є те, що, незважаючи на кількість полеглих, ми зачитуємо прізвище та ім’я кожного воїна. У нас є один невідомий воїн; і тут теж цікаво, що коли ми згадуємо імена, то родина, яка чує ім’я свого полеглого, робить на собі знак хреста – а коли ми згадуємо невідомого воїна, то всі присутні хрестяться. Таким чином виявляють пошану і повагу.
Скільки часу триває ця суботня молитва?
Тепер це залежить від кількості імен, які ми зачитуємо. Звичайно, якщо менше імен — на 76-му Полі – то молитва триває орієнтовно 20 хвилин; а вже якщо ми молимося на Почесному полі 86А, то там молитва триває 40 хвилин.
На цю молитву приходять тільки рідні і друзі полеглих, чи також інші львів’яни?
Приходить багато небайдужих людей. Інколи приходить влада, військове командування. До початку повномасштабної війни ми мали цілий військовий церемоніал на рівні начальника гарнізону, де був почесний прохід варти, оркестр. Це все було у взірцевому форматі на всю Україну, а може – і на весь світ. Але коли розпочалася повномасштабна війна, то залучати військових у такій кількості стало просто неможливо з точки зору їхньої безпеки тощо. Тому станом на сьогодні це є родинна, домашня атмосфера, без окремого військового церемоніалу. Думаю, ми до нього повернемось уже після війни.
Цього місяця остання субота випадає на 27 грудня — це третій день Різдвяних свят. Чи буде якась особливість — принаймні в атмосфері цієї молитви?
Я думаю, що особливість буде в тому, що ми, як це прийнято, в кінці будемо колядувати. І це, напевно, теж символічно, що в різдвяному часі родини зустрінуться — як одна спільна велика родина – ті, хто пережив горе, але водночас зумів спільно прожити його.
Чому для воїнів потрібна саме молитва?
Молитва – це вияв любові, і любов ніколи не переминає (див. 1 Кор. 13, 8). І це, скажімо, наше сопричастя з тими, хто у вічності. Це місточок, який єднає небо зі землею. Відповідно, коли ми молимося, то ми об’єднуємося разом з тими, хто у вічності.
Багато львів’ян, мабуть, ніколи не були на цій молитві на кладовищі. Чи варто їм також прийти, навіть якщо ніхто з їхніх близьких чи знайомих там не похований?
Їхня присутність буде виявом поваги, любові, але водночас і глибшим усвідомленням та приготуванням до того, щоби співчувати і розуміти більше те, що переживають рідні, які втратили своїх найдорожчих на фронті. Це дає змогу абсолютно по-іншому сприймати кожного воїна зокрема – не тільки того, хто загинув, але й того, хто воює і кожного дня ризикує своїм життям заради того, щоб ми жили.
Під час війни легко почати сприймати смерть як статистику, забуваючи, що кожний, хто втратив життя — це окрема особистість, яка мала своє життя, і близьких їй людей.
Абсолютно. Кожне таке життя – це самопожертва воїна, який з любові до України за нас віддав своє життя, щоб ми жили. Це насправді – неоціненно.
Дякую за розмову та Ваше служіння, отче Тарасе.
Спілкувався Андрій Толстой
*Поминальна молитва за полеглими Захисниками України відбудеться на Полях почесних поховань Личаківського кладовища у суботу, 27 грудня:
10:30 – Поле почесних поховань №76;
10:50 – Поле почесних поховань №67;
11:00 – Поле почесних поховань №86А (Марсове поле);
12:00 – Поле почесних поховань №87 (вул. Пасічна).
Молитву очолять капелани Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ.
Також читайте: О. Тарас Михальчук: Воїн, який знає, що за нього моляться, зуміє перемогти багато викликів
Світові потрібно менше наших думок і більше наших молитов
О. Петро Бойко: «Дуже велика користь душі спочилого від загальної церковної молитви»
Повязані записи
