Сьогодні, 13 квітня 2020 року, на цвинтарі у смт. Брюховичі знайшов останній спочинок військовий капелан, священик княжого храму св. Миколая Чудотворця ПЦУ у Львові, протоієрей Андрій Дуда.
Відомо, що 43-річний протоієрей Андрій Дуда вранці 10 квітня відслужив Божественну Літургію, причащав прихожан, а наприкінці дня раптово помер.
Чин похорону очолив Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій, який підкреслив, що над таким гробом потрібно ридати. Через карантинні обмеження, не всі змогли особисто попрощатися із протоієреєм Андрієм, але була пряма трансляція на фб-сторінці храму св. Миколая Чудотворця.
“Наш отець Андрій прожив недовге життя, але це життя було сповнене великого горіння, і трепету, і любові до свого народу. Він прийшов на священиче служіння у вже досить зрілому віці. І я уділяв йому таїнство священства, звичайно не без турбот його батька, отця Ярослава, який дуже хотів, щоби о. Андрій був працівником виноградника Христового і Божої ниви. У диякони я його посвятив 26 листопада,у день пам’яті святителя Йоана Золотоустого у 2013 році, і 19 грудня у цьому храмі, де Господь його сподобив майже 7 років послужити, я йому уділив Таїнство священства. І буквально через пару днів у нас сталися трагічні події, які викликали о. Андрія на ще більше служіння, жертовне служіння. І я знаю, яким він був, і засвідчу перед вами, що він не зробив жодного кроку, жодного щоби не сказати : “Владико, благословіть!” Ми не зробили жодного поклику для його жертовної праці, а він нагрузить автобус, від’їде можливо 200 кілометрів від Львова, і напише мені смску: “Владико, благословіть, ми вирушили на Схід України”. І так він робив дуже часто,а потім приходив і розповідав, як було там, там і там. І він не тільки допомагав нашим воїнам, а він і займався писанкарством з учнями на Сході України, де такого ніхто не знав і не бачив. Я дивувася,що він умів запалити у цих учнів західноукраїнські звичаї. Ми всі дивувалися його незбагненній пам’яті, коли він читав вірші напам’ять, і навіть інколи здавалося, що може б отцю Андрій краще було бути актором, і ви знаєте, що він останні місяці життя читав вірші у Шевченківські дні в Оперному театрі. Саме таких священиків потребувала наша Православна Церква України. Саме таких священиків, бо ми сьогодні погребаємо великого священика, великого отця, бо ми ним гордилися. І думали: “Слава Богу, що у нас є такий священик, який може здивувати всіх своїм словом, своєю віршованою проповіддю, а скільки талантів, скільки талантів ми відкрили, коли він пішов від нас, наприклад, я довідався, що він мав і дар малювання. Це був священик, який радів з тим, хто радів, а тому, хто плакав – умів утерти сльози, а тих, хто перебував у горі, вмів розрадити. За роки служіння Богові і людям, у нього розгорілося стільки талантів, любові і милосердя. Отець Андрій згорів перед нами як свічка.Господь наш Ісус Христос, на якого ми сьогодні взираємо, який іде на добровільні страждання, також взійшов на Гологофу, у 33 роки. Він мав померти, але Воскрес. У кожному з нас, за подобою Божою закладена ця можливість. Потрібно плакати! Тому що зі сльозами, нас покидає всяка печаль, сльози вміють заспокоїти. Над таким гробом потрібно ридати! Отець Андрій, хоч закрив свої уста, але він і сьогодні промовляє! Він так близько, разом з Христом, Який страждає. Він каже: “Дивіться! це неминуче із кожним із вас!”. Кожна людина, особливо молода, у цьому світі думає, що кінець далеко. А отець Андрій сьогодні каже: “Ні, кожну хвилину, кожен день пам’ятайте про смерть, пам’ятайте про останню годину. Смерть – це є ворог людства. І хоча з богословської точки зору, ми можемо багато говорити, що таке смерть. Але смерть праведників є блаженна. Праведник не боїться померти і стати перед Богом! “, – підкреслив Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій.
Видання “Духовна велич Львова” висловлює свої найщиріші співчуття….
Повязані записи
