Сьогодні відбулася традиційна проща до Прилбич – родинного села Андрея Шептицького з нагоди відзначення стоп’ятдесятип’ятиріччя Праведного митрополита. Божественну Літургію очолив Митрополит Львівський Ігор у співслужінні із єпископом-помічником Львівським УГКЦ Владикою Володимиром та іншими ієрархами і священнослужителями. За допомогою онлайн-трансляції, яку проводило «Живе телебачення», молилося 5 сотень вірян, з дотриманням карантинних норм, частина прочан були присутні на самій події, а не віртуально. Особисто до прощі долучився міський голова Львова, Андрій Садовий.
Із проповіддю звернувся Владика Йосиф Мілян, який підкреслив, що у сучасному світі, охопленому тенетами успіху, зректися себе – це дуже складно. Напевно, складно було зректися себе і братам Шептицьким, однак вони знали були переконані, що одним із головних завдань монаха є зректися себе, аби служити людям і їм це вдалося сповна:
“155 років тому у цьому маленькому селі на Яворівщині прийшов ще один син, якого пізніше нарекуть Андреєм. У цьому маленькому незнаному селі серед рільників, простого люду у графській родині прийшов Андрей – один із нас, який вмів до глибини своєї душі почути оцей поклик Бога: «Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого». Бо справді, коли говоримо про раціональність реалізації своїх можливостей, то працюємо над тим, аби засвідчити, що ми є великі, грандіозні, найкращі, перші. Ми говоримо сьогодні про митрополита, як Великого митрополита. Ми не від сьогодні говоримо про Андрея, як про Мойсея українського народу. Ми сьогодні нарешті дочекалися проспекту Митрополита Шептицького у Києві. Це є визнання його кладу у розвиток незалежної української держави. Як на мене, я б усім депутатам Верховної Ради робив перед присягою екзамен з праці митрополита «Як будувати рідну хату».
Справді великий чоловік, не тільки ростом, він великий духом, великий патріот, меценат, великий знавець української сакральної і національної культури, великий – бо хотів усьому цьому рідному народу послужити. Великим став, бо міг віддати від себе все, чим був багатий. Тільки подумати собі, що цей уже досить-таки хворий чоловік у візочку міг завдати собі чуду поїхати на таборові ПЛАСТові зібрання, на площу Сокола у 33-му році. Його обходило все, але найперше і найголовніше, він, почувши голос Господа, зрікся себе, аби служити іншим – Богові, церкві і народу. Мені справді дуже приємно і мене надихають слова двох Шиптицьких, котрі сказали: «Монах зрікається світу, щоби служити світові». Те якраз, що він робив. І дуже часто у сьогоднішньому світі бачимо, скільки зусиль тратить людина, аби засвідчити, що вона велика, грандіозна, неосяжна, неперевершена, але всі ці здобутки здобуваються не завжди морально-етичними способами. Митрополит Андрей був провідником християнскього українського народу. Він був провідником в часі, коли той народ жив у межах бездержавності. Він був провідником християнського люду, бо вважав, що на тому фундаменті можна збудувати рідну українську хату».
Наприкінці Богослужіння до усіх присутніх із теплим словом подяки звернулися Митрополит Львівський УГКЦ Владика Ігор, а також о. Андрій Стадницький.
Підготувала Ярина Балабаник, фото Романа Балука
Повязані записи
