Настоятель сихівського храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Орест Фредина – священнослужитель з багаторічним досвідом. Ба більше, його називають знаковою персоною для Львова та одним з найкращих проповідників Божого Слова. Отож, про секрети активної й чисельної парафії та чому його надихає постать видатного митрополита Андрея Шептицького, – дізнавайтеся далі в нашій розмові.
– Отче, на парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, є чимало активностей, наприклад, – це праця з молоддю та з людьми літнього віку. Як ще ви взаємодієте з парафіянами?
– Коли людина живе, то вона завжди буде активною в суспільному та в громадському житті, а це надзвичайно важливо. Я вважаю, що це йде з глибини серця: якщо воно сповнене радості, енергії та сили, то все «виливається» назовні. Я не хочу, щоб наше життя було тягарем, адже воно є Божим даром і неповторним для кожної людини та для світу. Хтось має талант працювати з молоддю, а хтось має інший талант – пам’ятати про немічних та про тих, хто потребує більшої уваги. Саме для цього в Церкві є багато спільнот, де молодь має можливість розвиватися і послужити, зокрема тим людям, які мають поважний вік.
– На ваш погляд, які саме спільноти у вашому храмі є найбільш чисельними?
– У нас діє приблизно 60 спільнот і всі вони надзвичайно різні. Наприклад, у нас є активна молодіжна спільнота, наприклад, це аніматори Дона Боско, які є дуже динамічними, бо зараз їх є понад 200 осіб. Адже дітки «засмакували», що їм разом добре молитися, гратися і вони вміють тепер ділитися цим з меншими. Це дуже круто, бо саме так від одного покоління до іншого передається живий струмочок віри. Духовне життя наповнює все.
Крім того, в нас діє також катехитична школа, у якій навчаються приблизно три тисячі людей. А в спільноті «Життя в Ісусі Христі» можна поглиблено вивчити Святе Письмо. Також є спортивні секції, групи, в яких готують до школи, танцюють, зокрема є заняття для пар, які збираються одружитися, та для хресних батьків тощо. Ба більше, спільно з районною адміністрацією щосереди люди похилого віку мають нагоду зустрічатися та корисно провести час.
Окрім цього, о. Тарас Карвацький проводить відеокатехизи, де люди можуть поділитися своїми думками, разом помолитися, щось подивитися, один від одного щось почути…
Як на мене, соціальний вимір нашого служіння є природнім, тобто ми завжди в центрі подій, де потрібна допомога, наприклад, коли були революції чи коли почалася війна. Спільнота церкви якраз і тим знаменна, що тут не потрібно, аби хтось робив надвеликих зусиль, бо є люди, які вміють це зробити і це роблять. Богу дякувати, що такі люди є, але феномен Церкви полягає в тому, що краще, коли багато людей роблять щось одне і простеньке, ніж одна геніальна людина робить щось велике. Ми всі разом виявляємо свої сили тоді, коли йдемо таким шляхом і бачимо, що потрібні.
– А як саме у вас працює центр для осіб літнього віку?
– У нас поки що немає можливості мати окремий облаштований простір. У нас є тільки зал, в якому відбуваються різні заняття. Натхненниками цієї ідеї є соціальний відділ районної адміністрації, ми з ними співпрацюємо. І це дуже приємно, що соціальне служіння не є лише обов’язком Церкви, а є обов’язком кожного християнина. Адже де б ми не працювали, ми всі покликані для того, щоб одне одного бачити й допомагати, любити й жити.
Варто зауважити, що батьки, які приводять своїх дітей на катехизацію, згуртувалися в спільноту і тепер приходять до дітей, які потребують лікування, у лікарню. Тому соціальне служіння відбувається по-різному.
– Отче, як сформувати таку активну парафіяльну спільному? Поділіться, у чому ваш секрет?
– Це Боже провидіння. Ми всі разом її будували. Колись Папа влучно сказав: «Спочатку дух, а потім камінь». Якщо говорити про церкву Різдва Пресвятої Богородиці все було так: владика Филимон (Курчаба), митрополит Володимир (Стернюк) та о. Василь Вороновський освятили камінь. Тут було чимало добрих і палаючих сердець.
Спільна праця для Бога гуртує людей та творить фундамент для добрих взаємовідносин. Коли ми йдемо таким шляхом, то Він нас освячує. Можливо, в місті може бути багато людей, але людина може почуватися, як у пустелі. А це є небезпека для людей, які живуть у великих містах. Мені видається, що коли є світло та тепло Ісуса Христа, то є можливість бачити, відчувати та допомагати одне одному.
– Фактично, у вас з покоління в покоління тут, на Сихові, не згасає бажання жити в церковній спільноті. Це так?
– Справді, наприклад, зараз у нас є молоді священники. А коли були старші отці, то ці ще були дітьми. Ми радіємо, що вони несуть добре служіння. Ми ще багато чому вчимося.
– А чи надихає вас приклад Митрополита Андрея Шептицького? Якщо так, то як саме?
– Звичайно! Ми поруч будуємо місійний реколекційний центр – школу імені митрополита Андрея Шептицького. Всі його вислови – надзвичайні. Однак часом ми сприймаємо його більше як громадського діяча, як мудреця, але передусім – він священник. Попри всі свої таланти, він насамперед мав серце, яке посвячене Богові. Я думаю, що саме тому йому вдалося достукатися до багатьох сердець.
І він одного разу промовив важливі слова: якщо ви маєте можливість дати своїм дітям добре місце в суспільстві, матеріальне забезпечення й освіту, але не дасте доброго пізнання Бога, то ви не дали своїм дітям нічого; а якщо ви не можете дати своїм дітям доброго забезпечення, місця в суспільстві, але дали пізнання Бога, то ви дали більше, ніж все.
Адже людина, яка зростає у цій Божій ласці, готова взяти своє життя у свої руки й досягнути у всьому успіху, за що вона береться. Я вважаю, що його життя є свідченням цього. Тому ця думка мене завжди надихає.
– В період, коли у Львові відзначають 75-річчя відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея та 30-річчя виходу УГКЦ з підпілля, які заходи ви організовуєте?
– У неділю, 27 жовтня, у нас відбулася вервиця зі свічками навколо храму. Загалом Митрополит Андрей Шептицький виховав покоління людей з сильним духом, які не здалися перед найважчими випробуваннями долі. Ми багато чого черпаємо з його праць, щоб чогось навчитися.
У нас завжди є богослужіння першого листопада, бо ми також вшановуємо пам’ять Січових Стрільців – покоління, яке виросло під турботою митрополита Андрея Шептицького. Це були люди незламні духом, але добрі та великодушні. Це були люди, які любили Бога, одне одного та свій край. На мій погляд, це чудова нагоди, щоб першого листопада згадати наших попередників для того, аби так само (як і вони) старатися робити добрі справи…
Підготувала Оксана Войтко
Фото – з Фейсбук-сторінки храму Різдва Пресвятої Богородиці
Повязані записи
