Страсний тиждень – Великий понеділок

Тиждень перед Пасхою присвячений згадуванню останніх днів земного життя Спасителя, Його страждань, смерті і погребіння. Тому цей тиждень називають Страсним і Великим. Чому ще й Великим? Тому що цього тижня звершуються знамені і величні події євангельської історії і всього людства. Христос добровільно страждає, сходить на Хрест, помирає заради нас і нашого ради спасіння. У народі цей тиждень ще називають Білим, або Чистим. На цьому тижні потрібно дотримуватись посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту.

У богослужіннях цього дня Церква пропонує віруючим співподорожувати Христу, бути Йому супутником, розп’ятися з Ним, померти заради Нього, відмовившись від життєвих тимчасових насолод, тобто пожити разом з Своїм Спасителем. У таємничому спогляданні, з’єднуючи і співставляючи події Старого та Нового Завітів, Церква показує нам настання безвинних страждань Спасителя у старозавітньому праобразі ціломудренного Йосифа, що через заздрість братів був безвинно проданий і принижений, а потім відновленний Богом. “Йосиф, – розповідається в Синаксарі, – є праобразом Христовим, тому що і Христос стає об’єктом заздрості для Своїх одноплемінників – юдеїв, продається учнем за тридцять срібників, покладається у темний і похмурий тісний рів – гріб і, повставши з нього власною силою, запановує над Єгиптом, тобто над усяким гріхом, і ущент перемагає його, панує над усім світом, людинолюбно відкупляє нас даруванням таємничої пшениці і насичує небесним хлібом – Своїм життєдайним Тілом”.

З подій євангельських Церква цього дня згадує висохлу безплідну смоковницю. Ця безплідна смоковниця зображає собою сонмище юдейське, в якому Господь Ісус Христос не знайшов істинного плоду, а тільки лицемірний покров закону, який викрив і прокляв. Ця смоковниця також зображає всяку душу, що не приносить плоду покаяння.

Крім цієї розповіді про безплідну смоковницю ранкове Євангеліє навчає нас сказаній Спасителем притчі про неправдивих виноградарів, що вбили спочатку слуг пана свого, присланих за виноградом, а потім і самого сина господаря винограднику. У цій притчі не можна не бачити і самого осуду християнам, що зухвавло порушують заповіді і тим через свої гріхи продовжують розпинати Сина Божого.

У євангельському читанні на Літургії ранішосвячених дарів Церква нагадує про долю боговідступного народу юдейського і кінець світу. Через зображення великих і різноманітних лих і ознак руйнації та падіння Єрусалима, а відтак і кінець світу, віруючі викликаються до великодушшя, жертовності, терпіння і молитви. Духовне пильнування через втішення обітницями Спасителя про поширення Євангелія у всьому світі закінчиться припиненням лиха і всіляких катаклізмів заради обраних.

Митрополит Димитрій (Рудюк)