Ще з часів навчання у школі ми знаємо Михайла Вербицького як автора музики до українського гімну “Ще не вмерла Україна”. Хто зробить спробу вирватися за межі шкільної програми і розібратися краще, дізнається, що Михайло Вербицький – надзвичайно важливий персонаж для утвердження українського проекту й формування нашої ідентичності, а його заслуги перед нами далеко не обмежуються написанням музики на слова Павла Чубинського. Охопити у одному тексті всю спадщину талановитого діяча, яким, безперечно, був Вербицький – дуже складно. Натомість, з нагоди річниці смерті композитора (7 грудня), спробуємо виокремити, на нашу думку, найцікавіше і найважливіше у його спадщині.
Сильна особистість
Михайло Вербицький (1815 – 1870) – це не лише український композитор, хоровий диригент, громадський діяч і священик УГКЦ. Описане вище є лиш вершиною айсберга, а під водою – багато іншого. Зокрема, непростий життєвий шлях митця. Так, хлопчику було лише десять років, коли помер його батько. Матір Пелагія вийшла заміж вдруге, а по тому – відмовилась від батьківських прав. Михайла та його брата виховував родич – меценат і філантроп, перемишльський єпископ Іван Снігурський. Майбутнього композитора ситуація, коли він рано залишився без обох батьків, не зламала. Навіть навпаки – він сповна скористався можливостями, що для нього було створено. До прикладу, перше його знайомство з музикою відбулося саме у музичній школі та в хорі, які, при перемишльській кафедрі УГКЦ, заснував його родич, єпископ Іван Снігурський.
Професіоналізм, віддача, вишкіл
Людина не може зайняти гідне місце під сонцем без відповідної освіти. Освіта – наче плацдарм для усіх майбутніх звершень та досягнень. Михайло Вербицький отримав дуже хорошу освіту. Тут і наставники – диригенти й композитори, яких Іван Снігурський запрошував з Чехії, і репертуар – Вербицький виростав на музиці Гайдна, Моцарта і Бетховена, з якими працювали в хорі, і українські композитори – Дмитро Бортнянський, Максим Березовський тощо. Врешті, самовіддача і багато самоосвіти. Також було навчання у богословській академії, що рясніє, радше, вкрай неоднозначними, але дуже емоційними і живими епізодами.
Священик з гітарою
Гітару не відносять до інструментів, з якими традиційно асоціюють українців. Тим не менше, Михайло Вербицький був з цим інструментом на “ти”. Він навчився грати на гітарі у 1830-х роках, коли навчався у Львівській духовній семінарії – це тоді було дуже популярним. Надалі не полишив цього захоплення до кінця життя. Переробив велику кількість пісень для їх виконання на гітарі, розробив чи не перший в Україні посібник такого типу: “Поученіє Хітари”. Гру на гітарі вказують як одну з причин виключення Вербицького з семінарії: через “веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви”. Попри всі нюанси, від гітари композитор не відмовився. Навіть жартував, з цього приводу, що “хітара – то мій фортепіян і моя жінка”.
Театр життя, театр і музика
Михайло Вербицький зробив багато і для поступу театрального мистецтва на наших теренах. Ще в середині 40-х років ХІХ століття він писав музику до театральних вистав, які ставили на сценах Львова і Галичини загалом. При цьому, це були як переклади та адаптації з польської, французької й німецької, так і п’єси українських драматургів. Таким чином, композитор долучився до розвитку не лише церковної музики, але й світської.
Один із сучасників, з цього приводу, писав таке: “Музика Вербицького жвава, проста і так вбивається у пам’ять … на другий день по виставі її скрізь співали”.
“Піонер галицької музики”
Видатний композитор Станіслав Людкевич називав Михайла Вербицького “піонером галицької музики”. Під подібним окресленням розумів, перш за все, що саме автор Державного Гімну зумів поєднати у своїй творчості давні традиції церковного співу й живу народну пісню. У цьому Людкевич вбачав новий етап розвитку музичної культури на наших територіях.
З іншого боку, у чомусь наслідуючи Дмитра Бортнянського, Вербицький був у числі тих, хто започаткував відхід від одноголосся та двоголосся до професійного багатоголосся. Відтак до Бортнянського Михайло Вербицький ставився з великим пієтетом і вважав його для українців (“русинів”) “тим, чим є в Західній Європі Моцарт, Гайдн та ін.”.
Продовження справи композитора
Михайло Вербицький був композитором, диригентом і священиком. Окрім того, він ще й був педагогом і займався викладацькою діяльністю. Можемо бути вдячними йому за багатьох учнів, що продовжували місію свого вчителя й збагачували українську культуру та духовність. Серед учнів Вербицького, до прикладу, композитор і теоретик музики, фольклорист, священик Порфирій Бажанський. До його послужного списку можна зарахувати видання етнографічних праць, створення мелодрам, зведення першої в Галичині збірки творів українських композиторів, що вийшла під назвою “Кобзар“. Також Бажанський був знаним пасічником – придумав власну конструкцію вуликів і новий, більш продуктивний, метод роювання бджіл.
Інший учень, Віктор Матюк – композитор, священик і фольклорист. Він займався народною освітою, відкривав і підтримував осередки “Просвіти”, видавав співаники української церковної музики, писав музику на слова Маркіяна Шашкевича, Івана Гушалевича, Адама Міцкевича тощо.
Державний Гімн України і не лише
У контексті діяльності Михайла Вербицького ми зазвичай згадуємо написання музики до слів Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, що стало Державним Гімном нашої країни. Натомість, це не єдине досягнення композитора подібного масштабу. У середині ХІХ століття він також написав музику на слова Івана Гушалевича “Мир вам, браття, всі приносим”. У часі революційних подій “Весни народів” (1848-1849 рр.) була спроба відстояти цю композицію як гімн Галичини.
Повертаючись до Державного Гімну, то перше його публічне виконання відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі – у рамках концерту, який було присвячено Тарасові Шевченку. Що цікаво, на той момент вважали, що саме Тарас Григорович, а не Павло Чубинський, є автором даних слів.
Автор тексту – Євген Гулюк
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерела:
- Мандзюк Д. Михайла Вербицького двічі виганяли із семінарії // Gazeta.ua, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mihajla-verbickogo-dvichi-viganyali-iz-seminariyi/366220
- Медведик П. Бажанський Порфирій Іванович // Енциклопедія сучасної України. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. – Т. 2: Б-БІО. – С. 75.
- Ясіновський Ю. Вербицький Михайло Михайлович // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Світлини із сайтів “Фотографії старого Львова”, “Meest”, УНІАН, Вікіпедія
Повязані записи
