13 січня – день пам’яті преподобної Меланії Римлянки. В українському народі, зі святкуванням Старого Нового року, Меланія асоціюється із іронічно-міфічним персонажем, яка ходить із своїм Васильком та козою. Насправді історія преподобної Меланії набагато глибша.
Преподобна Меланія народилася в християнській сім’ї. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку сумісного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа у нас народиться двоє дітей в спадкоємці своєму майну, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу помер. Бачивши страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок сумісного життя в непорочності. Видужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Незабаром померла їх дочка. Тим часом батьки святих опиралися їх бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і благословив слідувати вибраному ними шляху, і молитися за нього.
Святі відразу залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в’язниці, місця заслань і копальні і визволяти нещасних, які сиділи там за борги. Продавши маєтки в Італії і Іспанії, вони допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їх гроші було побудовано багато храмів і лікарень. Коли вони, покинувши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто. Це місто взяли в облогу варвари і вимагали від жителів викуп, загрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів. Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім, хто у цьому мав потребу.
У Африці святі пробули 7 років, а потім, позбувшись, за заповіддю Христовою, усіх своїх багатств, відправилися до Єрусалиму. В Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирил і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, яке залишилося у них, і проводили дні свої в убогості і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багато отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на горі Еліонській, лише рідко бачившись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев’яноста дів. Свята Меланія не погодилася бути ігуменею, а як і раніше жила і молилася усамітнено. В повчаннях свята Меланія закликала сестер молитися, берегти свої помисли і зігрівати перш за все любов до Бога і один до одного.
В обителі її стараннями був побудований молитовний будинок і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарія, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли мученицьку смерть в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості і безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши християн, які дали кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії спасти його душу. По дорозі вона молилася біля мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька, який перебував у хворобі. Під впливом її бесід хворий відкинув язичництво і помер християнином. В той час багато жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за повчанням. Окрім того, відбулося багато чудес за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир свята Меланія спокійно віддала свою душу Господу. Це сталося в 439 році.
Приклад святої Меланії свідчить, що жодна людина не може відкинути Божого плану стосовно свого життя. Ми по-людськи можемо не підкорюватись Господній волі, відкидуючи пропонований Ним шлях для свого життя, не розуміючи, що за все потрібно дякувати і приймати, будь-який досвід – біль і страждання; бо жодні події не є випадковими. Нехай свята Меланія буде тим найкращим прикладом віддання Божій волі свого життя, розумінням того, що інколи просто треба лягти на глибінь і віддатись Господньому промислу, бо Він знає найкраще!
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами: веб-ресурсу «Чернігівські єпархіальні вісті»
Повязані записи
