Святий Валентин, єпископ закоханих або історія валентинок

День святого Валентина, свято кохання, яке відзначається 14 лютого, іноді помилково ставлять в один ряд з Гелловіном як ще один запозичений продукт англосаксонської культури. Тоді як насправді святий Валентин, згаданий у цей день у богослужбовому календарі, від імені якого походить назва свята, у 1496 році був проголошений папою Олександром VI (з роду Борджіа) покровителем закоханих.

Язичницьке походження

Однак витоки сучасних валентинок треба шукати не в християнстві, а в язичницькому Римі. Їх час визначила сама природа. У середині лютого птахи, які гніздяться у Вічному місті, починали залицятися та спаровуватися. Це вважалося символічним пробудженням природи, який передвіщав близький прихід весни. З цієї причини римляни встановили 15 лютого як дату святкування Луперкалій – свята на честь бога родючості Фавна Луперка (Faunusa Lupercusa). Напередодні свята влаштували любовну лотерею: на папірцях писали імена дівчат, а потім їх витягували хлопці. Таким чином дівчата ставали їхніми партнерами під час луперкалій. Траплялося, що відтоді вони були разом цілий рік і навіть ставали парою на все життя…

Коли в IV столітті християнство стало панівною релігією в Римській імперії, язичницькі свята поступово замінили християнські свята. Луперкалії були настільки популярними, що зберігалися до кінця V століття. Лише в 496 році їх скасував папа Геласій I, замінивши найближчим у літургійному календарі святом мученика Валентина. Однак виявилося, що і це мало багато спільного із закоханими.

Один чи два Валентини?

Під час правління імператора Клавдія Ґотського Рим був настільки втягнутий у криваві та непопулярні війни, що чоловіки не хотіли йти в армію. Причиною такої поведінки імператор вважав їхнє небажання залишати своїх наречених і дружин. Тому він скасував усі заплановані заручини та весілля. Священник Валентій допомагав парам, які таємно вінчалися. Однак його спіймали і засудили до страти. Його били до смерті, а потім відрубали голову. Це сталося 14 лютого 269 або 270 року – в день, коли проводилися любовні лотереї.

Перед тим, як це сталося, у в’язниці Валентій подружився з дочкою охоронця, яка відвідувала його і піднімала його на дусі. Як вдячність, він залишив їй на прощання листа у вигляді серця, на якому написав: «Від твого Валентина». Над могилою мученика на Віа Фламінія була побудована базиліка, але папа Пасхалій I (817-824) переніс останки мученика до церкви св. Пракседи.

Згодом постать священника Валентина змішалася з іншим святим мучеником, який мав таке ж ім’я. Деякі дослідники навіть стверджують, що це насправді та сама людина. У 197 році він став єпископом міста Терні в Умбрії та був відомий тим, що першим благословив шлюб між язичником і християнкою. Він також надсилав листи своїм вірним про свою любов до Христа. Валентин помер у Римі в 273 році, оскільки не хотів припинити навертати язичників. Сьогодні він більш відомий, і до його могили в соборі в Терні приходять паломники. На срібному релікварії з його останками є напис: «Святий Валентин, покровитель кохання».

Також говорять про св. Валентина як про покровителя епілептиків. Однак насправді йдеться про третього святого, що має це ім’я. Він жив у V столітті в Ретії (на сьогоднішньому німецько-австрійсько-швейцарському кордоні), і йому приписують силу зцілювати цю хворобу.

Будеш моєю валентинкою…

День святого Валентина став святом закоханих лише в Середні віки, коли люди захопилися Житіями святих і великі натовпи вирушали в паломництва до їхніх могил, щоби вклонитися мощам. Тоді ж пригадали й історію св. Валентина. Найбільшу популярність свято отримало в Англії та Франції. Подібно, як і в Стародавньому Римі, тягнули в лотереї імена, хоча тепер це робили дівчата. Потім протягом тижня молодь носила ці картки приколотими до рукавів.

14 лютого дівчата намагалися розпізнати, за кого вийдуть заміж. Щоб дізнатися це, вони спостерігали за птахами. Якщо дівчина першою побачила вільшанку, це означало, що вона вийде заміж за моряка; якщо горобця — за бідного, але дівчина могла бути впевнена, що її шлюб буде щасливим; якщо зяблика — її руки проситиме багатий. В Уельсі в цей день дарували дерев’яні ложки із вирізаними на них сердечками, ключами і замковими щілинами. Подарунок заміняв прохання: «Відкрий моє серце».

З XVI століття у День святого Валентина жінкам дарували квіти. Все почалося зі святкування, організованого однією з дочок короля Франції Генріха IV. Кожна з присутніх дівчат отримувала букет квітів від свого кавалера. Але спершу наречений був зобов’язаний відправити своїй коханій ніжну записку 14 лютого — валентинку. Цей звичай закріпився при королівському дворі в Парижі. Валентинки декорували сердечками та купідонами, писали на них вірші. У XIX столітті це вважалося найромантичнішим способом зізнатися в коханні. У змісті листів часто були слова: «Ти будеш моєю валентинкою?». У США валентинки були анонімними, тому закінчувалися запитанням: «Вгадай, хто?». У Європі анонімний відправник підписувався просто: «Ваш валентин».

У 1800 році американка Естер Гавленд започаткувала традицію розсилати вже готові валентинки. Сьогодні ними обмінюються по всьому світу не тільки закохані, а й діти в школах. Найвідомішим їх творцем був французький художник-графік Раймон Пейне. Публікувати їх він почав у 1965 році, коли у Франції 14 лютого було офіційно оголошено Днем святого Валентина.

День заручин

В Австрії на День святого Валентина проходять вуличні паради, в Англії закохані дарують одне одному картонні сердечка, прикрашені Ромео і Джульєттою, а в сучасній Америці просто надсилають електронні листи. Проте найбільш урочисто цей день відзначають на батьківщині святого Валентина. Щороку в неділю, найближчу до 14 лютого, в соборі Терні відбувається Свято Заручин. Сотні заручених пар зі всього світу збираються біля гробу св. Валентина та обіцяють одне одному любов і вірність аж до дня весілля. У 1997 році Папа Іван Павло ІІ написав короткого листа зарученим парам, які зібралися в Терні. Його зміст був висічений на плиті, вмурованій біля могили св. Валентина.

Свято супроводжується концертами, виставами, кінопоказами, конференціями, виставками та спортивними змаганнями, які тривають майже весь лютий. Одного року було оголошено конкурс на найкраще SMS на любовну тематику. 14 лютого в Терні вручають премію «Рік кохання». Також організовується святкування Дня святого Валентина для вдів і вдівців та літніх і хворих людей.

Джерело

Свято Валентина в Україні

За юліанським календарем, 15 лютого в Україні до минулого року відзначали Свято Стрітення Господнього, яке також має не лише євангельські, але й дохристиянські традиції. Щодо народних звичаїв, то, подібно до давніх римлян, цього дня наші предки також передчували наближення весни.  Однак не було звичаїв, пов’язаних з любовними лотереями чи валентинками — щось подібне у наших народних традиціях відобразилося в дійствах на Івана Купала та ворожінні в ніч на Андрія.

Через це День закоханих українці сприйняли неоднозначно — люди, які втратили зв’язок з церковною традицією, або ж просто маючи в собі духовний вакуум, автоматично та із великим задоволенням сприйняли нове свято, тим більше, що йшлося про романтику та кохання. В Церкві День Валентина у світській обгортці сприйняли не так радісно: хтось відкидав його повністю, вбачаючи в Дні Закоханих фальшиве сприйняття любові, близьке до розпусти та безвідповідальної романтики, інші оцінили імпортне свято позитивно: якщо йдеться про любов, то що тут поганого, нехристиянського? Останнім часом в релігійному середовищі вимальовується третя позиція — використовувати Свято Закоханих, щоб нагадати людям про те, чим справді є любов, а що її спотворює.

В церковному календарі православних та греко-католиків в Україні свято Валентина 14 лютого відсутнє. Цього дня за новоюліанським календарем вшановують пам’ять Рівноапостольного Кирила, учителя слов’ян. Відсутня згадка про Валентина також і в літургійному календарі РКЦ в Україні. Цього року День Закоханих збігається з Попільною Середою — початком Великого посту в Римо-католицькій церкві, також Римська Церква цього дня в особливий спосіб вшановує святих Кирила і Мефодія — покровителів Європи.

Також читайте: О. Ігор Ґнюс: «Великий піст — це час зробити “upgrade”… та наново полюбити Господа Бога»