У житті багатьох із нас настає переломний момент: коли ти прокидаєшся зранку і розумієш, що тебе нічого не тішить, ніщо не дивує. Іноді здається, що пригнічує навіть сонце і усмішки інших людей. В цей момент ти розумієш усю глибину свого розчарування – у сірих буднях, у неможливості йти за своєю мрією, бути собою.
Такий стан психологи називають депресією. У нашому суспільстві, сповненому жорстокості, байдужості та цинізму, депресія є вже звичним, навіть гармонійний явищем. Особливо поширена ця проблема серед молоді. Причини прості: неможливість реалізувати себе, відсутність підтримки з боку родини, зі сторони суспільства, глобальне та гнітюче нерозуміння.
Оминаючи різні наукові терміни, можу сказати, що депресія дуже підступна річ, особливо для творчих людей. Вони завжди відчувають себе самотніми, навіть, коли їх оточують інші. Вони завжди трохи «не вписуються» в стандарти, далекі від практичних проблем. Такі люди літають в хмарах, поглинуті власними переживаннями. І часто, коли реальність б’є в обличчя, вони до цього просто не готові.
Тоді з-під твоїх ніг неначе втікає земля. Ти залишаєшся один на один зі своїми тривогами, покинутий всіма, втомлений від життя, від оточуючих, розчарований в Бозі. Саме в Бозі… Бо видається, ніби Його всепоглинаючого милосердя не вистачає для тебе.
Багато молоді, особливо чутливої, творчої, під впливом своїх переживань вирішують добровільно піти із життя. Суїцид, як відомо, сьогодні є однією із найбільших проблем сучасного соціуму. Синдром «непотрібних людей», яких таке милосердне віруюче суспільство не бажає прийняти у свої обійми…
Проте, Біблія говорить нам, що ми повинні бути наповнені щастям і хвалою Господу (Филип’янам 4:4; Римлянам 15:11). Із цього стає зрозумілим, що Бог приготував нам щасливе життя. Це нелегко для людини, яка перебуває у депресії, але доступно завдяки молитві, вивченню і застосуванню Біблії, підтримці рідних і близьких, дружнім стосункам з іншими віруючими, визнанню, прощенню і прийняттю. Нам слід звертатися до людей, а не до самих себе.
Часто емоції ладні маніпулювати нами, примушуючи приймати неправильні рішення. Слід розуміти, що від нас можуть відвернутися усі оточуючі, але тільки не Бог. Він завжди поруч, навіть, якщо ми у Нього не надто сильно віримо, навіть тоді, коли Йому не довіряємо. Але це не означає, що Він не вірить у нас.
Буває так, що усі наші випробування справді роблять нас сильнішими, впевненішими у собі, гартують силу духу, зміцнюють характер, але не перетворюють серце на жорстоку кам’яну брилу.
Тому вважаю, що важливим завданням Церкви сьогодні є зрозуміти потреби таких молодих людей, зосереджуватися не тільки на роботі з тими, хто вже є сформованими християнами, але й не забувати про тих, які все ще блукають у сутінках, намагаючись знайти те світло і добро, про яке так багато говорять щасливчики, яким довелося їх відчути.
Як сказав Джозеф Ділейні: «Тільки втративши самого себе, стаєш по-справжньому самотнім». Сподіваюся, ця історія зовсім не про нас…
Лідія Батіг
Повязані записи
