Вже рік при Синодальному відділі соціального служіння та благодійності УПЦ КП функціонує громадська організація «Еlios – Милість». Позаду – чимало реалізованих проектів, попереду – не менше ідей та ініціатив. Про особливості та цінність такого формату служіння, ідеї організації та перспективи розвитку спільних добрих діл говоримо із речницею громадської організації «Elios – Милість» Тетяною Калениченко.
– Тетяно, розкажіть, як загалом виникла ідея створити організацію і працювати у такому напрямку?
– Рік тому, а саме 22 липня, у Київській Патріархії була потреба створити відділ соціального служіння. Звичайно, на це вплинули частково і події, які відбувалися в Україні. Ідея створення «Еліос – Милість» виникла дещо раніше. Згідно з українським законодавством релігійні організації не можуть отримувати кошти від іноземних донорів, тому виникла потреба створити громадську організацію, але не тільки для благодійних цілей, але і для створення екуменічного майданчика або здорового позацерковного середовища, у якому люди доброї волі прагнуть працювати і реалізовувати своє бажання допомагати іншим, оскільки «Еліос-Милість» позиціонує себе як не тільки церковна організація, до якої може долучатись будь-хто, хто прагне допомогти. Все починалось навесні минулого року, трагічні події переміщувались з півдня на схід нашої країни. Коли познайомилась з отцем Сергієм Дмітрієвим, тоді виникло бажання робити щось спільно, почала волонтерити.
– Які проекти реалізовуєте сьогодні і що вже вдалося зробити?
– Наразі багато корисної і важливої роботи виконує владика Сергій (Горобцов), архиєпископ Донецький і Маріупольський УПЦ КП, який є головою Синодального відділу соціального служіння та благодійності. Владика зараз змушений перебувати у Маріуполі, але він продовжує служити і для Донецької області. Він підтримує тих, які наразі потребують допомоги у проблемному регіоні, зокрема через Дім милосердя, де раніше перебували літні люди без підтримки, а зараз там ховались і жінки з дітьми під час бомбардувань. Важливо, що Дім милосердя – це єдиний в Україні хоспіс, який функціонує при Церкві, а сьогодні ще й чи не єдиний із відомих нам будинків, який працює близько до бойових дій. Дім мав свої труднощі минулої зими, оскільки сама лінія фронту постійно зміщувалась, але служіння продовжувалось. У Маріуполі також є мережа дитячих будинків, які архиєпископ Сергій постійно підтримує не лише духовно, але і матеріально. Окрім цього, владика допомагає переселенцям у місті. Ми також часто з Києва відправляємо допомогу саме у Маріуполь. У місті є храм з їдальнею для потребуючих – бідних та безхатченків, безпритульних. Тут щодня можна пообідати і повечеряти. Духовенство, яке там служить, не завжди знає, чи буде на завтра їжа, але вона завжди є. Тобто підтримка постійно знаходиться. Якщо підвести фактажем рік, який минув для нашої організації, то можна сказати таке. Протягом року вдалося відправити більш, ніж 80 тонн та 980 000 гривень долученої допомоги для військовослужбовців, вимушених переселенців, дітей та усіх постраждалих. Ми постійно підтримуємо, як волонтерсько, так і духовно бійців з 30-ї Окремої механізованої бригади Новоград-Волинського, також допомагаємо пораненим, співпрацюємо з Першим реабілітаційним центром для бійців АТО (на базі Клініки професійних захворювань від Інституту праці). 
Організація спричинилася до відкриття трьох виставок ікон на тему АТО, (Міжнародний іконописний пленер “Elios-Caritas”), дві з них відбулися у Польщі. Ми провели 11 професійних тренінгів, лекцій та майстер-класів для волонтерів, священиків та капеланів, психологів та соціальних працівників; три футбольні матчі для дітей, що вимушено покинули свої домівки на сході України, три Автопоїзди миру та єднання, два з яких втілились у тур примирення та з’ясування ключових проблем у 10 містах зони АТО.
Окрім круглих столів та координації допомоги, ми провели мистецькі заходи та передали допомогу дитячим будинкам: більше 7 вистав для дітлахів та 2 концерти для військових на полігоні; понад 6 благодійних акцій із залученням постраждалих від війни дітей – Шевченківські читання, благодійні ярмарки, майстер-класи та найцікавіші екскурсії. Дякуємо нашим партнерам від Пласту (Національна скаутська організація Пласт) та ГО «Всеукраїнська організація зі справ вимушених переселенців».
Ми також долучилися до заснування Психологічної служби допомоги, у якій щотижня тривають групові заняття для постраждалих та близьких людей військовослужбовців, індивідуальні консультації та пізнавальні лекції – завдяки нашим партнерам з БФ «Коло» та Психологічної кризової служби Майдану. Ведемо окремий напрям роботи з проблемами захворювань населення на ВІЛ/СНІД та туберкульоз, відбулося вже три навчальні семінари спільно з ВБО «Люди, що живуть з ВІЛ» та молитва у Михайлівському соборі за загиблих від епідемії. У цій роботі постійно надихаєшся відкритістю і милосердям інших людей, зокрема не українців. Наприклад, нас підтримав і підтримує іконописець Хуберт Кампа, за конфесійною приналежністю – римо-католик, який надсилав нам чимало коштів для підтримки української армії, йому двічі ламали сайт. Коли ми закликали українців допомогти військовим, то першим відгукувався він. Хуберт був уже двічі в зоні АТО. Ми надзвичайно раді, що наші західні сусіди нас підтримують, бо в Україні люди дедалі менше займаються волонтерством. На жаль, у Києві, як і, мабуть, у Львові, не відчувається того, що десь є війна.
– Знаю, що команда «Elios – Милість» прямує до творення центрів у містах України. Як організація планує співпрацювати із нашим містом?
– У Львові наразі йде підготування до створення філіалу нашої організації. На нас чекає процес ребрендингу, плануємо змінити назву на «Eleos – Україна». У Львові насамперед співпрацюємо зі священиками, які займаються соціальним служінням. Серед них – о.Роман Мануляк (виконує надзвичайне служіння із людьми з вадами зору); о.Сергій Кирилюк (ґрунтовно займається психологічною підтримкою людей, які постраждали в зоні АТО) та о.Михаїл Сивак, який вивчає проблеми сім’ї. Зокрема з отцем Михаїлом розробляємо методичні рекомендації для підготовки відповідних семінарів із соціального служіння. Думаю, що вже до кінця року у соціальних мережах з’явиться сторінка «Eleos-Львів». У Львові наша організація проводила перевезення гуманітарної допомоги із Польщі на територію Львівської православної богословської академії, пізніше допомога надходила у центри соціальних служб міста. Тобто певні напрацювання вже є. Загалом Львів повністю відрізняється своєю атмосферою від інших міст України. Я не можу навести приклад, де б так продуктивно розвивалась духовна площина. Наприклад, отець Сергій Кирилюк у своєму служінні зараз співпрацює із колегами- психотерапевтами, які представляють інші конфесії. Це унікально, коли люди замаються спільною справою без будь-яких поділів. Взагалі, вважаю, західні регіони є моделлю того, як Церква повинна співпрацювати із суспільством, оскільки у Києві зазвичай світські люди об’єднуються для творення добрих вчинків. У Львові, зокрема, ми бачимо приклад, як це служіння може функціонувати через єдність представників різних конфесій.
– Ви вже говорили також, що вимір організації – екуменічний. Розкажіть, будь ласка, як відбувається ця співпраця.
– Справді, протягом першого року діяльності організації вдалось зламати певні стереотипи. Наприклад, у Дніпропетровську ми мали семінар з подолання посттравматичного розладу. Це було дуже промовисто, коли у православну семінарію заходили протестанти чи мусульмани. Ти бачиш, як функціонує середовище не лише у формальному круглому столі, але і неформально, коли, наприклад, мусульмани відходять на читання намазу, а православні священики – на молитву. Це нікого не пригнічує, навпаки ламає кордони. А в Одесі був такий випадок, коли дівчина звершувала намаз, а православний священик стояв при дверях, щоб ніхто їй не заважав молитися. Також цього року ми мали подібний досвід на Великдень, коли у зону АТО приїхали з протестантським пастором та греко-католицьким священиком, а отець Сергій представляв УПЦ КП. Була спільна молитва, де кожен молився за своєю традицією. Пізніше ми чули відгуки військових, які дякували за надзвичайний досвід. Вони були щасливі, що бачили цю єдність. Тому ми сподіваємось, що маленькі кроки, які здійснюватиме наша організація у майбутньому, спонукатимуть до зміни свідомості. Прагнемо показувати всім, що ми не є закритими, навпаки просимо долучатись і спільно робити добрі вчинки. Тим самим хочемо засвідчити, що релігійне середовище не є пасивним. Також ми вже говорили, що у світі є дотація соціальних проектів для релігійних організацій, в Україні цієї тенденції ще нема. Тому своєю роботою ми хочемо засвідчити, що у нашій державі теж можна розвиватись у цьому ж руслі, не займаючись рекламою своєї конфесії, а якісно працювати у рамках соціального служіння. Наша мета – допомога іншим. Отож запрошую долучатись і спільно розвивати мапу добра і хороших вчинків.
Розмовляла Юліана Лавриш
Фото: elios.org.ua та facebook
Повязані записи
