Літо – це пора мандрів та відкриттів. Тепла пора дозволяє нам вільно курсувати між найрізноманітнішими точками. Оскільки карантин послаблено, з’явилися мінімальні можливості, у тому числі і для подорожей. Саме зараз найкращий час для духовного туризму, тому ми підготували підбірку тих місць, які варто відвідати, недалеко виїжджаючи за Львів.
Унів
Для багатьох це місце стало стержнем духовної сили. Свято-Успенська Унівська Лавра – один із чотирьох в Україні і єдиний в УГКЦ монастир, що має статус лаври, найбільшого, найзначущішого монастиря. Це святиня з тривалою і давньою історією, що багато в чому відображає історію самої Української Церкви, з її періодами руйнувань та переслідувань, розквіту й відродження. Однак уже з часу першої згадки про цю монашу обитель, що припадає на ХІV ст., її називають духовною твердинею, оплотом Церкви. Кам’яні монастирські споруди, що їх ми можемо побачити сьогодні, були збудовані після останнього зруйнування святині татарами в ХVІ ст. Її відбудова пов’язана з іменем галицького шляхтича Олександра Ванька Лагодовського. За давньою легендою, недужий на важку хворобу ніг шляхтич побачив у сні Божу Матір, яка сповіщала йому, що він зцілиться, обмивши ноги в чудодійному джерелі. У пошуках джерела чоловік натрапив на згарище монастиря, розташованого неподалік від нього. Кинувшись до попелища він із подивом побачив дивне сяйво, яке випромінював образ Божої Матері з Дитятком Ісусом, що явився над згарищем. Зцілений водою з джерела та молитвою перед явленою йому іконою, на знак вдячності Пресвятій Богородиці Лагодовський збудував тут новий монастир, який зберігся до наших днів. У пам’ять про відбудовника князя Лагодовського, що був похований на території обителі, в Унівський Лаврі зберігається сьогодні копія надгробку з його могили (оригінал в 1950 році, коли святиню руйнували більшовики, був перевезений до музею «Олеський замок») – прекрасна ренесансова скульптура вояка в лицарських обладунках, що спочиває на ложі. Душею і серцем учнівської святині є чудотворний образ Унівської Божої Матері. Явлений на згарищі спаплюженого татарами монастиря, з того часу він зберігався у збудованій на цьому місці церкві Успіння Пресвятої Богородиці – за престолом, просто над чудотворним джерелом, що витікав у цьому місці з-під землі. У ХVІІІ ст. через численні зцілення, вимолені перед цією іконою, образ Богородиці Унівської коронував архимандрит Атанасій Шептицький.
Гошів
Ясна Гора у Гошеві – це відпустове місце для чималої кількості паломників. Свято-Преображенський, або як його називають у народі, Спасівський монастир у с. Гошеві виник на початку ХVІ ст., у неспокійні часи кривавих нападів на українські землі турків і татар. Через набіги та руйнування монахам доводилося кілька разів міняти місце свого проживання, і востаннє монастир було перенесено з урочища Чорний Ділок, розташованого біля підніжжя гори, на самий її вершечок, де він існує й до сьогодні. Тоді, в давнину український шляхтич Євстахій Шумлянський на власні кошти відбудував монастир і церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Однак найвизначнішими фундаторами обителі була родина Гошовських, із якими пов’язана також поява тут чудотворного образу Божої Матері, відомого тепер як Гошівська Богородиця. Свого часу саме ікона принесла найбільшу славу монастирю як місцю щедрих ласк і благодатей, явлених Пресвятою Богородицею. Саму назву «Ясна гора» місцевість, де був розташований монастир, отримала з часу появи тут у 1737 році чудотворного образу Божої Матері – копії знаної в цілій Європі ікони Ченстоховської Богородиці. На честь монастиря отців-паулінів у Ченстохові (Польща), де зберігалася ця ікона і який також називався Ясна гора, нова українська святиня почала називатися так само. Зрештою, назва ця мала символічне звучання – як місце сяяння невгасимої слави Божої Матері через численні милості, явлені тут. За давнім переданням, ікона-копія Ченстоховської Богородиці опинилася у будинку шляхтича Миколи Гошовського, коли, втікаючи від лихоліття селянських повстань, тут шукали притулку доньки хорунжого Андрія Шугая з с. Хоробрів на Тернопільщині, який власне й привіз ікону з паломництва до Польщі. Якось під час пожежі в маєтку Шугаїв образ показав перше чудо: коли стіни будинку обвалилися, непорушною залишилася лише стіна, на який висіла не заторкнута вогнем ікона. Вже у будинку Гошовських сталося друге чудо: образ засяяв яскравим світлом, а відтак на лику Пресвятої Богородиці з’явилися сльози. Чудо «плачу» засвідчили численні свідки, і родина Гошовських із побожного пієтету до святині передала ікону до Гошівського монастиря. Тоді ж митрополит Атаназій Шептицький офіційно проголосив ікону чудотворною. Адже вона буквально виливала свої милості на молільників: лише до кінця ХVІІІ ст. у монастирській книзі з’явилося понад 100 записів про різноманітні випадки зцілення, що сталися завдяки молитвам перед нею. Із того часу Гошівський монастир відвідували численні паломники, він став одним із найбільших відпустових місць Галичини. Гошівську Богородицю в народі нарекли Царицею Карпат.
Страдч
Його ще називають “українським Єрусалимом”. Страдч – це відпустовий Марійський паломницький центр, святиня УГКЦ, яка за значущістю дорівнюється Зарваниці та Уневу. Це є також одна з найдавніших українських християнських святинь, адже молитва вперше вознеслася тут до неба ще в далекому ХІ ст. Тоді у невеличкій печері, видовбаній у піщаному пагорбі, розпочали свій чернечий подвиг двоє ченців, що за легендою примандрували сюди з Києва. Страдецький печерний монастир унікальний тим, що зберігся майже без змін ще з часів свого заселення. Це довгий підземний коридор із кількома відгалуженнями, в яких видовбані ніші, що служили монахам келіями, та невеличка печерна церква з витесаним у кам’яній товщі старовинним проскомидійником, кам’яним престолом та невеличким стільчиком для священика-сповідальника. Тут же збереглася чи не єдина в Україні затворницька келія з невеличким віконечком, що виходило у святилище, щоб затворник міг приймати Святе Причастя і отримувати свою скромну щоденну поживу. У самому Страдчі і досі з вуст у вуста передається розповідь про те, що чернеча печера є значно глибшою і довгим проходом з’єднує це святе місце з самою Києво-Печерською Лаврою. Та незважаючи на легендарний характер таких оповідей, суть їх справедлива і точна: Страдч – місце стародавньої києво-руської чернечої традиції, що розвивалася тут до ХІІІ ст., доки монастир не був зруйнований татарами. Печера в Страдчі стала також місцем давнього чудесного об’явлення Пресвятої Богородиці, яке сталося в часи татарських набігів на Україну. Тоді мешканці села під час нападу орди прихистилися в печерному монастирі. Татарський хан наказав закласти вхід до печери хмизом і, незважаючи на благання ігумена монастиря пожаліти людей, серед яких були старики і діти, підпалив його. Всі, хто були в печері загинули тоді від вогню та диму. Після цієї трагічної розправи над невинним і беззахисними людьми Пресвята Богородиця зійшла на страдецьку гору, щоб оплакати їх. Пам’ять про давніх мучеників і об’явлення Божої Матері зберегалася в Страдчі протягом багатьох століть аж до наших днів. В 1930-х роках печеру після археологічного обстеження облаштували, відновивши в ній церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. Сьогодні в страдецькій печері прагнуть помолитися паломники з цілої України. Прочани беруть із собою на згадку печерний пісок, який зберігають як реліквію. Окрім того, прочани мають можливість помолитися хресну дорогу на страдецькому пагорбі.
Лаврів
Невеличке бойківське село Лаврів, що у 12 кілометрах від Старого Самбора і в 9 кілометрах від найближчої залізничної станції, віддавна є одним зі знакових місць у християнському світі. Ще багато сотень років тому Лаврівський монастир святого Онуфрія притягав до себе прочан різних верств і статків, ставав для них останнім прилистком, і був центром, з якого культ святого розповсюджувався теренами Східної Європи. Історики досі не мають єдиної думки, що було на цій благословенній землі, до появи тут перших ченців-адептів святого Онуфрія – перського принца з ІV століття, який 60 років відмолював гріхи людства у спекотній африканській пустелі. Припускають навіть, що тут у саморучки викопаних келіях-криївках селилися перші руські християни часів Володимира Великого. Але залишмо таємниці минувшини археологам та історикам, розпочавши розповідь із «ближчих» часів ХІІІ століття.
Існування Лаврівського монастиря неодноразово було під загрозою, але завжди вища сила допомагала у його спасінні. Так, у 1767 році, ще до цісарського указу, в обителі спалахнула велика пожежа. Історик Денис Зубрицький у 1845 році писав, що всі дерев’яні будівлі Лаврівського монастиря згоріли. Збереглася лише мурована каплиця, у стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю могилу. Домовини були покриті товстою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них — викарбувано ім’я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир.
Проте більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев помер ченцем, а відтак його мали б поховати як простого смертного — в дерев’яній труні, а не в срібній домовині. Для багатьох паломників Лаврівський монастир є місцем животворної сили молитви та замилування природи.
Грушів
Наприкінці 80-их це селище Дрогобицького району стало відоме на весь світ, адже у 1987 році тут фіксують з’яву Божої Матері.
Навесні, у старенькій каплиці Пресвятої Трійці 1878 з’явилась Пречиста Діва Марія. Ця звістка дуже швидко поширилась по околиці. На святе місце цілодобово почали прибувати паломники, які чітко бачили видіння Матері Божої то в блакитному, то в чорному одязі. Таку переміну кольорів пояснювали пересторогою Богородиці: якщо навернетесь до Бога, будете на небі, якщо ж ні, попадете у пекло. А це, як відомо, були атеїстичні часи.
Спочатку місцева влада робила всілякі перепони для відвідувачів. Тоді вірні християни звернулись до останнього керівника Радянського Союзу Михайла Горбачова, і він дав розпорядження не перешкоджати прочанам їхати до святого місця.
У день Вознесіння Господнього люди бачили Пречисту Діву востаннє. Розповідали, що над капличкою з’явилося сяйво, у якому виднілись чіткі обриси Божої Матері. Поклонившись на всі сторони, Богородиця вознеслася на небо. Часи віри заторжествували. Церковна комісія, яка теж досліджувала явище у Грушеві, на жаль, нічого конкретного не сказала, попри те, що сюди їхали люди майже з цілого Радянського Союзу. Наявність чуда, звісно, не заперечувалась, але конкретних доказів для його підтвердження було замало.
Зараз про Грушів, як місце появи Богородиці у новітні часи, згадується дуже рідко. Але відомо, що з Америки для іконописця Василя Стефурака надійшло замовлення на створення образу Об’явлення Богородиці в Грушеві. Значить, комусь іще небайдужа доля цієї місцини і тої події, яка мала місце.
Підготувала Юліана Лавриш,
за матеріалами Паломницького центру УГКЦ
Повязані записи
