Автор: Назарій Петрів*
У когось може скластися враження, що баптисти – виключно пацифісти, така думка буде хибною. Однак баптизм історично належить до так званих «миролюбних церков», а доктринально та історично – тісно пов’язаний із анабаптизмом, у доктрині якого пацифізм займав одне з чільних місць.
Слід зазначити, що широкий загал не надто розділяє послідовників баптизму та послідовників інших віровчень, зокрема менонітів та квакерів. Останні із цього списку чітко займають позицію пацифізму, що зафіксовано у їхніх доктринальних документах.
В баптизмі ж сучасні дослідники виділяють три підходи до трактування питань війни та миру:
Перший – пієтистський (у цьому напрямку наголошується на особистому благочесті та переживанні людиною єдності з Богом), формування якого відбулося на початковому етапі існування деномінації. Історично цей підхід пов’язаний з рухом анабаптистів, адже саме від них він був успадкований баптистами. Цей підхід і досі домінує серед баптистів у Німеччині та Росії.
Коротко його можна охарактеризувати так: «світ перебуває під пануванням зла, він неначе занурився у ньому. Завдання віруючого – максимально ізолювати себе від світу, ураженого злом, та робити все для того, щоб збирати духовні блага. Неминучим наслідком вкоріненості світу у злі – війна, яка є діями “дітей непослуху” супроти Царства Божого». Завдання ж правдивого віруючого є перебувати з усіма людьми в мирі.
З часом у середовищі баптистів з’явився «патріотичний погляд» на трактування війни та миру. Цей підхід тісно пов’язаний із діяльністю першого баптистського пастора на англійській землі – Томаса Гелвіса. Він вважав, що віруючі можуть брати до рук зброю для захисту від ворогів та загарбників. У цьому випадку війна та збройний конфлікт будуть виправданими, адже тут мова про виконання обов’язку захисту власної батьківщини. Війна є злочинною й не має виправдання, якщо має на меті обмеження чи позбавлення релігійних свобод.
На відміну від пієтистського підходу, який проголошував відмежування християн від держави та владних інституцій, патріотичний підхід чітко визнавав віруючих частиною того суспільства. Згідно з цим підходом, сповнення громадянського обов’язку, в тому числі і проходження військової служби, є богоугодним. Слід зазначити, що погляди Гелвіса знайшли прихильників не лише в Англії, але й у континентальній Європі, та здобули статус панівного погляду на питання війни та миру поміж баптистів до 1915 року.
Для прикладу, розгляньмо два уривки з віровчительних документів баптистів Німеччини та Швеції 1847 та 1861 рр. відповідно. У німецьких баптистів сказано: «Ми вважаємо, що магістрат використовує меч для захисту повірених йому підданих та земель від ворогів. Ми ж своєю чергою зобов’язуємося, якщо цього від нас вимагатиме обов’язок перед магістратом проходити військову службу».
Подібне формулювання можна знайти у документі шведських братів. Зокрема тут читаємо: «Ми віримо в те, що світська влада установлена Господом, та вважаємо своїм обов’язком шанувати та молитися за короля і магістрат. Рівно ж у всьому коритися законам країни, хіба, що у випадку, коли вони прямо суперечать законам Христа».
Як бачимо, з одного боку обидва віровчительні документи визнають авторитет світської влади та державного закону, проте у них існує фрагмент, який може бути витлумачений по-різному. Ось для прикладу: чи суперечить війна та можливе вбивство людиною іншої людини на ній законам Христа? З одного боку, відповідь – очевидно, що так. Проте з іншого – війна може бути оправданою, коли мова йде про захист власної батьківщини та родини. Існування у віровчительній доктрині одночасно двох істинних тверджень неминуче мало б привести до доктринального замішання, що зрештою і трапилось. Точкою відліку послужила Перша світова війна. Більше того, баптисти опинились по обидва боки лінії фронту, кожна з яких вважала свою війну справедливою.
Третій підхід – пацифістський. Його підвалини можна знайти у віровченні баптистів з часу виникнення деномінації у XVI ст. Однак нового переосмислення цей підхід набув після Першої світової війни. Прихильники цього напрямку стверджують, що віруючим слід брати участь у житті та розвитку суспільства, однак війна у жодному випадку не є оправданою та суперечить Закону Христовому – любови до ближнього. Зрозуміло, що в час війни подібний підхід не користується популярністю в суспільстві, незалежно від того, провадить країна захисну чи загарбницьку війну.
В Україні поміж баптистів існує три погляди на питання проходження військової служби християнином. Перший – «патріотичний», другий – «пацифістський», і третій – «змішаний», який дозволяє віруючому приймати рішення особисто на підставі голосу власного сумління. Історично «пацифістський» погляд набув популярності в часи Радянського Союзу, коли прийняття присяги та служба в армії атеїстичної держави сприймалась віруючими як відречення від Бога. Саме тому так звані «реєстровані» баптисти, які перебували під значним контролем КДБ, були більш охочими до військової служби, а «нереєстровані», непідконтрольні радянській владі, навпаки – відмовлялись приймати військову присягу. В часи незалежної України подібні тенденції тривалий час із незначними змінами зберігалися, однак особливою популярністю став користуватися третій «змішаний» підхід.
Тож тільки час покаже, як вплинула теперішня російсько-українська війна на зміни в парадигмі українських баптистів щодо проходження військової служби та участі у війні. У демократичних країнах Заходу традиційно толерують пацифістські та релігійні погляди своїх громадян, але так було не завжди.
Назарій Петрів* – магістр богослів’я, PhD-студент.
Повязані записи
