Про небезпеки для сучасного християнства, Церкву і соціальні мережі, екуменізм, а ще – християнську рок-музику і християнський кінематограф ми поспілкувалися із професором богослов’я Оксфордського університету Ґрехемом Вордом.
– Якими, на Вашу думку, є найбільші загрози для християнської віри: як із зовнішнього середовища, так і всередині ментально-духовної спільноти?
– Я вважаю, що однією із найбільших загроз для християнства в наші модерні часи є фундаменталізм. Фундаменталізм не йде на компроміси із світом, не приймає жодних форм християнського модернізму. Фундаменталісти вважають, що володіють незмінною монополією на правду. Хоча насправді вони борються із правдою та духовним прогресом. Зрештою, фундаменталізм і є однією із гілок сектантства. Користуючись його основними постулатами, харизматичні духовні лідери ладні поширювати негативні думки серед суспільства, пропагувати ворожість та агресію по відношенню до тих, хто від нас відрізняється, штучно розпочинати духовні війни. Протистояти його впливові сьогодні в змозі тільки ґрунтовна християнська теологічна освіта. Я щиро переконаний, що з часом вона стане рятівною альтернативою проти інфантильності суспільства, різного роду маніпуляцій та репресій. Трансформація нашої духовності та формування моральної відповідальності є першим кроком до Христа. Ми ж не повинні забувати, що людині потрібен духовний простір, аби зростати у свої вірі.
Зовнішньою небезпекою для християнства може стати небажання вести діалог із представниками інших релігій та ділитися досвідом, теологічною візією, тощо.
– Чи не вважаєте Ви, що такий діалог є еталонним, а враховуючи різні культурні традиції та відмінні світогляди його буде важко провадити?
– Я погоджуюся, що поки це справді непросто зробити, насамперед, через наші цивілізаційні відмінності, але надалі неприпустимо буде ігнорувати інші культури. У глобальному сенсі мене лякає, що навіть у XXI столітті виникають все нові форми ксенофобії. Я сподіваюся, що нам вдасться уникнути пророцтва, яке американський психолог та соціолог Самуель Гантінгтон описав у своїй праці «Зіткнення цивілізацій». Проте, для цього усі ми: християни, мусульмани, євреї та представники інших релігій – маємо бути задіяними у спільному екуменічному діалозі на критичній та формотворчій основах. Тобто, ми маємо співпрацювати на культурному та соціальному рівнях. Зокрема, особливо в рамках Європи, ми маємо зрозуміти і, в певному сенсі слова, проконтролювати процеси міграції. Це може стати рецептом відмови від ксенофобії, та допомогти співдіяти релігії і вірі. Розуміння людської гідності ми можемо черпати навіть не із «Прав людини», а із своєї особистісної поваги до людського життя як такого. Бо саме це не дозволить ксенофобії отруїти наші розум та серце. Саме повага до кожної людини є рушійним моментом для розвитку кожної нації та кожної віруючої людини.
– Ще однією вагомою проблемою сьогодні є секуляризм, боротьба із вірою. Що можете порадити, враховуючи досвід Великобританії, щоб протистояти занепаду християнських цінностей?
– Одна з ідей секуляризму, як концепції, є виключення релігії із публічної сфери життя людини, щоб не допустити релігійних воєн та охороняти мир. Наприклад, у Великобританії ми не нав’язуємо релігійних поглядів в категоріях політичного, суспільного життя. Проте, негативною стороною секуляризму є те, що він може бути формою ідеології, спонсорованою державою. Наприклад, будь-яка держава може приймати закони, які не враховують особливостей релігійних груп, але можуть впливати на їхнє життя. Я думаю, що у прийнятті важливих рішень релігійний чинник все-таки має бути присутнім. Кожна держава повинна бути ментально та цивілізаційно гнучкою, повинна вміти вислухати кожного. Перед законом усі ми повинні бути рівними, але й закон має поважати кожну особистість, не враховуючи національних, гендерних чи релігійних особливостей. Отже, головне, щоб секуляризм не перейшов в ідеологічну форму. А ще – запам’ятаймо, що секулярний нейтралітет є міфом, людині майже неможливо залишатися асоціальною у сучасному суспільстві. Світові потрібен діалог, навіть критичний.
– Наскільки важливим є діалог Церкви та суспільства за посередництвом соціальних мереж у наш час?
– Це революційний підхід у комунікативних процесах загалом. Важливо розвивати цей діалог, брати у ньому активну участь. Наприклад, не без допомоги соціальних мереж покращилося сприйняття екуменізму, його розуміння не тільки на високоінтелектуальному рівні, а й на прикладі нашого буденного життя. Віруючі люди поволі виходять за рамки своєї конфесійної приналежності, власного релігійного досвіду та намагаються відкривати для себе нові наукові, духовні і гуманістичні горизонти. За допомогою соціальних мереж ми дізнаємося більше нового одні про одних, традиційні відмінності перестають перешкоджати нашому дружньому спілкуванню. Соціальні мережі відкрили можливості перейти лінію стереотипів, побачити розуміння Церкви майбутнього. Вона буде відкритою, гостинною для кожного, сповненою християнських ресурсів життя й віри і ні в якому разі не стане «живим музеєм для минулого». Саме завдяки соціальним мережам Церква та теологія стануть ще більш життєдайними. Християнські інтернет-сайти, блоги стануть новими ресурсами, які поповнять скарбничку нашої віри. Церква перестане бути інституцією в класичному розумінні, вона буде справді «живим тілом Христовим», а ми отримаємо нове розуміння екуменічної еклезіології.
– Хто для Вас є прикладом екуменічної особистості в сучасному світі?
– Дуже важко виокремити когось одного. Проте, моїм натхненником є мій друг Роуен Даглас Вільямс, архиєпископ Кентерберійський, відомий теолог, який своєю невтомною працею доводить важливу роль екуменізму в сучасному постмодерному суспільстві.
Ми потребуємо світових лідерів в екуменізмі. Я сподіваюся, що Папа Франциск зможе зайняти цю нішу. Але коли ми читаємо «Lumen Gentium», то досі відчуваємо патріархальний стиль викладу, я ж очікую нового екуменічного та гуманістичного стилю звернення до християнської спільноти цілого світу.
– Я читала, що одним із Ваших особистих хобі є кінематограф. Який вплив, на Вашу думку, мають християнська рок-музика та християнський кінематограф на сучасне суспільство?
– Звичайно ж, надзвичайно серйозний. Наприклад, серед моїх улюблених співачок (хоча, не знаю, чи говорити у рамках рок-музики) є Лана Дель Рей (Lana Del Rey). Вона починала як християнська співачка. У її піснях є безліч релігійних моментів. Раджу читачам переглянути кліп на пісню «Born to Die», знятий у храмі. У самій пісні мова йде про життя після смерті. А композиція, яку Лана написала для фільму «Великий Гетсбі» під назвою «Young and Beautiful» всередині має молитву.
Я також зацікавлений не просто у відверто релігійних фільмах, радше – у кіно з релігійним контекстом. Тут активніше та цікавіше проявляється розуміння моральних цінностей людини, призначення дару любові. Одним із улюблених для мене є «Прометей» («Prometheus») режисера Рідлі Скотта.
Хотів би звернути увагу й на серію трьох мегапопулярних книг, які вплинули на світогляд нового покоління християн і є своєрідним антонімом до слова «секуляризм», адже в них спостерігається чітка відданість вірі, вищим силам тощо. Насамперед, до цієї серії входять: Джоан Роулінг «Гаррі Поттер», Стефані Майєр «Сутінки», Джордж Мартін «Гра престолів». Про останню книгу я хочу написати статтю. Адже її герої живуть у світі, де панував секуляризм, але поволі люди зрозуміли, що старі боги зникають, нові народжуються. Ми бачимо боротьбу двох реальностей: заполітизованого меркантильного суспільства та реальність «чорної» магії, драконів тощо. Найцікавіше, що герої книги думали, що усе надприроднє давно зникло, залишилося у легендах, проте насправді воно і є центральною онтологічною фігурою суспільства. А всі політичні чвари та непорозуміння, порівняно із непереможними силами дикої природи та древніх ритуалів – просто смішні та їх легко вирішити.
Лідія Батіг
Повязані записи
