Колись Махатма Ганді, людина, яка усе своє життя стояла на сторожі миру і справедливості, сказав: “В молитві краще мати серце без слів, ніж слова без серця”. Сьогодні, в складні й трагічні часи для України, нам, християнам, залишається молитися за свободу власної землі й навчитися оберігати свої серця від тої агресії, яка прагне перетворити нас на жорстоких і цинічних людей. Але, як не піддаватися на усі провокацї і вистояти у нерівній боротьбі?
Останні місяці кардинально змінили не тільки нашу державу, але й Церкву та нас самих. Життєві обставини і загроза, що нависла над рідним краєм, примушують зробити нелегкий і долесний вибір: стати на бік Добра чи Зла, бути із Богом чи відректися від усього світлого, що є у наших душах. І це не просто помпезні слова. Коли людина дорослішає, то світ та оточення перестають здаватися їй однозначними. Ми одягаємо маски і перетворюємося на героїв якоїсь дивної і незрозумілої театральної вистави. Такі слова, як “честь” і “правда” втрачають своє первинне значення. І ти живеш, ніби за принципам: шукаєш вигоди у людях, показного спасіння в Церкві та виправдання своїм аморальним вчинкам. Але одного дня, закований у кандали своїх страхів і стереотипів, ти бачиш людей, які готові пожертвувати усім заради безцінного дару, який ще недавно здавався непотрібним, бо не мав жодної матеріальної вартості, – заради свободи.
Отже, спасіння через молитву і свобода… Чи може Церква гарантувати нам отримання всього цього, якщо ми перестанемо боятися власних демонів? Без сумніву, так. Проте, мусимо зрозуміти, що ні Бога, ані Церкву, незалежно від конфесії, не можна обманути: показна порядність і щирість, у яку вірять інші люди, і навіть ми самі, не матиме жодної сакральної цінності, якщо ми робимо добрі справи зради вигоди, а молитву використовуємо як ритуал, а не внутрішню потребу.
Щоб називатися справжніми християнами, мажмо бути чесними самі перед собою, визнати свої вади та намагатися облагородити власну душу. Також повинні зрозуміти, що бути “трохи” християнином і “трохи” меркантильним мешканцем нової епохи, неможливо. Врешті, діалог Церкви та людини – це розмова двох рівних, мета якої – навчити нас правильно користуватися своєю свободою, не просто виживати, а жити і радіти кожному дню, відрізняти речі тимчасові та вічні істини, не зраджувати собі й не зраджути інших.
Незважачи на усі моральні привілеї, бути християннином і доброю людиною, особливо сьогодні, особливо в державі, яку намагаються скалічити, – великий подвиг і прояв героїзму. Щиро молитися і не обманювати своє серце, поважати власну гідність і вірити, що Бог ніколи не покине тебе на поталу цинікам та маніпуляторам, навчитися прощати, щоб не бути рабом ненависті – усе це формує нас, як особистостей. Ці істини дозволяють відчути себе незалежними дітьми Господа і Церкви, які мають право на справедливий бунт, але ніколи не уподібняться лицемірству, яке і є віддзеркаленням зла.
Лідія Батіг
Повязані записи
