Шість останніх років іконописець Остап Лозинський активно їздить Західною Україною і скуповує давню ікону на склі. І не лише цілу, а й тріснуту чи побиту. А пізніше ці пазли чи пуцлі, як він говорить, складає у чергові проекти. Отож запрошує до «Дзиги» на мистецький проект «Пуцлі».
Остап не вважає себе колекціонером. Хоча в приватній збірці має до дев’яти десятків хатніх ікон. Серед них – і творить. Деякі навіть мають чудернацькі історії, в які важко повірити. До прикладу, тріснуте «Розп’яття з пристоячими», що тепер на виставці, купив якось в Косові на базарі. Думав, ікона цілісна.
«Якось за рік в збірці одного косівського колекціонера я побачив маленьку гарну ікону Богородиці. Думаю: гарна ікона! Ми з ним помінялися. Вона попала до мене. Коли я її привіз додому, поставив біля ікони «Розп’яття» – мене шось заінтригувало. Таке враження, що вони є частинками одного цілого. Я витягнув свою ікону з рами, представляю до Богородиці, а вони сходяться, як пазли», – поділився емоціями іконописець, автор проекту «Пуцлі» Остап Лозинський.
А за кілька років, о чудо, потрапила Остапу до рук й третя частина. Каже, часом ґендлярі розрізають ікони, бо продати три малі – дорожче, ніж одну більшу.
Проект «Пуцлі» – це 20 ікон на склі з Гуцульщини, Покуття та Буковини кінця XIX початку XX століть. Їх нелегко, часом, вберегти. От, ікону святого Юрія, мабуть, можна було б скласти з двохсот друзок. Тому наші предки збиту ікону хоронили, каже Остап: «Гуцули просто закопували ікону в таких місцях, де не ступає людська нога. Тобто в таке місце, яке не буде осквернене. Я маю на виставці цілу композицію, присвячену похованню ікон. Тут запитання: чи ми мусимо ікону «відкопувати», чи ми мусимо її «відшукувати»? Чи можливо, потрібно «залишати» її там, де була вона схована?».
Проект запрошує глядача по-іншому глянути на нашу віру. Зрозуміти, чи перестає річ бути священною, коли втрачає первісний вигляд.
«Потрібно зупинитися і подумати, як правильно зібрати наші пазли. Як правильно зібрати пазли нашої духовності, як правильно зібрати пазли нашої відповідальності перед предками.Чи ми правильно їх можемо зібрати? І на скільки правильно можемо їх зібрати?», – уточнив Остап.
На експозиції й ікона, що висіла над дитячим ліжком Остапа. А за 20 років повернулась до нього і він знайшов в її основі свій дитячий малюнок. А ще тут святий Ілля, якого ймовірно, оглядали очі Коцюбинського, Грушевського та Франка.
Відео можна подивитись ТУТ
Повязані записи
