З 13 по 17 серпня тривав табір у горах Мармаросах, який організував Центр студентського капеланства ЛА УГКЦ. Разом із 16-тьма учасниками табору мандрували два духівники – о. Юрко Остапюк та о. Сава Масник.
Розповідати про гори – то марна справа, там просто потрібно побувати. У цьому точно впевнені учасники табору “Мандруючи з Богом”, які 4 дні провели на різних вершинах Мармароських гір. А основною ціллю був Піп Іван Мармароський.
Можливо у когось виникне питання – а що ж робити у горах стільки часу, без цивілізації, улюбленого комфортного і затишного ліжка, без Інтернету, який забирає стільки нашого часу. Ми можемо дати вам відповідь на це запитання: насолоджуватись безмежною красою пагорбів та вершин, вслухатись до звуків гірських лісів, пити воду із холодних джерел, грітись біля вогнища у галасливій компанії і до ночі співати українських пісень.
Духівники заздалегідь склали маршрут, проте однією із родзинок було те, що окрім цього, все решта було імпровізацією “на тему гір”. Це був п’ятий ювілейний похід у гори із молоддю, який організовує капеланство, тому священики були впевнені, що усе піде за планом гір, тим паче, як підмітив о. Юрко Остапюк “Мармароси ніколи не відпускають нас просто так”.
Окрім вершини Піп Іван хлопці та дівчата піднімались також на гору Берлебашку, і, віднайшовши дивовижні краєвиди, влаштували собі повноцінну фотосесію.
Шеф-кухарем смачних обідів та ще смачніших вечерь був Юрко Остапюк. І повірте, так добре як у горах, їжа не смакує ніде. Окрім того, завжди можна знайти терпку чорницю, ожинку і малину, а також назбирати пахучих трав, щоб привезти з собою додому і взимку, п’ючи із них чай, згадувати про мандрівку.
Отець Сава кожного дня перед початком дороги на наступну вершину мав розважання: про гордість та покору. А ще ділився своїми психологічними спостереженнями.
На полонині, на якій наш табір зупинився на дві ночі, ми зустрілись із сотнею пластунів та гостями із Харкова, які теж приїхали помилуватись Мармаросами.
Таборовики спускались назад 8 годин, більшу частину часу ішли лісом. Вода розмила дорогу, тому мандівники стали ще й учасниками спонтанного квесту: перестрибували каміння поміж водою, переходили по дерев’яних колодах на інший “берег”, одним словом проявляли винахідливість та неабияку енергійність.
Завершився останній день табору вечерею у Рахові. У всіх було достатньо часу, щоб ще раз обговорити всі стрімкі підйоми, запальні гірські активності та переглянути десятки фото, яким і фотошоп не потрібен, бо природа – то найкращий художник.
Не можна не згадати про милого собачку, який пристав до табору ще у селі Ділове і до останнього дня йшов крок за кроком. Вночі, коли він відчував небезпеку, подавав звук і охороняв намети. Лесик, за яким він весь час ходив, назвав його Марко Поло.
Гори – це пригоди, це корисно проведений час, який тебе змінює, це хмари, у який ти реально витаєш. Сподіваємось, що нам вдалось хоч частково передати атмосферу нашого табору, який по – справжньому був небесним, а головне – у ньому ми були ближчими до Бога, тому що нам нічого не заваджало йти до нього щодня. Бо Він – то як вершина: ми довго та важко можемо на неї підійматись, але коли все ж опиняємось там, то стовідсотково усвідомлюємо, що це таки того вартувало.
Джерело: Капеланство.інфо
Повязані записи
