Казальниця, як місце для проголошування проповідей зазвичай не має якоїсь особливої форми. Проте творці пам`ятки з львівського собору Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви Київського Патріархату, колишній костел св. Миколая, що належав ордену Тринітаріїв (вул. Грушевського,2) відійшли від загальноприйнятих взірців і виконали казальницю у вигляді човна.
Своєрідними попередниками казальниць у вигляді човнів і кораблів можна вважати об`єкти, споруджені в Римі у 1620-х рр. Спочатку Джан-Лоренцо Берніні на площі Іспанії спорудив фонтан Баркачча, зобразивши його у вигляді човна з гербом папи Урбана VIII на носовій частині.
Тоді ж майстер Бартолі запропонував проект вівтаря над могилою апостола Петра для базиліки св. Петра у Ватикані. На проекті вівтар мав вигляд корабля з вітрилами, під якими розміщувалося Розп`яття. Пишно декорована огорожа імітувала борт, були ніс і корма корабля. У наступному ХVIII ст. ці концепції поширились по всій Європі у вигляді казальниць, яким надавали вигляду човна або корабля. Їх можна побачити у багатьох храмах Німеччини, Австрії, Угорщини, Словаччини, але найбільшої популярності вони набули на землях, що входили до складу Речі Посполитої.
Вважається, що концепція побудови таких казальниць зародилась і була розвинута у монастирському середовищі і саме в ньому найчастіше реалізовувалася. Найбільше казальниць у третій чверті ХVIII ст. було створено у Північній Австрії, Баварії, Сілезії і Центральній Польщі. В Австрії і Баварії виступає тип у вигляді рибальського човна, на якому розгортається фігурна сцена, в якій Ісус закликає майбутніх апостолів ще раз закинути невід. У Центральній Польщі більшою популярністю користувалися казальниці у вигляді доволі детально відтворених кораблів.
Як корабель, так і рибальський човен символізують собою Вселенську Церкву, а також можуть бути алегорією людського життя, втіленою у човні, який, долаючи різноманітні життєві перешкоди, пливе в пошуках безпечної гавані.
Казальниця собору Покрови Пресвятої Богородиці є унікальна для українських земель як своєю конструкцією у вигляді човна, так і технікою виконання, якою є стюкова ліпнина. Власне, весь інтер`єр цього храму є прикладом використання стюкової ліпнини у масштабах, які ні до, ні після цього у сакральній архітектурі Львова не зустрічаються.
Читайте також: Особливе місце для виголошення проповіді, або у пошуках оригінальних казальниць у храмах Львова
З човна, який слугує кафедрою казальниці, звисає невід, що з бурхливої водної стихії, вирішеної у вигляді вигадливих комбінацій рокайлевих завитків, витягують апостоли Петро, Павло і Матвій. Заплічник декорований двома картушами у вигляді перевернутих мушель, оточених рокайлями, на чистому полі яких колись розміщувались герби фундаторів храму. Заплічник плавно переходить у велику мушлю, що утворює балдахін, на якому в оточенні путті (ангелів) стоїть Христос.
Казальниця бездоганно вписується в художньо-просторову структуру храму, є одним з його найпомітніших елементів.
Згідно з архівними даними, наведеними Т. Маньковським, роботи над стюковим декором інтер`єру костелу св. Миколая було розпочато у 1746 р. Зважаючи на великий обсяг робіт і складність їх виконання, можна припустити, що казальницю було виконано у 1750–1760-х рр., що дозволяє приписати її авторство Себастьянові Фесінгеру, хоча існують також думки про більш пізнє датування пам`ятки і відповідно авторство Івана Оброцького чи Франциска Оленського.
Використані матеріали:
1.Бобровський О. Пізньобарокові та рококові амвони Східної Галичини . 2.Мистецтвознавство і дослідження / О. Бобровський // Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. – Львів, 2007. – № 1 (9). – С. 50–57.
Оксана Гірчак
Фото: Іван Мазуренко
Повязані записи
