Вдалий камуфляж від лукавого

10524820_591853224268583_1348014409_nСьогодні християни Східної традиції молитовно вшановують пам’ять  чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, святкуючи його Різдво. Того про кого сам Господь Ісус сказав: «Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя!». (Мт 11,11)

Та запитаймо чи пересічних перехожих, які називають себе «віруючими», чи навіть середньостатистичного прихожанина храму: «Яке свято ми сьогодні (7 липня) святкуємо?». Переконаний, що великий відсоток із абсолютною впевненістю дасть відповідь: «Івана Купала». Подібне довелося спостерігати напередодні зранку. Йдучи на Літургію, дорогою проходив повз двох мужчин яких не знаю особисто, але регулярно бачу обох у храмі. Випадково почув їх розмову. Ці мужчини, один із яких ішов на Святу Літургію, а інший – із неї мило спілкуючися, згадали, що «завтра Івана Купала, тому вночі треба іти шукати цвіт папороті».

Так от, тепер по суті. В попередній нашій статті була трішки згадана ця тема, ми говорили, що набагато гіршим від відкритого і войовничого атеїзму є номінальне християнство, а ще гірше – християнство уражене негативами секуляризму, морального релятивізму та замаскованого окультизму. Про перші два поговоримо згодом, нині пропоную зосередитися на останньому, особливо у контексті нинішнього свята.

Звичайно мене можуть звинуватити у релігійному фундаменталізмі і «відсталості від життя», тому спробую говорити «сучасною мовою» і взивати не стільки до віри, скільки до умів, а особливо тих осіб, котрі здатні мислити критично і аналітично.

Відомо, що до прийняття Володимирового Хрещення і визнання християнства релігією Русі наші предки були язичниками. Були досить довго, тому часом важко сприймали навіть благовість Євангелія… Вже в ті часи Церква йшла назустріч людям, а тому людяні і гуманні звичаї часів язичництва акцептувала, надавши їм християнську суть і глибокий богословський зміст. Саме тому ми маємо освячення первоплодіву день Переображення Господнього, прославляємо у Різдвяний час новонародженого Господа колядками, котрі мають свої коріння ще у дохристиянській добі, засіваємо доми збіжжям у Церковне новоліття і т.п.

Одна річ – християнізовані добрі традиції – зовсім інша, – зодягнені в маски «народних традицій» форми ідолопоклонства. Конкретно говорячи про сьогоднішнє свято. Думаю, що ніхто не заперечить, що навіть сама «народна» назва «Івана Купала» походить від імені язичницького ідола – «бога плодючості, любові і веселощів» Купайла. Отож, чи логічно і чесно у назві свята приуроченого «найбільшому народженому від жінок» поруч із його імʹямставити назву поганського ідола..? Ідемо далі. Популярні і начебто звичайнісінькі «народні гуляння»: стрибання через багаття, ворожіння, пошук «цвіту папороті» (наявність якого, до речі, заперечена ботанікою), «купальські пісні» і багато іншого – начебто всього лиш форми фольклору, хоча автентично вони задумувалися і здійснювалися як форми почитання «бога» Купайла. То чи мають право ті, котрі називають себе християнами брати участь у поклонінні поганським божкам, хоча й під виглядом народних традицій..? Кожен мусить вибирати індивідуально, але… Якщо Ти вважаєш себе християнином, то є один важливий факт: ХРИСТИЯНСТВО НЕ МОЖЕ БУТИ ВИБІРКОВИМ… І першу заповідь ніхто не відміняв… Та й зрештою, чи буде сучасна мисляча людина брати участь у шабашах, які 1025 років тому влаштовували напівдикі язичники..?

Інший аспект таких «народних святкувань», а насправді – реконструкції язичницьких поклонінь, котрі, окрім святкування Різдва Івана Хрестителя споганили ще й день памʹяті святого апостола Андрія Первозванного – так зване ворожіння. Я промовчу про те, що це, знову ж, гріх проти першої заповіді – наведу інший аргумент – невже мислячі люди зі здоровим глуздом здатні вірити у подібну маячню..? Невже можна вірити в те, що такими примітивними маніпуляціями можна визначити майбутнє… Про це ми детальніше поговоримо у наступних наших статтях, котра буде присвячена забобонам…

Але найцікавіше у тому те, що саме одвічному ворогу людського роду дуже вигідно робити враження, що його немає і він тут ні до чого, маскуючи поклоніння ідолів – де-факто – собі під «звичаї, традиції і обряди…»…

Отож, закликаю всіх, хто вважає себе християнами робити чітке розрізнення між добрими будуючими народними звичаями і традиціями і завуальованим ідолопоклонством… Успіхів!

Володимир Мамчин