Буде не надто правильним стверджувати, що усі без винятку давні періоди історії – це лише про чоловіків, а тому history. Значну роль, фактично у кожному з історичних періодів, відігрівали також і жінки. Тому herstory – це також досить великий і дуже цікавий пласт уявлень про минуле. Аргументів на користь останнього не бракує. Зокрема, навіть персона Єлизавети Сенявської, що тісто пов’язана зі Львовом та духовністю нашого міста. Жінка не лише вдало розпоряджалась маєтками після смерті свого чоловіка, але й була побожною християнкою і витрачала великі суми для підтримки чернечих спільнот. Між останніми – львівський осередок Товариства Ісуса. З нагоди річниці народження (13 грудня) шляхтянки, поговоримо про неї більше.
Єлизавета Сенявська як жінка свого часу
Єлизавета Сенявська (1573 – 1624) з юного віку відрізнялась побожністю. Її виховували у християнському морально-етичному дусі. Світогляд дівчинки формувався під впливом молитви, а також – дидактичними працями як “Путівник грішників”. Ревною католичкою була і матір Єлизавети. Саме волею останньої дівчинка стала на свій шлях. Також зусиллями мами опікункою Єлизавети стала королева Речі Посполитої Анна Ягеллонка.
Пішли на це з простих і буденних для того часу міркувань – беззахисну дівчину могли викрасти. Напасти на маєток і повезти в невідомому напрямку. Підстав для цього було достатньо. З одного боку, краса Єлизавети. З іншого, вона була єдиною спадкоємицею равського воєводи Ансельма Гостромського. Отож, Єлизавета була бажаною парою для кожного.
При дворі Єлизавета була задіяна у різних церемоніальних практиках, а також – мала хороші відносини і довіру королеви. Не без волі останньої, чоловіком її підопічної став Прокоп Сенявський. Він походив з українських полонізованих шляхтичів. Був кальвіністом, хоча пізніше, може і під впливом Єлизавети, перейшов на католицизм. Дітей виховували католиками, хоч і не всі з них пережили дитинство. Ті, хто виріс – далеко не у всьому ладнали з матір’ю.
Чоловік Єлизавети Сенявської помер досить рано. Вона організувала йому гучну похоронну церемонію, що, напевне, стало єдиною подією подібного розмаху, до чого шляхтянка мала стосунок. Поховали Прокопа Сенявського при костелі Божого тіла у Львові (колишній костел домініканців). Після його смерті Єлизавета стала ще більш відданою моральним приписам і аскезі.
Вдруге заміж, попри прохання оточення, вона так і не вийшла. Аби відстояти це бажання, їй довелося навіть відлякувати потенційних претендентів. У тому числі – збройно. Серед свого оточення жінка не допускала веселощів. Розробила рекомендації та порядок релігійних вправ для підлеглих, чого ті повинні були невідступно дотримуватися. Також постійно мала при собі двох єзуїтів, з якими регулярно спілкувалась. Під впливом видатного місіонера Каспера Нагая, також єзуїта, зацікавилась духовними практиками, які розробив засновник Товариства Ісуса Ігнатій Лойола.
Усі пошуки Єлизавети Сенявської мали ціллю особисте вдосконалення та роботу над собою у моральному плані, але почасти це все переходило і в крайній аскетизм.
Останнє відбилося на униканні не лише веселощів, але і товариства. Єдиною велелюдною подією, яку за довгий час відвідала шляхтянка, стало весілля короля Речі Посполитої Зиґмунда ІІІ Ваза.
Єлизавета була його великою прихильницею, а сам король, на відміну від своїх багатьох попередників і наступників – відданим католиком. Сенявська займалась самобичуванням, носила волосяницю і піддавала тіло суворим постам, багато молилась. Її аскеза була настільки суворою, що навіть окремі духовні особи, хоч і безуспішно, намагалися відмовити жінку від подібного життя. Імовірно, що саме це і призвело до послаблення здоров’я та частих хворіб. Їх жінка не завжди лікувала, оскільки соромилася показуватись лікарям. Відтак навіть очевидні хвороби серця лікувала винятково вживанням освяченої води.
Багатства не рятували шляхтянку і від вкрай неприємних ситуацій. Так, унаслідок одного з татарських нападів на маєтки, що мало місце на початку XVII століття, вона була змушена тікати і переховуватися у болотяній місцевості поблизу. Її тоді виявили і вдарили шаблею, так і залишили. Від смерті Єлизавету Сенявську врятував випадок – на неї випадково натрапили. Це продовжило її життя приблизно ще на десять років, хоч смерть все одно застала її поза домом. Після перепоховання, упокоїлася при одному зі своїх дітищ – костелі єзуїтів у Львові.
Єлизавета як управителька родових маєтків і багатств
Родина Єлизавети Сенявської володіла досить значними маєтками. Як з її сторони, так і зі сторони чоловіка. Доказом тому є факт, що, за необхідності, вони могли виставити біля тисячі озброєних воїнів. Це дійсно досить серйозний показник і не кожен шляхтич міг таким похизуватися.
Своїми маєтками, у тому числі коли Єлизавета залишилась одна, вона розпоряджалася дуже розумно. Серед її перших кроків – погашення боргів, що залишилися після смерті чоловіка. Також їй непогано вдавалося примножувати багатства, розумно їх використовувати і з них жертвувати. У тому числі – на благочинні цілі.
Характерно, що жінка була не лише мудрою, але й справедливою управителькою. Зокрема, відомо, що вона захищала селян та працівників, які були задіяні у її господарстві, не дозволяла їх кривдили.
Єлизавета як меценат
Не менше за власну релігійність, а також стан і пишність християнських храмів, Єлизавета Сенявська дбала про релігійність своїх слуг. З точки зору сьогодення, добровільна примусовість, до якої вона вдавалася у цьому плані, може видаватися дивною. З іншого боку, за стандартами того часу, подібні практики були прийнятними. Так, своїх слуг вона не просто мотивувала ходити на богослужіння, але навіть одягала їх у нову одіж. Таким же специфічним був і її екуменізм. Оскільки Єлизавета Сенявська підтримувала Берестейську унію.
Найбільший інтерес все ж викликають благі діла Єлизавети Сенявської. У контексті Львова – це, звичайно ж, єзуїти.
Шляхтянка передала для потреб львівського осередку Товариства Ісуса одразу декілька щедрих виплат. Мова йде про суми у тисячі злотих наприкінці XVI століття, а також на початку XVII століття. Напередодні будівництва костелу, шляхтянка ще раз вшанувала львівських єзуїтів. Цього разу пообіцяла їм 40 000 тисяч. Цю суму виплатила чергами впродовж часу будівництва комплексу. Гроші надходили, у тому числі, з маєтків родини – Броди, Красів, Добряни тощо. Це не був останній вияв доброти Єлизавети Сенявської: у майбутньому вона давала кошти на друкарню, бібліотеку; навіть передавала одяг та начиння для костелу єзуїтів.
Представники Товариства Ісуса в той час були мотором освіченості, а їхні осередки – потужними культурними і інтелектуальними центрами. Освіту у єзуїтів здобували Богдан Хмельницький, Петро Могила, Павло Тетеря, можливо – Стефан Яворський і Теофан Прокопович. А львівський осередок єзуїтів, значною мірою, це також і заслуга Єлизавети Сенявської. Особливо, якщо мова про заснування і початки. Звичайно ж були і інші меценати, як-от Станіслав Жолкевський, але саме роль Єлизавети Сенявської, жінки, яка не загубилась у минулому, найбільше вражає. Характерно, що попри всі заслуги, Єлизавета Сенявська відмовилась, коли її ім’я хотіли увіковічнити на наріжному камені храму. Це показує, що чесною і скромною вона була не для людського ока, а щиро. Аби їй хоч якось віддячити, генерал ордену єзуїтів Клаудіо Аквавіва надав Сенявській почесний титул фундаторки колегіуму єзуїтів у Львові. Варіант вдячності від нас – не забувати, чиїми зусиллями у центрі Львова виріс один з найкрасивіших храмів міста.
Текст – Євген Гулюк
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:
- Kaniewska I. Elźbieta Łucja Sieniawska (z domu Gostromska) // Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/elzbieta-lucja-sieniawska-z-gostomskich
- Załęski S. Jezuici we Lwowie. – Lwów, 1880. – S. 6 – 9.
- Друздєв О. Короткі нариси з історії гарнізонного храму. Частина І. Перші єзуїти // RISU, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/75070/
У публікації використано зображення із таких джерел: https://uk.wikipedia.org/wiki/ https://ua.igotoworld.com/
Повязані записи
