“Яке місце Бог займає у моєму житті, у моєму серці, моїй родині”, – це питання потрібно ставити собі дуже часто. Особливо зараз, бо ми зараз живемо у такому світі, який має дуже великий вплив на нас. І ми стаємо заручниками, може навіть несвідомими заручниками цілої ідеології цього світу, яка у першу чергу нищить у нас святість Бога, нас від Бога забирає. І дуже важливо покірно і з вірою сказати собі: “Ісусе, Ти мій Цар!, Ти єдиний Хто дає мені спасіння,у Кому я маю життя”.
Сьогоднішній світ, у якому ми живемо, не тільки насміхається над тим, що святе, що насправді несе Життя, тим, що є Боже вкладене у нас у всіх самим Богом, але так само і знущається і нищить це і ми дуже часто на це дозволяємо. Мовчки, не реагуючи, чи ведучи таке пасивне християнське життя. Тобто ми є віруючими, чи ми вважаємо себе віруючими, але назовні ця наша віра не дає жодного плоду, жодного видимого Знаку. А це знак сьогодні дуже потрібний. Ми звикли, брати і сестри, що Трон Царя – це завжди має бути підвищення, видиме. І завжди здається, що хто сидить на троні, той має мати владу, бути трошечки вище і над всіма. Але наше мислення таке, що ми завжди негативно ставимося ще з радянських часів – завжди. Навіть зверніть увагу, якщо хтось з-посеред нас стає якимсь державним чиновником, то ми перестаємо його відразу любити. Він ще не встиг нічого поганого зробити, але якийсь негатив до нього виникає.Я коли мав 30 років і став з-посеред своїх братів настоятелем, і коли мене мій Провінціал привітав, сказав, що мене брати там обрали і тому мене призначають старшим, то сказав: “І від сьогодні я тобі вже обіцяю, що ти будеш переживати самотність”. Я не міг зрозуміти, але дуже швидко відчув, що хоч я залишився у спільноті, але став трошки над ними і виник такий певний дистанс, може маленький. Але це є у нас. Появляється це тому, шо ми маємо у серці дуже конкретний образ Царя, який мали і юдеї. Які чекали Месію, який має прийти і має змінити наше життя. Бо як подумаєте собі так глибоко у своєму серці, адже ми всі чекаємо, що хтось прийде і змінить наше життя. Хтось ззовні, хтось, хто покерує, зробить якийсь порядок, чи введе якісь зміни, що приведуть до чогось кращого. Але ми ніколи не думаємо про це, що зміни, цей порядок, гармонія має початися від мене, від мого серця, моєї родини. Але десь приходить ця думка, що це має бути ззовні. Так думали і юдеї, які розіп’яли Ісуса, які думали, що має прийти Цар, який їх визволить з цієї неволі Римської імперії. А Бог дав їм Царя, Месію, який прийшов, щоб визволити їх і нас із рабстства гріха. Щоб дати це життя Божої дитини, вільне. Але вони були у незмозі цього прийняти, бо їх мислення було замкнене у ізольованому світі.
І подібне сьогодні є і у нас. Ми маємо дуже ізольоване мислення. Ми часом живемо у двох світах: світі щоденних клопотів, труднощей і у світі духовному. Але якщо на першому місці, у нашому, християнському житті, католицькому житті, не буде духовне життя, у нас ніколи не буде гармонії. Ніколи не буде порядку, у родинах, наших серцях, буде хаос, неспокій , недовіра, втома. Бо цей світ дає нам таке виснаження, бо тоді легше нами маніпулювати. Тому Бог дає нам цю урочистість для того, щоб ми для себе відкрили цю вартість і боролися за наше духовне життя. Подивімося на якому троні наш Цар возсідає. Перед нами є чудове Розп’яття і дуже добре, що воно є у парафіяльному храмі, посередині, у самому центрі. Перше, на кого Ви звертаєте увагу, коли заходите сюди, то це на Ісуса, який розіп’ятий. Це є Його трон. Це власне є Хрест. І цей Хрест є для нас прикладом, про який трон ми маємо у своєму житті дбати. Звернімо увагу, що цей трон, цей хрест має 2 балки. Одна – вертикальна, а друга – горизонтальна.
Дорогі брати і сестри, ця вертикальна балка, постійно нам вказує від чого нам треба починати. Від відносин між тобою і Богом. Між тим, що відбувається між мною і Богом, моїм Небесним Отцем. Це дуже важливо. Чи у заторі, їдучи до праці, чи перебуваємо на праці, чи повертаємося, чи готуємо дітям їсти, чи щось робимо, дуже потрібно, щоб мали ми цю свідомість, що ми маємо відносини з Богом. Є його дітьми. Ми не є такими самодостатніми. Бо цей світ є власне такий і хоче нам це довести, що він егоїстичний, егоцентричний. Але живу тільки тоді коли між мною і Богом є живі відносини. Коли цих відносин немає, я існую. Але також існує трава, дерева. А я є живою особою, яка має прагнення мати відносини з Богом. І це перша Заповідь, яку нам Ісус дає, яку виявляє, особливо у моменті Спасіння, коли помирає за нас на Хресті. Будеш любити Бога свого. Ми дуже часто кажемо, що ми віримо у Бога. По-різному,кожен у свою мірку, кожен переходить різні етапи. Варто сьогодні поставити собі питання: “А чи я люблю Бога”?. Бо те, що Він любить навіть немає сумніву. У Євангелії від Йоана, у 3 розділі ми це читаємо. Але чи я люблю Бога? Чи між мною і Богом є відносини, що я йду на Службу, бо хочу цього, стаю на молитву, бо це є прагнення мого серця, відкриваю Біблію , бо я хочу почути, що мій люблячий Отець каже до мене, беру до рук Вервицю, Розарій, бо я хочу розважати ці Тайни мого спасінння, спасіння моєї родини. Я це роблю не тому, що я так навчений, а тому, що хочу це робити.
Друга балка, на якій розіп’яті руки нашого Спасителя Ісуса Христа, є горизонтальна. Це є Друга Заповідь. “Будеш любити ближнього свого, як самого себе”. Брати і сестри, з цією любов’ю ми сьогодні маємо дуже великі проблеми. Бо легко любити когось, хто є далеко, кого ми рідко бачимо, з ким може маємо обмежені відносини. А з тим, кого ми на щодень бачимо, з ким живемо під одним дахом, бачимо,зустрічаємо, хто є для нас важкий, може неприємний, може комусь нам важко пробачити, Бог каже: “Будеш любити ближнього свого, як самого себе”. Бачимо, що у цьому діалозі, на цій Горі Розп’яття, каже “Ще сьогодні будеш у Раю”. Ісус не каже, ти сякий-такий, у тебе з тим-тим проблеми, мусиш те-те поправити, тільки каже дуже коротко: “Ще сьогодні будеш зі мною у Раю”. Брати і сестри, цей неймовірний досвід любові ближніх є можливий тільки тоді, коли ми маємо досвід відносин з Богом. Ця балка горизонтальна тримається на вертикальній. Без неї вона не зможе втриматися. Не можемо мати добрих відносин між собою, у родині, у суспільстві, не можемо будувати нормального народу, держави, якщо ми не маємо відносин з Богом. Живих відносин з Богом. Якщо не живемо Його Словом, Його Заповідями, кожне Царство, кожна держава має свої закони. Брати і сестри, ми всі хочемо бути дітьми Божого Царства, а чи ми живемо по Його законах, тільки 10-тьох Заповідях? Як ми часто себе виправдовуємо, що вони вже неактуальні, немодні, не мають жодного відношення до мене мого життя, бо ми пішли у розвитку багато вперед. Але ті Заповіді нам так потрібні, щоби ми ішли дорогою Спасіння, щоби ми своє життя не змарнували.
Тому просячи Бога, нехай кожен з нас, помоліться разом і ще раз, свідомо прийміть Ісуса, як свого Царя. Не так для галочки, формально, а щиро. Стоячи перед Ним. З щирістю, простотою дитячою. Скажіть: “Ісусе, Ти мій Цар, Ти мій Спаситель, моя родина без Тебе є нещаслива. Я втомився у цьому світі змагатися зі всім, бо я Тебе втратив, бо потребую, щоби Ти керував мною і моєю родиною. Щоби Ти був моїм натхненням. Щоби моє життя, щоденне життя було Дорогою до Неба. А Ісус Вам скаже: “Ще сьогодні будеш зі мною у Раю, ще сьогодні Рай буде у Твоєму Серці, у твоїй родині, у твоєму домі”.
Записано за матеріалами проповіді єпископа-помічника Львівської Архідієцезії РКЦ з нагоди парафіяльного відпусту у парафії Христа Царя Всесвіту в м. Київ
Повязані записи
