АНАЛІЗ: Католицька естетика захопила як віруючих, так і невіруючих по всьому світі, викликавши нове захоплення добрим, справжнім і прекрасним.
Автор: Солєн Тадьє
Є óбрази, які не тьмяніють. Спів традиційного антифону «In Paradisum» линув над площею Святого Петра, коли Церква 26 квітня ввіряла душу Папи Франциска Небесному Єрусалиму.
Довгий почет кардиналів у малиновому вбранні, з вагою століть на плечах, ішов у мовчанні; урочиста процесія 133-х кардиналів-виборців повільно рухалася від каплиці Павла до Сикстинської капели, супроводжувана старовинним гімном Veni Creator Spiritus, що закликає Святого Духа, перед початком конклаву 7 травня.
Опісля команди латинською «Extra omnes» (всі вийдіть), великі бронзові двері культової Сикстинської капели під дією сили тяжіння зачинилися, відгородивши її від світу. Всі ці моменти захопили як віруючих, так і невіруючих по всьому світові, викликавши нове захоплення красою, притаманною католицизму.
Протиотрута від людської конечності
Пости та коментарі поширювалися в X та Instagram, віддаючи належне видовищу, породженому віковими традиціями Католицької Церкви. Зростала кількість голосів, які робили сміливіші заяви.
«Католицька естетика прекрасна, тому що ця релігія істинна», — стверджував один із користувачів мережі «Х», і ця фраза викликала резонанс за межами звичних католицьких середовищ. В онлайн-екосистемі, насиченій миттєвими задоволеннями і швидкоплинною модою, ідея про те, що краса може означати непорушну істину, стала не лише освіжаючою, але й дещо революційною.
В основі цього нового замилування лежить інстинкт, що католицька краса є не просто випадковою чи декоративною, а об’єктивно об’явленою. Цей нещодавній онлайн-рух очолюють не церковні авторитети, а низові діячі, такі як Джулія Джеймс Девіс, авторка «Війни з красою» (War on Beauty), чия присутність на YouTube, X та Instagram стала точкою збору для цієї чутливості.
Девіс стверджує, що відмова сучасної культури від краси — в архітектурі, мистецтві, одязі і навіть манерах — відображає глибшу відмову від самої істини. На противагу цьому, католицизм захищає форму краси, яка все ще є впорядкованою, трансцендентною і беззастережно спрямованою до душі.
Критика Девіс резонує з молодшими поколіннями, які рухаються в культурному ландшафті безплідного мінімалізму та агресивного утилітаризму. Для них вигляд вівтарів зі свічками, григоріанський спів і вишукана іконографія є синонімами трансцендентності (позамежності) і привілейованого шляху до Бога.
Решта останніх тенденцій підтверджують цей суспільний феномен, починаючи з надзвичайного успіху традиційного паломництва з Парижа до Шартра, яке щороку змушене відмовляти у тисячах реєстрацій.
У Франції на Великдень 2025 року охрестилися понад 10 000 дорослих — рекордна цифра, що на 45% більше, ніж минулого року. У Великобританії та Бельгії повідомляють про подібне зростання. І у всіх трьох країнах, як і в США, найчастіше новонаверненими стають не люди середнього або похилого віку, а молоді хлопці та дівчата у віці до 20 років. У їхніх свідченнях знову і знову згадується краса: краса літургії, духовної музики, старих обрядів.
Католицький геній
Ця інтуїція — що краса говорить про істину — не нова.
Після Французької революції, два століття тому, французький письменник Франсуа-Рене де Шатобріан у своєму шедеврі «Геній християнства» сформулював те, що зараз багато хто в інтернеті відкриває для себе інстинктивно. У той час, коли Просвітництво звело релігію до етичних принципів, Шатобріан бачив у красі найдосконалішу форму апологетики для підтвердження дійсності Воплочення Бога. Істинність релігії, на його думку, визначається красою, яку вона поширює, і витонченістю її догматів, у яких християнство досягло такого високого рівня, як не вдалося жодній іншій релігії впродовж століть. Він наполягав, що треба дивитися не лише на святих і богословів, але й на матеріальну спадщину, яку створила віра.
«Прив’язані до стіп християнської релігії, — писав він про мистецтво, — вони визнали її своєю матір’ю, лишень вона з’явилася на світ. … Музика записала її співи, живопис зобразив її скорботи, скульптура марила з нею біля гробниць, архітектура будувала для неї храми, такі ж піднесені й таємничі, як і її думка».
Для Шатобріана краса була не просто важливою, а суттєвою. Музика, наприклад, мала не просто дарувати насолоду, а очищати душу і підносити її до чеснот.
«Найпрекрасніша музика, – зауважував він, – це та, яка найдосконаліше наслідує прекрасне». Коли релігія опановує музику, стверджував він, вона поєднує в собі дві умови, необхідні для гармонії: красу і таємницю.
Але ніде це не є більш вражаючим, ніж в архітектурі. Для Шатобріана християнський храм — особливо в його готичній формі — був утіленням божественної присутності.
«Ось чому немає нічого більш релігійного, ніж склепіння наших древніх готичних церков, — писав він. «Неможливо увійти в таку церкву, не відчуваючи трепету побожності і якогось відчуття божественного».
Важко уявити більш досконалу аналогію зі Сикстинською капелою, де відбувався нещодавній конклав, що завершився обранням Папи Лева XIV. Коли кардинали зібралися під Страшним Судом Мікеланджело, вони стояли не в нейтральній залі засідань, а в просторі, сповненому богословських вимог. Його розписані фресками стіни і небесна стеля — це справді проголошення віри.
Те, що Шатобріан назвав ліризмом романтичної літератури, нове покоління відкриває для себе заново через алгоритми, ролики та скріншоти. Платформи змінилися, але послання залишилося незмінним: краса католицизму — це зовнішня форма живої реальності, це видиме відлуння істини, надто великої, щоб осягнути її всю відразу.
Культурний голод
Проте багато мислителів нашого часу вважають, що постмодерний світ, який виник після Другої світової війни, стикається з безпрецедентною «кризою краси», і це також не оминуло Католицьку Церкву.
«Католицькі митці та письменники почуваються ізольованими та відчуженими як від свого суспільства, так і від Церкви. Католицька Церква втратила свій традиційний зв’язок із красою», – стверджував у 2019 році поет Дана Джоя. Постсоборова апологетика, яка зосередилася на доцільності, етиці та соціальній справедливості, на думку спостерігачів, має тенденцію до маргіналізації краси як, у кращому випадку, периферійного інструменту в євангелізаційній місії Церкви, а в гіршому — як засобу для гордості та корисливості.
Ганс Урс фон Бальтазар, один з найвидатніших католицьких богословів XX століття, застерігав у своїй книзі 1982 року «Слава Господня: Бачити форму», що відмова від краси означає фальсифікацію самої віри.
«Ми більше не наважуємося вірити в красу», — писав він, вважаючи, що «краса вимагає для себе не менше мужності і рішучості, ніж правда і добро, і вона не дозволить розлучитися і відлучитися від себе цим двом своїм сестрам, не забравши їх зі собою в акті таємничої помсти».
Для фон Бальтазара краса була не розкішшю, а необхідністю, сяйвом істини, що стає видимою.
Філософ Симона Вайль, яку приваблювала таємниця Католицької Церкви, хоча вона ніколи формально не входила до неї, зробила схожий висновок: «Прекрасне – це експериментальний доказ того, що Воплочення можливе», — писала вона. Краса для неї була не почуттям, а метафізикою. Це був момент, коли душу пронизує щось, що виходить за її межі, і вона розпізнає присутність.
Тому спонтанне відродження католицької естетики онлайн — в час, коли несподівано зростає кількість нових навернень — є особливо знаковою, насамперед тому, що воно виникає не з церковної стратегії, а з масового культурного голоду. Ці пристрасні молоді люди в пошуках сенсу, як свого часу Шатобріан, виявляють, що католицизм не просто володіє красою. Він відкриває її — тому що він є істинним.
Автор: Солєн Тадьє – європейська кореспондентка National Catholic Register. Вона франко-швейцарка і виросла в Парижі. Після закінчення Roma III University за спеціальністю «журналістика» почала писати репортажі про Рим і Ватикан для Aleteia. У 2015 році приєдналася до L’Osservatore Romano, де послідовно працювала у французькому відділі та на культурних сторінках італійської щоденної газети. Вона також співпрацювала з кількома франкомовними католицькими медіаорганізаціями. Солєн має ступінь бакалавра філософії Папського університету Святого Томи Аквінського, а нещодавно переклала французькою мовою (для видавництва «Salvator») книгу «На захист вільного ринку: Моральне обґрунтування вільної економіки» о. Роберта Сіріко з Acton Institute.
Перше (головне фото): Кардинали прямують до Сикстинської капели, де 7 травня 2025 року розпочався конклав для обрання 266-го наступника святого Петра, 267-го Папи Римського. (фото: Vatican Media/VM).
Джерело: Crisis Magazine
Також читайте: «Їх захопив sacrum». За 10 років кількість католиків у Швеції зросла на п’яту частину
О. Ігор Гнюс O.P.: «Всі наші святі, Тома Аквінський та мученики служили цю Месу, і це їх формувало»
Охрестився на Великдень у львівському храмі: розмова з 22-річним хлопцем
Чи всі релігії ведуть до Бога?
Повязані записи
