Чому «Святий Миколай» одягнув камуфляж, і що спільного між Джохаром Дудаєвим і 25-ти річним хлопцем зі Львова? Навіщо ветерани АТО пишуть казки і чи зцілює добро? Про це та особливості благодійної акції «Миколай в камуфляжі» розповів в інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» її координатор Захар Саджениця.
«Мій дідусь був вояком дивізії «Галичина»
У Фейсбуці Ваш нікнейм «Zahar Dudaiew». Чому Ви його використовуєте?
«Дудаєв» це мій позивний на війні. Окрім цього, батьки мене назвали мене на честь Джохара Дудаєва, бо в перекладі на мову чеченців Захар це Джохар.
Що спонукало Ваших батьків дати Вам ім’я Президента Чеченської республіки Ічкерії?
Це сталось за рекомендацією мого дідуся. Джохара вбили і за кілька місяців після того я народився. Мій дідусь дуже поважав Дудаєва за його боротьбу та ідеї. Батьки звертали мені увагу, що Джохар завжди був акуратним, на фото у нього завжди напрасована біла сорочка, комір, галстук. Тож називаючи мене в його честь хотіли надати мені такої ж педантичності.
Отже, дідусь від самого народження мав на Вас великий вплив?
Дуже серйозний, більший, ніж батьки. З дитинства він розповідав мені багато різних історій з національно-визвольної боротьби. Під час Другої світової війни він воював в українській добровольчій дивізії «Галичина». Наше спілкування складалось з простих повсякденних речей, він вчив мене грати в шахи, ми гуляли, він розповідав мені різноманітні цікаві історії, він був інтелігентним чоловіком. Його виховання зробило мене в першу чергу таким яким я є. Ми були з ним дуже близькі.
Дідусь ще живий?
Він помер в 2015 році. Йому було 87 років.
«Назву «Миколай у камуфляжі» придумали не ми»
У вашої благодійної акції дуже цікава назва та незвичне поєднання. Чому Миколай в камуфляжі?
Цю акцію починали організовувати учасники бойових дій. І, до речі, це не ми її так назвали. Нас так прозвали люди, які в перший рік нам допомагали і воно до нас приросло.
З організаторами акції Ви були знайомі раніше?
Ми воювали в одному батальйоні, але в різний період війни. Тож познайомились вже в цивільному житті і почали організовувати різні заходи. І ось виникла ідея також в благодійному напрямку зробити щось корисне. В результаті координатором цієї акції став я, і до мене опісля приєдналась моя дружина, Софія. Вона дуже багато допомагає мені у вільний від роботи час.
Ви не мільйонер, але подарували дітям багато різноманітних подарунків.
Ми залучили до акції велику кількість учасників, боюсь навіть називати кількість, щоб не помилитись. Думаю, не менше тисячі людей.
Як Вам це вдалось?
Найперше ми звернулись до навчальних закладів міста Львова у співпраці з міським управлінням освіти і Центром професійного розвитку педагогічних працівників. Здебільшого це були дитсадки, вони оголосили збір речей, і діти з батьками купували речі, щоб подарувати на свято дітям-сиротам і тим, які в потребі.
«Святий Миколай допомагав нам»
Фактично ви привчаєте дітей з раннього віку до милосердя.
Взагалі в цій акції реалізувалось багато всього. Наприклад, ми ставили казку. Учасники бойових дій самі писали сценарій, а потім виступали на сцені перед дітьми. А казка була не проста, а чарівна, патріотична, в якій добро перемагає зло – в кожній нашій казці український воїн, чи то воїн УПА, чи боєць теперішньої російсько-української війни перемагає московського окупанта. Таким лагідним шляхом ми знаходимо дорогу до сердець та розуму діток.
Які відчуття у ветеранів після цього?
Для них це реабілітація. Спілкування з дітьми допомагає, зцілює душу.
Ви самі і пакували, і розвозили подарунки по області, але як ви вирішили проблему з транспортом?
В основному це моя особиста машина, а якщо об’єми були більші, то брали в оренду бус.
Окрім дитсадків, до акції долучились і дорослі. Якою була їх допомога?
Долучилось багато знайомих і незнайомих людей. Хтось прочитав про нас в інтернеті, комусь розповіли знайомі. Люди бачили, що ми щирі та що в нас нема жодних підводних каменів. Одні скидали кошти на карту, інші приносили речі, це саме той випадок, коли «зі світу по нитці».
Святий Миколай допомагав вам?
За чотири роки виникали різні ситуації. Було так, що в останній момент, коли все домовлено і діти чекають, а у нас ламався транспорт. І тоді ми встигали знайти інший бус. Була історія, коли одна людина, що була закріплена за двома дітьми загиблого учасника бойових дій, не змогла через форс-мажор підготувати їм пакети з подарунками. Нам було складно знайти відповідний розмір взуття для них, але і це питання ми змогли швидко вирішити.
Як ви визначали до кого прийде Миколай в камуфляжі?
В перші рази ми зосереджувались на інтернатах, але тепер зрозуміли, що там не зовсім критична ситуація з матеріальним забезпеченням як в деяких сім’ях з складними життєвими обставинами. Є діти, які ходять у звичні школи, але у них існує певна фінансова складність, це може бути багатодітна родина, чи сім’я, де є люди з інвалідністю, це можуть бути сироти, батьки яких загинули на Сході, або померли з іншої причини.
Як ви знаходили таких дітей?
Ми співпрацювали з обласною Службою у справах дітей та міським соцзахистом. Ми просили надавати нам інформацію про тих дітей, які найбільше цього потребують.
Батьківська любов для дитини важливіша за матеріальні блага
Для Вас особисто, як це бути Миколаєм?
Життя увігнало цих дітей у складні обставини і я розумію, що той подаруночок, який отримує ця дитина не вирішить її проблем. Але ми приносимо їм увагу і частинку чогось, що підсолодить їхнє життя. Від цього я відчуваю щастя.
Що вам найбільше запам’яталось під час спілкування з дітьми?
Коли сидиш і спілкуєшся, то розумієш, що хоча дитина живе в складних матеріальних умовах, або занедбана батьками, але тішиться цьому подаруночку, тому що вона, або ніколи, або дуже давно мала щось подібне. Це круто.
Справді, ми вже встигли звикти до комфорту, а раніше діти в кращому випадку бачили мандарини лише на Новий Рік.
Коли ми зайшли до однієї хати, там було двоє діток, їх мама «присідає» серйозно на алкоголь, і я запитую у малих, чи прийшов до них Миколай, а то вже було 19-те число. А малий каже, що ні. А мама кричить до нього: «Як ні!?». Він налякався і дістає зі штанів коробочку від «кіндера», а там наліпочки тонесенькі, і я розумію, що для тієї дитини в порівнянні з двома величезними пакетами, які ми привезли, те, що він отримав перед тим зовсім схоже на казковий подарунок від Миколая.
Ці зустрічі з дітьми швидко забуваються?
Ні, вони згадуються, але на жаль не завжди в хорошому контексті. Мені шкода дитину, але я не розумію батьків. Я вважаю, що співчуття і підтримку повинні отримувати ті батьки, які хоча й живуть у бідності, але й в цих обставинах дарують дитині любов, тепло, ласку і бодай якусь м’яку іграшку на Миколая під подушку. Дитина може недоїдати, але буде у таких батьків гарно вихована і ми такі приклади бачили – у таких дітей багато чого нема, мандаринки і апельсинки вони зрідка бачать, солодкого не можуть поїсти, але вони отримують батьківську любов, що є набагато важливіше для них.
«Добро можна робити без прив’язки чи ти віруюча людина»
Отже, Ви не тільки солодощі дарували?
Солодощі, насправді, займали не основну частину подарунків, але їх було багато. У середньостатистичний пакет ми кладемо набір канцелярії, а це розмальовки, зошити, альбоми, кольоровий папір, фарби, пластилін, фломастери, олівці, ручки, гумки, «точилки». Також ми обов’язково даємо щонайменше одну книгу, звісно, україномовну. Даємо засоби гігієни: зубні щітки, пасти, гель для душу, мило, шампуні, серветки. Також кладемо м’яку іграшку, це вже залежить від віку, якусь гру, намагаємось дати одяг та взуття.
Скільки час загалом триває ця акція, це ж не один вечір?
Це далеко не один вечір. Починаємо ми працювати над акцією на початку грудня, спочатку близько двох тижнів на збір речей, потім ми починаємо сортувати та пакувати подарунки, трохи напакували – розвозимо чи передаємо, щоб роздавалось. Загалом акція триває близько місяця, ось вже новий рік минув, а ми ще продовжуємо. Цього року ми охопили 620 дітей, минулі роки було до 300 дітей, тож навантаження було подвійне.
Ви вірите в Бога?
Добро можна робити без прив’язки до того, чи ти віруюча людина чи ні, кожна людина повинна робити добрі справи, хоча Миколай це все ж таки християнський персонаж.
Що для Вас особисто означає це свято?
Святий Миколай завжди мені дуже подобався, це свято з дитинства, я пам’ятаю, який я був щасливий, коли знаходив подарунки і тому ця акція мені дуже до вподоби і я щасливий, що можу нею займатися, мені це вдається і воно масштабується, це круто.
“Не маємо вже куди запросити людей помогти пакувати подарунки”
Як би Ви узагальнили мету акції «Миколай в камуфляжі»?
Є три основних цілі, які ми досягаємо. Ми доносимо національно-патріотичне виховання до молоді, ми реабілітуємо і соціалізуємо учасників бойових дій і ми займаємось благодійністю, допомагаємо тим, кому це найбільше необхідно. У нашу акцію задіяно так чи інакше до 10-ти колишніх учасників бойових дій, вони всі львів’яни.
Плануєте продовжувати?
Плануємо продовжити акцію і надалі, але точно потрібно буде вже змінювати формат, бо ми просто вже не впораємось. У нас банально на такий масштаб вже не вистачає приміщення, тому навіть не можемо запросити людей помогти пакувати подарунки, бо для них немає місця, також зростає потреба в транспорті та людських силах. Та я все ж сподіваюсь, що акція буде масштабуватись.
Дякую.
Розмовляв Андрій Толстой
Повязані записи
