Чому «Святий Миколай» одягнув камуфляж, і що спільного між Джохаром Дудаєвим і 25-ти річним хлопцем зі Львова? Навіщо ветерани АТО пишуть казки і чи зцілює добро? Про це та особливості благодійної акції «Миколай в камуфляжі» розповів в інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» її координатор Захар Саджениця.
«Мій дідусь був вояком дивізії «Галичина»
– У Фейсбуці Ваш нікнейм «Zahar Dudaiew». Чому Ви його використовуєте?
– «Дудаєв» це мій позивний на війні. Окрім цього, батьки мене назвали мене на честь Джохара Дудаєва, бо в перекладі на мову чеченців Захар це Джохар.
– Що спонукало Ваших батьків дати Вам ім’я Президента Чеченської республіки Ічкерії?
– Це сталось за рекомендацією мого дідуся. Джохара вбили і за кілька місяців після того я народився. Мій дідусь дуже поважав Дудаєва за його боротьбу та ідеї. Батьки звертали мені увагу, що Джохар завжди був акуратним, на фото у нього завжди напрасована біла сорочка, комір, галстук. Тож називаючи мене в його честь хотіли надати мені такої ж педантичності.
– Отже, дідусь від самого народження мав на Вас великий вплив?
– Дуже серйозний, більший, ніж батьки. З дитинства він розповідав мені багато різних історій з національно-визвольної боротьби. Під час Другої світової війни він воював в українській добровольчій дивізії «Галичина». Наше спілкування складалось з простих повсякденних речей, він вчив мене грати в шахи, ми гуляли, він розповідав мені різноманітні цікаві історії, він був інтелігентним чоловіком. Його виховання зробило мене в першу чергу таким яким я є. Ми були з ним дуже близькі.
– Дідусь ще живий?
– Він помер в 2015 році. Йому було 87 років.
«Назву «Миколай у камуфляжі» придумали не ми»
– У вашої благодійної акції дуже цікава назва та незвичне поєднання. Чому Миколай в камуфляжі?
– Цю акцію починали організовувати учасники бойових дій. І, до речі, це не ми її так назвали. Нас так прозвали люди, які в перший рік нам допомагали і воно до нас приросло.
– З організаторами акції Ви були знайомі раніше?
– Ми воювали в одному батальйоні, але в різний період війни. Тож познайомились вже в цивільному житті і почали організовувати різні заходи. І ось виникла ідея також в благодійному напрямку зробити щось корисне. В результаті координатором цієї акції став я, і до мене опісля приєдналась моя дружина, Софія. Вона дуже багато допомагає мені у вільний від роботи час.
– Ви не мільйонер, але подарували дітям багато різноманітних подарунків.
– Ми залучили до акції велику кількість учасників, боюсь навіть називати кількість, щоб не помилитись. Думаю, не менше тисячі людей.
– Як Вам це вдалось?
– Найперше ми звернулись до навчальних закладів міста Львова у співпраці з міським управлінням освіти і Центром професійного розвитку педагогічних працівників. Здебільшого це були дитсадки, вони оголосили збір речей, і діти з батьками купували речі, щоб подарувати на свято дітям-сиротам і тим, які в потребі.
«Святий Миколай допомагав нам»
– Фактично ви привчаєте дітей з раннього віку до милосердя.
– Взагалі в цій акції реалізувалось багато всього. Наприклад, ми ставили казку. Учасники бойових дій самі писали сценарій, а потім виступали на сцені перед дітьми. А казка була не проста, а чарівна, патріотична, в якій добро перемагає зло – в кожній нашій казці український воїн, чи то воїн УПА, чи боєць теперішньої російсько-української війни перемагає московського окупанта. Таким лагідним шляхом ми знаходимо дорогу до сердець та розуму діток.
– Які відчуття у ветеранів після цього?
– Для них це реабілітація. Спілкування з дітьми допомагає, зцілює душу.
– Ви самі і пакували, і розвозили подарунки по області, але як ви вирішили проблему з транспортом?
– В основному це моя особиста машина, а якщо об’єми були більші, то брали в оренду бус.
– Окрім дитсадків, до акції долучились і дорослі. Якою була їх допомога?
– Долучилось багато знайомих і незнайомих людей. Хтось прочитав про нас в інтернеті, комусь розповіли знайомі. Люди бачили, що ми щирі та що в нас нема жодних підводних каменів. Одні скидали кошти на карту, інші приносили речі, це саме той випадок, коли «зі світу по нитці».
– Святий Миколай допомагав вам?
– За чотири роки виникали різні ситуації. Було так, що в останній момент, коли все домовлено і діти чекають, а у нас ламався транспорт. І тоді ми встигали знайти інший бус. Була історія, коли одна людина, що була закріплена за двома дітьми загиблого учасника бойових дій, не змогла через форс-мажор підготувати їм пакети з подарунками. Нам було складно знайти відповідний розмір взуття для них, але і це питання ми змогли швидко вирішити.
– Як ви визначали до кого прийде Миколай в камуфляжі?
– В перші рази ми зосереджувались на інтернатах, але тепер зрозуміли, що там не зовсім критична ситуація з матеріальним забезпеченням як в деяких сім’ях з складними життєвими обставинами. Є діти, які ходять у звичні школи, але у них існує певна фінансова складність, це може бути багатодітна родина, чи сім’я, де є люди з інвалідністю, це можуть бути сироти, батьки яких загинули на Сході, або померли з іншої причини.
– Як ви знаходили таких дітей?
– Ми співпрацювали з обласною Службою у справах дітей та міським соцзахистом. Ми просили надавати нам інформацію про тих дітей, які найбільше цього потребують.
Батьківська любов для дитини важливіша за матеріальні блага
– Для Вас особисто, як це бути Миколаєм?
– Життя увігнало цих дітей у складні обставини і я розумію, що той подаруночок, який отримує ця дитина не вирішить її проблем. Але ми приносимо їм увагу і частинку чогось, що підсолодить їхнє життя. Від цього я відчуваю щастя.
– Що вам найбільше запам’яталось під час спілкування з дітьми?
– Коли сидиш і спілкуєшся, то розумієш, що хоча дитина живе в складних матеріальних умовах, або занедбана батьками, але тішиться цьому подаруночку, тому що вона, або ніколи, або дуже давно мала щось подібне. Це круто.
– Справді, ми вже встигли звикти до комфорту, а раніше діти в кращому випадку бачили мандарини лише на Новий Рік.
– Коли ми зайшли до однієї хати, там було двоє діток, їх мама «присідає» серйозно на алкоголь, і я запитую у малих, чи прийшов до них Миколай, а то вже було 19-те число. А малий каже, що ні. А мама кричить до нього: «Як ні!?». Він налякався і дістає зі штанів коробочку від «кіндера», а там наліпочки тонесенькі, і я розумію, що для тієї дитини в порівнянні з двома величезними пакетами, які ми привезли, те, що він отримав перед тим зовсім схоже на казковий подарунок від Миколая.
– Ці зустрічі з дітьми швидко забуваються?
– Ні, вони згадуються, але на жаль не завжди в хорошому контексті. Мені шкода дитину, але я не розумію батьків. Я вважаю, що співчуття і підтримку повинні отримувати ті батьки, які хоча й живуть у бідності, але й в цих обставинах дарують дитині любов, тепло, ласку і бодай якусь м’яку іграшку на Миколая під подушку. Дитина може недоїдати, але буде у таких батьків гарно вихована і ми такі приклади бачили – у таких дітей багато чого нема, мандаринки і апельсинки вони зрідка бачать, солодкого не можуть поїсти, але вони отримують батьківську любов, що є набагато важливіше для них.
«Добро можна робити без прив’язки чи ти віруюча людина»
– Отже, Ви не тільки солодощі дарували?
– Солодощі, насправді, займали не основну частину подарунків, але їх було багато. У середньостатистичний пакет ми кладемо набір канцелярії, а це розмальовки, зошити, альбоми, кольоровий папір, фарби, пластилін, фломастери, олівці, ручки, гумки, «точилки». Також ми обов’язково даємо щонайменше одну книгу, звісно, україномовну. Даємо засоби гігієни: зубні щітки, пасти, гель для душу, мило, шампуні, серветки. Також кладемо м’яку іграшку, це вже залежить від віку, якусь гру, намагаємось дати одяг та взуття.
– Скільки час загалом триває ця акція, це ж не один вечір?
– Це далеко не один вечір. Починаємо ми працювати над акцією на початку грудня, спочатку близько двох тижнів на збір речей, потім ми починаємо сортувати та пакувати подарунки, трохи напакували – розвозимо чи передаємо, щоб роздавалось. Загалом акція триває близько місяця, ось вже новий рік минув, а ми ще продовжуємо. Цього року ми охопили 620 дітей, минулі роки було до 300 дітей, тож навантаження було подвійне.
– Ви вірите в Бога?
– Добро можна робити без прив’язки до того, чи ти віруюча людина чи ні, кожна людина повинна робити добрі справи, хоча Миколай це все ж таки християнський персонаж.
– Що для Вас особисто означає це свято?
– Святий Миколай завжди мені дуже подобався, це свято з дитинства, я пам’ятаю, який я був щасливий, коли знаходив подарунки і тому ця акція мені дуже до вподоби і я щасливий, що можу нею займатися, мені це вдається і воно масштабується, це круто.
“Не маємо вже куди запросити людей помогти пакувати подарунки”
– Як би Ви узагальнили мету акції «Миколай в камуфляжі»?
– Є три основних цілі, які ми досягаємо. Ми доносимо національно-патріотичне виховання до молоді, ми реабілітуємо і соціалізуємо учасників бойових дій і ми займаємось благодійністю, допомагаємо тим, кому це найбільше необхідно. У нашу акцію задіяно так чи інакше до 10-ти колишніх учасників бойових дій, вони всі львів’яни.
– Плануєте продовжувати?
– Плануємо продовжити акцію і надалі, але точно потрібно буде вже змінювати формат, бо ми просто вже не впораємось. У нас банально на такий масштаб вже не вистачає приміщення, тому навіть не можемо запросити людей помогти пакувати подарунки, бо для них немає місця, також зростає потреба в транспорті та людських силах. Та я все ж сподіваюсь, що акція буде масштабуватись.
– Дякую.
Розмовляв Андрій Толстой
Повязані записи
