На свято Стрітення Господнього, яке у римо-католиків називають святом Матері Божої Громничної, менше людей, ніж колись, приходить до наших храмів, щоб освятити свічки. Ще донедавна приходило більше. Свічки, виготовлені з бджолиного воску, так звані громниці, з благоговінням зберігали в кожному домі й часто запалювали — тоді, коли насувалися сильні бурі, зливи з градом, спалахували пожежі, загрожувала повінь, а також у хвилину відходу близьких у вічність. Вони були знаком присутності сили Христа — символом Світла, у сяйві якого все бачилося очима віри.
Хоча вовків, що загрожували людським оселям, винищили*, на їхньому місці з’явилися інші загрози. Сьогодні треба просити Матір Божу Громничну, щоб Вона захищала від навали насильства та еротизації, що ллються з телеекранів і глянцевих журналів, від нападків сект, від байдужості до долі ближніх, від самотності, від наростаючої хвилі бідності, від жадібності, від безпритульності та безробіття, від узалежнення пияцтвом і наркоманією, від стирання меж між гріхом і чеснотою, від сум’яття совісті.
Уперше палаючу свічку ми отримуємо при хрещенні. Вона означає запалення світла віри в нашій душі. Вона є знаком того, що Христос огортає нас своєю силою і своїм світлом. Удруге — часто ту саму свічку — ми тримаємо запаленою під час Першого святого Причастя. Адже в багатьох родинах існує гарний звичай, гідний поширення: зберігати цю хрестильну свічку до Першого Причастя, а також до шлюбу. Її також приносять до храму щороку у Велику Суботу, щоб запалити її полум’я від новоосвяченого пасхалу**.
Запалюймо її частіше. Запалюймо в домах, коли в них назріває буря, зчиняються сварки, коли крижаний град нищить посіви взаємної любові, коли спалахують пожежі заздрості, коли загрожує повінь захланності. Нехай громниця буде не просто однією з дрібничок, що зберігаються в нашому домі. Запалюймо її також тоді, коли хтось із домашніх тяжко хворіє, коли когось пограбували, коли на когось напали, ошукали, принизили, відкинули, покинули. Відновімо звичай вкладати її в руки помираючим — нашим близьким, що покидають цей світ.
Розповідала мені одна мати, яка марно намагалася вирвати дочку з тенет наркоманії, що кілька років тому принесла ввечері з церкви освячену громницю, а її дочка — яка мала залежність — запитала, навіщо вона потрібна. Тоді, розповідаючи легенду про Матір Божу Громничну, яка оберігає людські оселі від вовків, жінка запалила на столі принесену свічку і промовила молитву «Під Твою милість». Коли вона закінчила, то попросила дочку дістати з шухляди свічку, що зберігалася від її хрещення і яку вона також тримала в руках під час Першого Причастя, і запалити її. При цих двох запалених свічках вони ще раз разом промовили «Під Твою милість», а потім сховали їх у комод. З того дня в житті дочки цієї жінки стався перелам. Вона почала лікування і за короткий час їй вдалося звільнитися від залежності. Коли одного разу її запитали, як їй це вдалося, вона відповіла: «Коли на мене находить слабкість, я запалюю свою громницю, і це дає мені силу».
О Боже мій, де ж ти, моя громнице?
Надходять бурі, громи, блискавиці.
Поставлю у вікні душі моєї,
а Ти, Маріє, подаруй мені надію.
Її запалю у присінку мого серця,
а Ти його любов’ю сповни.
Її поставлю у вікні мого ума,
а Ти вчини, щоби віддалась до кінця
Твоєму Синові моя слабенька віра.
(O Boże mój, gdzież jest moja gromnica?
Oto burze nadchodzą, grzmoty, błyskawice.
Postawię ją w oknie mojej duszy,
a Ty, Maryjo, udziel mi nadziei.
Zapalę ją w przedsionku mego serca,
a Ty wypełnij je miłością.
Umieszczę ją w oknie mego rozumu,
a Ty spraw, aby zawierzyła do końca
Twemu Synowi moja mała wiara).
Отець Флоріан
Джерело: niedziela.pl
*З давніх часів лютий (місяць, коли святкують Стрітення) був найважчим зимовим періодом, коли голодні вовки підходили близько до людських осель. Існує повір’я, що в лютневі ночі Богородиця ходить по засніжених полях зі запаленою свічкою-громницею, відганяючи вовків від сіл і захищаючи людей та худобу. Світло цієї свічки (світло віри) лякає звірів (зло).
**Пасхал — це велика воскова свічка, яка є одним із найдавніших символів Воскресіння Христа у західній літургійній традиції.
Також читайте: Старець Єфрем Арізонський: «Ми з’єдналися з Ним під знаком Хреста»
Свята Джанна творить чудеса через свою ікону: українці діляться свідченнями
Моя приятелька свята Фаустина – виняткове свідчення колишнього в’язня
Повязані записи
