“Духовна велич Львова” публікує спогад піар-менеджера Центру “Емаус” Надії Калачової про засновника рухів “Ковчег” “Віра і світло” Жана Ваньє.
“Думаю, це літо запам’ятається мені тим, що я тримала за руку святого.
Жану Ваньє 88 років. І він дуже несерйозний чоловік.
В 14 років Жан, син генерал-губернатора Канади, лишає батьківський дім аби вчитися на морського піхотинця. Служить на авіаносці. Здобуває професорський ступінь з філософії. А потім купує маленький будиночок в Комп’єнському лісі аби жити там з двома розумово неповносправними чоловіками, яких він забирає з психіатричної лікарні. Його приклад надихає до подібних вчинків (легковажних?) тисячі людей у цілому світі.
Впродовж 53 років дружби з дуже крихкими людьми Жан щораз більше наближається до святості.
Святий чоловік зранку запитує, чи було достатньо кави.
Якщо вночі святий погано спав, йому складно посміхатися людям.
Впродовж десятків років святий купує темно-синю куртку одного фасону.
Святий знає, що зло існує, але перемагає його насамперед в собі.
Святий вміє веселитися, хоч вже сім років не п’є вина.
Молодим хлопцем на кораблі святий танцює з принцесою Маргарет. Танцює так собі.
Святий знає, що людей не потрібно змінювати, але зустріти та вислухати. Так робив найкращий друг святого, якого звуть Ісус.
Коли святий дивиться тобі в очі, ти почуваєшся улюбленою.
Святий може допомогти вгамувати твою балакучість і спонукати мовчати шість днів підряд до четвертої години по обіді.
Коли я намагалася імітувати погляд святого, Наталія сміялася. Добре, що я ще маю час на тренування, а раптом одного разу в мене вийде.
P.S. Святий не любить фотографуватися.
На світлині я потішаю Жана в його терпінні. А він повторює: «Кляц, кляц, кляц, кляц».
Автор: Надія Калачова
Повязані записи
