У Львові відбулася важлива та знакова подія: у Видавництві Святого Павла вийшов друком новий переклад книги «Щоденник. Боже милосердя в моїй душі» св. Фаустини Ковальської. Найпоширеніша у світі книга, яка була написана польською мовою, відома багатьом українцям.
Чому виникла потреба в новому перекладі «Щоденника» сестри Фаустини? Хто над ним працював? Яке значення має цей переклад для України в часі війни? Чи зрозуміє молоде покоління монахиню, яка жила 100 років тому? І кому буде цікаво прочитати цю книгу? Про це все та інше ми поспілкувалися з перекладачем і редактором, львів’янином Василем Єфремчуком.
«Поспішати в таких речах не варто… навіть неможливо»
Андрій Толстой: Пане Василю, чому виникла потреба в новому перекладі «Щоденника» сестри Фаустини? У чому особливість нового видання?
Василь Єфремчук: Ідея перекладу виникла несподівано і спонтанно. Близько семи років тому я прийшов працювати у «Видавництво Святого Павла». Однією з перших книжечок, які перекладав, а потім і редагував, була «Розарій зі святою сестрою Фаустиною Ковальською». І для того, щоб не перекладати цитати [св. Фаустини] ще раз, я скористався перекладом її «Щоденника», який на той час уже існував.
Мене зацікавила ця книга. Почав її читати і, на мою думку, переклад був надто адаптований до східного обряду, до східної духовності, хоча сама сестра Фаустина писала його, звичайно ж, ґрунтуючись на західному обряді, на західній духовності. І, як на мене, деякі нюанси через це втрачалися. Тоді в мене виникла думка, що добре, коли б був український переклад, ближчий до оригіналу. Щоб у ньому використовувати західну термінологію, традиції західного обряду — особливо щодо свят, Різдва, Великодня… Саме так зродилася перша несмілива думка. Однак я її особливо не висловлював.
Та якось у розмові з тодішнім директором видавництва, отцем Маріушем [Кравєцом], два слова про це вискочило. Отець Маріуш відповів, що переклад вже є – для чого ще робити. Минуло небагато часу і до нас завітали наші друзі (тоді ми дуже тісно співпрацювали над спільним книжковим проєктом) — це Лицарі Колумба в Україні. І кажуть: «А ви не хотіли б спробувати зробити новий переклад сестри Фаустини Ковальської?». Ми кажемо: «Ну, така думка була може кілька днів тому. Навіть не знаємо, як це сприйняти. Можемо спробувати, але ж уже є переклад… Можливо, якось поговоримо з отцями-василіянами, дійдемо до спільної думки» (перший переклад видавався василіанським видавництвом «Місіонер», ред.). Так і виникла ідея зробити детальніший, інший переклад.
Це сталося сім років тому?
Сім років тому виникла сама ідея, а всі згадані розмови мали місце в 2021 році й тоді ж розпочалася сама робота над перекладом, отже, близько шість років тому.
Чому книга вийшла тільки тепер?
Сам переклад, без інших видів робіт над текстом, тривав два роки. Пізніше ще була редакція тексту, редакція богословська, також була редакція в отців-василіян. Було дуже багато різних процесів. Коректура, вичитка, літературна редакція. Багато часу пішло на отримання дозволу на переклад та видання. Також ми отримали імприматур (лат. «нехай буде надруковано» — офіційний дозвіл католицької церковної влади на видання релігійної праці, ред.), книгу мусили прочитати рецензенти, висловити свою думку. Це насправді був дуже копіткий, довгий процес, який успішно увінчався вкінці 2025 року, а на початку цього, через шість років від початку роботи, видання побачило світ.
Отже, Ви не поспішали, робили якісно?
Поспішати в таких речах не варто… навіть неможливо. Той, хто займається перекладацькою діяльністю, знає, що іноді можна зробити пів книжки, потім натрапити на якийсь нюанс, який поверне тебе до початку, і будеш знову сидіти, перечитувати та все переробляти. Такі моменти були також і в роботі над перекладом «Щоденника». Я перекладав, потім натрапляв на щось, згадував про певний зв’язок з пройденим раніше, і розумів, що воно було не зовсім коректно висловлено – повертався, перечитував, переробляв.
Хто працював над перекладом, крім Вас?
Я – перекладач і редактор. Крім мене ще був редактор із видавництва «Місіонер». Все-таки текст має досить поважний теологічний зміст, яким не можна легковажити. Це лише на перший погляд може здатися, що текст простий, бо Фаустина мала лише три класи освіти та була домогосподаркою. Однак були певні місця, які скеровували до вчення Церкви, певні терміни, які звучали дещо незвично навіть польською мовою. І я дуже боявся, щоби все не поламати.
Також я намагався дотримуватись стилістики, притаманної українській мові, яка була вживана в Галичині в 1930-х роках. Це, наприклад, часте застосування прикметників після іменників, застосування непрямого порядку слів… Тоді так говорили. Зараз навпаки: ми зазвичай ставимо прикметник, і після прикметника йде іменник. Я намагався зберегти стиль мови часів написання оригіналу. Щоби мова була такою, якою писала свята Фаустина… живою, а не сучасним переказом її слів.
Тому ми домовилися з редактором із видавництва отців-василіян, що він зробить здебільшого граматичне втручання. А стилістику, я дуже просив, щоби ми узгоджували.
Окрім того, був богословський редактор – директор видавництва «Місіонер», отець В’ячеслав Сеник. Він також читав цю книжку та мав певні думки. Це не був суто мій редакційний процес — не так, що сам переклав і сам себе відредагував.
Після цього ще були рецензенти. Дуже цінні поради дав отець Петро Балог, домініканець. Це зайняло трошки часу.
Чи консультували вас польські колеги?
Польські колеги мене консультували… Це були носії польської мови. В деяких місцях вони мені допомогли. Але в дуже багатьох випадках доводилося доходити самому.
Побутує думка, що Фаустина — це жінка, яка писала так, як писала. Справді, у неї було чимало граматичних помилок. І, до речі, в цьому тексті деякі свідомо дотримані: пропущене слово, повтори слів, інше закінчення у слові. Але не хвилюйтеся, все зазначено в квадратних дужках, а далі пояснення, що Фаустина, мабуть, мала на увазі.
Що було найскладніше в роботі над перекладом? Можете навести якийсь приклад?
Зараз складно це пригадати, бо все-таки минуло трохи часу. Але якоїсь величезної складності не було. Коли посидіти в словниках, то можна знайти практично стовідсоткові відповідники. В активному спілкуванні їх уже нема, а в словниках вони є. Тому вся лексика, кожне слово, яке в цьому перекладі вжите, — це не є якісь новотвори. Я нічого сам не вигадав. І якщо слово видається трохи дивним — значить, саме в цьому місці було вжите незвичне польське слово, яке в сучасній польській мові також не вживають активно. Але про це дається пояснення в примітках.
«Я знайшов те, що пройшло крізь мене»
Чи зрозуміє молоде покоління монахиню, яка жила 100 років тому… Не тільки слова, але також її ментальність, психологію? Наскільки ця книга є сучасною?
Віру дає Бог. І ніхто, крім Нього. Тому все залежить від самого читача. Зовсім не конче, що кожен, можливо, навіть, монахиня, буде вірити в об’явлення Фаустини. І Церква, наскільки я знаю, цього не вимагає. Тому все залежить від того, наскільки людина повірить, наскільки її розум, її серце буде відкрите до сприйняття цього слова, що прийшло через святу Фаустину.
Я знаю світських людей, для яких «Щоденник» став настільною книгою, яку вони мало не напам’ять цитують. Звичайно, цей другий переклад їх також зацікавить. Але хтось може закритися, сказати: «Щось воно мені так – на межі сайнс-фікшн (від англ. science fiction, дослівно «наукова вигадка», ред.)». Однак, якщо серце відкрите, то в книзі є багато текстів, особливо слів Ісуса, які людина може застосувати до своїх внутрішніх станів.
Одне із моїх улюблених місць — це опис того, як Ісус розмовляє з різними типами душ. Як Він їх кличе. Я коли вперше прочитав, то знайшов свій тип розмови душі з Ісусом. Це мене тоді найбільше вразило. Воно мене просто вкололо. Не скажу, що читав без віри, але саме в ту мить у мене не залишилося жодних сумнівів, що це – об’явлення, об’явлення глибоке. Я знайшов те, що пройшло крізь мене.
І таке ж саме, думаю, може статися з будь-якою особою, яка читатиме. Коли вона дійде до місця, яке торкне її, «вколе» її, тоді цей «Щоденник» відкриється для неї зовсім по-іншому. Абсолютно по-іншому. Його можна читати як літературний твір, можна читати як казку, а можна читати як духовне слово.
Також читайте: Що спільного між Образом Божого Милосердя і Торжеством Православ’я?
«Чому ви молитесь за Росію?»
Яке значення має цей переклад для України в час війни?
Книга кличе до навернення. Вона закликає людину замислитись над своєю поведінкою, над тим, який у неї стосунок до ближнього – до іншої людини. І, можливо, когось це приведе до роздумів: а чому та війна? Звідки та війна? Які корені тої війни? Може, брак милосердя?..
Та війна принесла дуже багато ненависті. Ненависть до ворогів, яка є цілком природним відчуттям. Але ненависть, якщо не намагатись її опанувати, буде ширитись, рости, і почне виливатись не тільки на ворогів, але й на тих, хто поруч. Якось треба буде з тим всім давати собі раду. Тому духовна література, якісна духовна література, буде дуже в нагоді. Це духовна психотерапія. Але тільки для того, хто готовий відкрити серце на ту психотерапію.
Свої об’явлення свята Фаустина отримала у Польщі незадовго до початку Другої світової війни. Чи застерігав Ісус про те, що чекає на Європу?
Застерігав у кількох місцях, але про це можна домислюватися нині. В «Щоденнику» є уривок, на який мало хто звертає увагу. І коли я іноді комусь кажу, то не вірять, дивуються: «Таке не може бути! Ми ж знаємо об’явлення, де Матір Божа [у Фатімі] закликає молитись за Росію».
А Ісус говорить Фаустині, я перефразую: «Чому ви молитесь за Росію? Якби ви не просили за Росію, я давно би перетворив той народ в ніщо». Цей народ, пише Фаустина, «вигнав Бога за межі своїх земель» (Щоденник, 818).
Ісус не суперечить словам Матері Божої. Вона – Цариця миру, Вона – Мати. Вона завжди – Заступниця наша. Ісус теж Милосердний, але Він може бути й Справедливий Суддя.
Що ж тепер робити? Перефразовую Гамлета: молитися чи не молитися [за Росію]?
Не знаю. Бог дав кожній людині вільний вибір.
Також читайте: Моя приятелька свята Фаустина – виняткове свідчення колишнього в’язня
«Він знає, кому яку книжку покласти на стіл»
Чи буде ця книга цікава [корисна] людям, далеким від Церкви, або взагалі невіруючим?
Хтозна… Хтось має сумніви, прочитає цю книгу, і вона до нього промовить. Якесь конкретне місце з цієї книжки торкне. І людина скаже: «Та це ж про мене. Це – до мене».
Наскільки вона буде корисна?.. Залежить від того, хто і що шукає. Чимало людей підходять так і до Святого Письма, щоб знайти там якісь сенсації, або обмовки чи суперечності.
«Щоденник» Фаустини – найвідоміша і найпоширеніша польська книга в світі. Її переклали 80 мовами. У чому секрет такого успіху? Про надприродні об’явлення видається багато літератури. Чому саме ця книга взяла перше місце?
А чому Біблія бере перше місце в цілому світі? Мені складно це аналізувати. У Бога на все є свій план. Можливо, Він просто знає, кому і яку книжку треба покласти на стіл: хто і що має прочитати.
Ви працюєте у церковному видавництві: перекладаєте, редагуєте багато духовних книг. Чим для Вас особисто є цей «Щоденник»?
Кожного дня я маю справу з певним масивом духовної літератури. Така моя робота. Тому дуже часто в моїй праці трапляються цитати, посилання на «Щоденник» Фаустини. З одного боку, «Щоденник» Фаустини для мене – це знаряддя праці. З іншого – за стільки часу він став для мене найближчою книгою після Святого Письма. Можливо, тільки до Святого Письма я, працюючи у видавництві, звертаюсь частіше, ніж до «Щоденника» святої Фаустини.
Вона також дала мені певні знання, певний розвиток і щодо вчення Церкви, і щодо духовності. Я поглибив літургійні знання, бо тут описується багато того, чого зараз немає в Церкві, що було до Другого Ватиканського Собору. Це також праця над термінологією. Бо термінологія — це завжди таке дуже-дуже болюче питання.
Але, насамперед, – духовність цієї книги – те, що до Фаустини промовляв Ісус. Якщо читати слова Ісуса і не закриватись на них, то можна дуже багато знайти саме для себе. Звертаючись до Фаустини, Ісус говорить саме до тебе.
Також читайте: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Містичний місток між Львовом і сестрою Фаустиною – існує
Чи на Вашу роботу над перекладом мала вплив містична складова? Зокрема те, що Латинська катедра у Львові є санктуарієм Божого Милосердя, культ якого плекала свята Фаустина Ковальська?
Я не парафіянин Катедри. Я парафіянин храму святого Антонія Падуанського [на вул. Личаківській]. Може тому містичних зав’язків із Катедрою не відчуваю. Мені важко говорити про якісь містичні зв’язки між нашою Катедрою і «Щоденником». Але я вам відкрию одну річ…
Я так і відчував, що щось має бути…
Я працював разом зі сестрами-йосифітками над дуже цікавою книжкою, де згадується про об’явлення, які отримувала у Львові с. Отилія Саха. І, що цікаво, ці об’явлення були тоді ж, що й об’явлення святій Фаустині Ковальській. Долі цих жінок були подібними, і навіть долі їхніх щоденників подібні. Подібно, як Фаустина Ковальська спалила свій щоденник, так і Отилія Саха спалила свій щоденник. Подібно, як Фаустина Ковальська його потім відтворювала, і Отилія Саха його відтворювала. Вони не були знайомі. Але їх познайомив Ісус. Коли Отилія Саха боялась писати щоденник, вона сказала про це Ісусу. А Ісус говорить їй: «Чого ти боїшся? Одна в Кракові вже пише». Може не дослівно тими словами. І для мене це був зв’язок, про який ви говорите; містичний зв’язок, містичний місток між Львовом і тим, що відбувалось у той час у Лагєвніках, все-таки існує.
Як би Ви пояснили, чому людині варто знайти кошти, щоб придбати цю книгу?
Досить складне запитання, бо мотивація у кожного може бути своя. Є книги, які людина купує, але ніколи їх не відкриває. Бувають такі, що ми їх прочитали, поставили на поличку, і ніколи більше до них не звертаємося. Є книги, до яких ми повертаємося, бо заскучили за ними. А бувають такі, над якими ми роздумуємо, медитуємо кожен день. От мені здається, що «Щоденник» сестри Фаустини — це та книга, до якої людина звертається часто після того, як прочитає її від початку до кінця. Звертається часто і епізодично. Це саме та книга, яка стоїть на полиці на відстані витягнутої руки.
Ми хотіли, щоб перше видання було максимально презентабельне. Тут вміщені фотографії, які ілюструють життя Фаустини Ковальської… Крім цього, тут багато сторінок. Ми намагалися використати якісний для читання папір, щоб шрифт не був надто контрастний, щоб легко було читати і очі не втомлювалися. Все це має свою вартість. Кошти, які людина витратить на цю книгу, точно не будуть викинуті намарно.
Кажучи сучасною мовою, це виправдана інвестиція?
Гадаю, що це дуже виправдана інвестиція в свою духовність. Якщо духовність можна виміряти інвестиціями. Сучасний світ поспішає, все треба швидко. Чому? Тому що швидкість обертання грошей дає більший прибуток. Але ми – трошки інше видавництво. У нас інша мета.
Який наклад цієї книги?
Про остаточний наклад складно говорити. Особливо такого видання. Він завжди буде таким, щоб задовільнити потребу читачів.
Також читайте: Сестра Отилія Саха: «Мати Тереза» зі Львова
«Поки не пізно, Я даю тобі знаряддя»
На який результат Ви очікуєте після того, як люди отримають цей новий переклад і будуть його читати?
Я особисто дуже сильно вболіваю через поділи в Церкві. А надто, коли йдеться про поділи в Католицькій Церкві. І для мене дуже-дуже важливо, щоб це був один текст, щоб це була одна книжка для вірних єдиної Церкви, але двох різних обрядів. Щоб вона була зрозуміла для всіх вірних в обох обрядах. Щоб вона не втратила нічого зі свого змісту, якщо її адаптувати з однієї традиції в іншу. Але разом із тим, щоб вона була всім зрозуміла. Як сказав Йоан Павло ІІ: наша Церква — це дві легені одного Тіла, які насичують це Тіло киснем.
Що ця книжка дасть? Я маю дуже велику надію, що вона дасть більше єдності, розуміння, поєднання всередині Католицької Церкви в Україні. Бо, особисто для мене поділи є дуже болючими. Надто болючими. І я хотів би нівелювати їх оцією книжкою.
Вкінці книги вміщений словничок. Коли незрозуміло, що означає якийсь термін, там можна буде прочитати пояснення. У такий спосіб цей текст стає ближчим. До прикладу, що таке вігілія або адвент… І таке інше. Або ще: не може часточка (яку подає священник у Причасті в Східному обряді, ред.) зачепитись за рукав священника, бо вона подається на ложечці. Гостія (в латинському обряді) — може. Я дуже хотів, щоби вірні різних традицій краще розуміли одне одного.
Чи може цей «Щоденник» бути корисним людям інших конфесій, православним і протестантам зокрема?
Я вірю, що він може бути корисним навіть атеїсту. Бог сам обирає до кого і як промовити. Ми не хочемо думати, що колись відійдемо з цієї землі. Ще менше ми хочемо думати, що колись станемо на Суді Божому. І кожен віруючий, чи він православний, чи протестант, хто завгодно… розуміє, що його життя не закінчиться земним існуванням. Кожен предстане перед Творцем, перед Суддею. Який Він буде, той Суддя? У цій книжці Він говорить: «Поки не пізно, Я даю тобі знаряддя, щоб ти став перед Моїм Милосердям, бо це є моя головна прикмета».
Коронка до Божого Милосердя є помічною. Я знаю випадки, коли люди, які молились цією молитвою, отримували зцілення в колі моїх близьких знайомих. Бо вони вірили.
Тому, православний чи протестант, хто завгодно — робить для себе вибір. Що для нього важливіше: якісь стереотипи та упередження щодо іншої традиції – чи спасіння душі, яке Бог хоче дати йому, використавши той інструмент, який Він забажав.
Може, коли ми станемо перед Творцем, Він скаже: «Ти приніс довідку з парафії, куди ти ходив?». І це буде виправданням. А можливо, це буде виглядати якось інакше. Саме так, як Він сказав святій Фаустині. Виправданням буде Його милосердя.
Дякую.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: О. Ципріян Костжева: Інколи видавництво має йти на ризик
Видавництво Святого Павла у Львові: пекарня, яка готує хліб для духу
О. Славомір Бистри: Венантій Катажинець повернувся до Львова тоді, коли він тут найбільш потрібний
Повязані записи
