Про що слід дбати під час Великого посту?

я (2)Час благословенного посту настав! Великий піст – період особливий, пора духовної весни, час відродження душі і замислення над своїм життям. У цей час слід осмислити страждання Господа, щоб гідно прийняти Його безцінний дар – спасіння кожної людини від гріха через смерть на хресті. Постити – це не лише відмовитись від споживання м’ясних страв, шкідливих звичок, нецензурної лексики…, обмежити себе в чомусь улюбленому, а ще – обов’язково посповідатись і причаститися під час Великого посту. Слід зазначити, що саме час посту є благодатним дарунком для нас, щоб особливо дбати про своє вдосконалення і зростання у чеснотах – це покликання кожного християнина.

Господь звертається до нас і говорить: «Любіть один одного» (Ін.15,12). Для того, щоб реалізувати заповідь любові, щоб ділитися з іншими, підтримувати їх, дуже важливо пізнати себе. Можливо, комусь це здасться дивним, але завдання пізнати себе не таке вже й просте.

Ми постійно зайняті, нам не вистачає часу, а йдучи чи їдучи до місця призначення, обов’язково вдягаємо навушники, щоб нас не засмучувала тиша. Однак, без неї не можна! Тиша містить правду про себе самого. Саме в тиші «Homo sapiens» (людина розумна) зможе послухати себе, поставити собі непрості запитання і дати на них відверті відповіді. Що є моїм недоліком? Які мої слабкості? Де я чиню гріх? Без щирої відповіді на ці запитання Ти не зможеш зрозуміти, ким Ти є. Більше того, без відповіді на ці запитання християнин не зможе якісно будувати свої стосунки з оточуючими і з Богом. Тому обов’язково потрібно впродовж Великого посту замість перегляду зайвої телепередачі чи надмірного проведення часу в соціальних мережах знайти місце у подарованому Богом дні для короткого вечірнього іспиту своєї совісті – чесної розмови із собою про день, що уже минув. Усвідомлення своїх недосконалостей, щире бажання їх позбутися та жити за законом люблячого Небесного Отця допоможе нам (звичайно при Його підтримці) стати новими людьми – дітьми Божими. Але християнин – це не лише людина, яка бореться зі своїми гріхами та недоліками. Коли Бог дав життя, Він також обдарував людину чималою кількістю дарів. Ці дари потрібно розуміти і їх в собі розвивати, ділитись ними та дякувати за них Богові, Який їх дав.

Кожного дня ми зустрічаємо різних людей: чоловіків і жінок, молодих і старших, близьких і незнайомих. Усі вони мають різний настрій, характер, освіту, але дуже важливо пам’ятати, що кожен із них – це надзвичайний і дуже глибокий світ, це улюблена дитина Божа.

«Зустрічають за одягом…» – раніше цю приказку продовжували словами «… проводять за розумом», а зараз: «…проводять за гаманцем». Ми навчились людей приймати і оцінювати з точки зору користі, що можемо від них отримати: хтось мене уважно слухає, з кимось мені приємно бути, хтось багато знає, хтось займає важливу посаду чи має багато знайомих… Але людина не є дипломом чи одягом, знанням чи посадою. Людина – це індивід, неповторна частина космосу. Ми повинні приймати оточуючих такими, якими вони є, цінувати і любити їх. Не варто осуджувати та обмовляти людей – хай якими є їхні проступки. Згідно з вченням святих отців, «нам відомий гріх брата, але не відоме його каяття». Давайте присвятимо благословенний час Великого посту ближнім і кожного дня за когось помолімось, скажімо комусь добре слово і зробімо добру справу!

У час благословенного посту слід замислитися: скільки свого часу я приділяю Богу? Це непросте запитання. Відповідь на нього у кожного своя. Але кожен, хто хоче достойно прожити власне життя, мусить відважитись на пошук чесних відповідей, бо лише з Богом життя стає повноцінним, лише з Ним можна бути щасливим, лише в Ньому віднайдуться чесні відповіді про себе і про людей.

Завдання християнина на піст – безперервно шукати Бога, а точніше – раз і назавжди дозволити Богу зайти і жити у своєму серці. Християнин – це людина, яка не тільки вірить у Бога, а яка вірить Богу і Його заповіді виконує. Христос говорить: «Я назвав вас друзями» (Ін.15,14), а друзі Христа повинні відчувати постійну спрагу Бога і втамувати її молитвою і читанням Священного Писання. Дорога до Бога в кожного своя і має свої напрямки та повороти. Але існують певні універсальні засоби, без яких неможливе пізнання Бога – єднання з Христом у Пресвятій Євхаристії (тобто участь в Божественній літургії). Святий Ієронім говорить, що коли ми молимось, то взиваємо до Бога, а коли відкриваємо Святе Письмо, то дозволяємо Богові заговорити до нас.

Часто в побуті ми живемо механічно, як роботи: встав, умився, пішов на роботу, попрацював, повернувся додому, поїв, пішов спати. Дні летять за днями, тижні за тижнями, роки за роками. А чи займаємося ми тим, що треба, чи розвиваємо свої таланти, якими наділив нас усіх Господь, чи зуміли їх розпізнати? Чи зближуємося ми з Богом? Набуваємо ми нових навиків? Чи йдемо за покликом серця? Господь закликає нас віддати свій хліб голодному, щоб він зрадів і підкріпився; наситити душу пригніченого, щоб він звеселився. Людина, молячись, непомітно роздмухує в собі жар вогню, жар любові Божої, в якому згоряють сумніви, переживання, непотрібні спогади. Душа людини, наповненої молитвою, збагачується світлом, теплом і радістю. Треба дбати, щоб полум’я ніколи не згасло, і щоб не тільки ми, але й інші люди могли погрітися теплом цієї душі.

Причастя, читання Євангелія та інших православних книг – все це ми, начебто, робимо і в непісні дні, але тут доводиться старатися з подвійним зусиллям. Піст даний, щоб крізь щоденну марноту згадати про Бога, по-справжньому згадати, переосмислити все, помолитися від душі: не просто прочитати ранкове правило, а пропустити через душу, не просто відстояти за звичкою на Богослужінні, а проникнути в сам духовний сенс.

З утриманням від їжі виникають свої складнощі. Навколо фастфуди, кав’ярні, вареничні, кондитерські, а ще суші-бари, піцерії і купа шоколадно-мармеладної реклами про всяку «смакоту». Важко серед усього цього втриматися від спокуси, і ось тоді-то і починають до нас підкрадатися солодкі думки: мовляв, що такого? Навіщо себе катувати – це ж лише їжа? Для того, щоб зрозуміти, навіщо нам це потрібно, варто згадати слова преподобного Амвросія Оптинського: «Всяке позбавлення і всяке спонукання цінується перед Богом, за сказаним в Євангелії: «Царство Боже здобувається силою». І ті, хто сміливо та самовільно порушують правило посту, називаються ворогами хреста, «їм же Бог черево»».

Всі ці обмеження, духовні і тілесні, потрібні тільки нам, і якби Господь не знав, що так для нас буде краще, то цих правил і не було б. Слід підкреслити, що ніколи не оцінити всю радість і духовний зміст свята, якщо не приготуватися до нього як слід, і заради цього варто терпіти і утримуватися. Звичайно, під час нашого постового подвигу ворог роду людського не дрімає і ще з більшою силою намагається нас спокусити, в основному, за допомогою нарікань та зневіри. Вони так і прагнуть залізти в душу і полонити її. Але слід зрозуміти, якщо пустимо все це в своє серце, то станемо дуже легкою здобиччю гріха, швидко зневіримося і закинемо всі свої старання. Тільки заради чого? Світ не може нам запропонувати гідної альтернативи справжнього щастя, і ми це добре знаємо. Адже все, що у світі без Бога – бутафорне і несправжнє. Фабула, що тільки схожа на справжню казку. Ілюзія повноти життя без Творця в серці – наче вакханалія боротьби Дон Кіхота з повітряними млинами.

Протоієрей Діонісій Буренко, священик Свято-Покровського храму м. Борислав, Львівської єпархії УПЦ, учасник Школи міжрелігійної журналістики

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.