Чому з часом ми перестаємо вірити в Бога?

Багато з нас подорослішавши більше не вірять у Бога. Але так щоб відверто, то не всі. Здебільшого ми вдаємо, що віримо в Нього, але саме наше житіє, атмосфера навколо нас свідчать про зворотне. А релігійні традиції це здебільшого фольклор який прикрашає час від часу сірі будні. Як так сталось?

На зорі життя багатьом з нас сказали, що Бог існує, так само як Дід Мороз, святий Миколай, або Санта Клаус. І ми звичайно ж повірили. Ми по різному Його собі уявляли, але здебільшого його образ був хоч і добрий та чарівний та далекий від справжнього.

Та пройшли вже роки і ми усвідомили, що дорослі можуть обманювати і нерідко вони говорять з упевненістю про те, чого самі не знають. А ще й додався власний досвід. Наприклад, як часто ми щось просили у того бога, а він не відповідав. І нашу «дідоморозну» віру в нього, яка серйозно похитнулась від реалій, ми відклали на далеку поличку, або ж десь поряд з аптечкою.

Тому перед нами, тепер уже дорослими, встав вибір: або ж робити вигляд, що ми віримо в Бога, бо хто знає, може Він все ж таки є, і навіть колись допоможе, або ж вірити в Нього по-справжньому, так щоб ця віра впливала на все наше життя. Щоб не ми були богами, бажання яких виконує “золота рибка” на небесах, а Він був нашим Богом, що дарує нам сенс і керівництво в цьому житті, як би воно не склалось.

Але вірити по-справжньому можна тільки в справжнього Бога. Тому можливо й добре, що наша віра у вигаданого бога доживає своє. Як випалена нашою доленькою трава, вона може поступитися місцем вірі справжній, живій, народженій від одкровення Божого.

Ісус Христос в молитві до Отця сказав: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали тебе єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа” (Ін.17, 3). Я обрав вірити, але по-справжньому.

підготував Андрій Толстой