«Русский мир» проти свободи віросповідання?

Таке питання виникає, якщо придивитись до релігійної політики останніх років, яка провадиться владою Російської Федерації та проросійськими сепаратистами в Україні.

Російське православ’я –жертва чи кат?

Історична традиція релігійної нетерпимості в Росії має глибоке коріння. Лише в квітні 1905 року імперська влада лібералізувала своє ставлення до неправославних – цар Микола ІІ видав  Указ «Про зміцнення начал віротерпимості». Влада дозволила перехід з православ’я в іншу конфесію, а дискриміновані раніше релігійні рухи отримали певне визнання, наприклад, після понад двох століть принижень та утисків прийшло полегшення до старообрядців. 

Духовенство РПЦ проголошувало російських царів “Божими помазанцями”

Як не дивно, але попри лібералізацію релігійного життя в країні, Російська православна церква й після 1905 року залишалась під повним контролем світської влади. Тому відновлення патріаршества та запровадження самоуправління стало можливе в РПЦ лише після падіння самодержавства в 1917-1918 роках. Показовою у цьому відношенні є канонізація Всеросійським помісним собором 28 червня 1918 українця-волинянина митрополита Арсенія Мацієвича.  На зламі XVIII-XIX ст. він перебував на вищому щаблі РПЦ, але попав в немилість до цариці Катерини ІІ. Його позбавили всіх церковних звань і титулів, та ув’язнили під чужим іменем. Помер митрополит у принижені та забутті. До речі, всі каральні рішення по ньому були  схвалені тодішнім «синедріоном», точніше Синодом РПЦ, який віддано виконав волю «Божої помазаниці». Але як тільки царя не стало, церковний собор відразу не лише реабілітував Мацієвича, але й канонізував його як «священномученика Арсенія». Отже, бачимо, що від тиранії потерпала, навіть, вірна царям церква – щоправда страждали лише ті, хто як Арсеній Мацієвич критикував владу, або ж просто не догодив їй.  А що тоді казати про ставлення царів до «інородців» та «іновірців».

Митрополит Арсеній (Мацієвич). Попри вірність православ’ю, став жертвою царської сваволі

Росіянин – значить православний?

Тріада «Православ`я, Самодержавство, Народність» стала символом «Русского мира» з XIX ст. Забери один із стовпів – завалиться весь «мир». Тому одним з ключових напрямків боротьби за збереження імперії залишається релігія.  І ця боротьба не обмежується бажанням РПЦ зберегти під своїм контролем українське православ’я.  Не менш небезпечними для імперців здаються росіяни, які не належать до РПЦ. Джерела пропаганди нерідко клеймлять їх «агентами держдепа» чи «цру», «п’ятою колоною» тощо.  А останні заяви Московського Патріарха Кирила, викликані позицією Елладської Церкви стосовно ПЦУ, нагадують по духу виступи керівників СРСР після нападу на них Гітлера.

Операція по спасінню «Святої Русі»

Найгучнішою операцією по спасінню «Святої Русі» останніми роками став закон, який суттєво обмежив місіонерську діяльність, т.зв. «Пакет Ярової» та юридична заборона релігійної організації «Свідків Єгови» в Росії. Організацію, члени якої за потреби йдуть в ув’язнення через відмову брати в руки зброю, назвали екстремістською.  Впродовж останніх двох років щотижня з’являється інформація про обшуки, арешти та інші репресивні дії в Росії стосовно людей, які належать до різних неправославних віросповідань. Це, як правило, законослухняні громадяни, хороші працівники, сімейні люди, єдиною виною яких є їхнє віросповідання. Показово, що в РПЦ не лише не засудили практику релігійного переслідування, але ще й під’юджують схвально відгукуючи щодо неї.

На фото співробітники ФСБ, вриваються до віруючих у місті Томськ, 2018 рік

Не таємниця, що «Свідки Єгови» відомі своєю активною діяльністю, але їх організація заборонена лише в тоталітарних країнах, в демократичних вони діють легально, оскільки їх діяльність не має жодних ознак екстремізму. З таким же успіхом можна було звинувати в екстремізмі Кока-колу, бо її реклами надто багато.

Врятувати РПЦ зможе позиція Вольтера

Віровчення «Свідків Єгови» зовсім не обов’язково  приймати, та при цьому варто пригадати відомий вислів Вольтера: «Я не поділяю ваших переконань, але готовий померти за ваше право їх висловлювати». Носії тоталітарного мислення, як правило на своїй території цей принцип не сприймають – але коли, їх бодай трішки десь утискають, від них можна відразу почути тези про право на «свободу совісті», про «невтручання держави у справи церкви» тощо. Те, як різниться позиція представників РПЦ в Росії та Україні стосовно згаданого питання досить показово.

Вкрай нетерпимо проявили себе й терористичні угруповання в так званих «ДНР» та «ЛНР» у репресивному ставленні до «неправильних» земляків, які сповідують свою віру в «неправильних» церквах. У «агентів держдепу» забирали релігійні приміщення, віруючих суттєво обмежили в їх правах. І знову ж таки судячи з реакції РПЦ, так і має бути.

Однак не лише «Свідки Єгови» потерпають за свої вірування в Російській Федерації – затримують, обшукують, звільняють з роботи, судять, штрафують, оббріхують, забороняють проповідувати та збиратись й представникам інших християнських конфесій, зокрема, з деяких об’єднань баптистів та п’ятидесятників. Про це мало пишуть, навіть, українські ЗМІ.

У російських ЗМІ систематично з’являються матеріали,які зображують інаковіруючих, як агентів іноземних спецслужб

 

Досить довго ми перебували разом з росіянами в коконі тоталітаризму та нетерпимості, тому не дивно, що й в Україні є ті, хто схвально сприймає репресивні дії неосталіністів. Та й справді, спокуса піти шляхом позбавлення людей права вільного вибору надто велика – набагато простіше, коли влада в різний спосіб заганяє людей до твого храму, аніж ти власним авторитетом та працею заохочуєш людей поділяти твої вірування. Але ці люди не враховують, що ціна несвободи надто велика – відсутність здорової конкуренції завжди має наслідком стагнацію і деградацію не лише в питаннях економіки. Отже, залишаючи себе монополістом на ринку релігійних послуг та чи інша церква стріляє собі в ногу. Прикладів цього з  історії давнішої і сьогодення чимало. Та ж сама Реформація дала поштовх Контрреформації, що вивело на певний час середньовічний католицизм з серйозної внутрішньої кризи.

Що оберуть українці?

Тому, на мою думку, ключова ознака «Русского мира» сьогодні, як і понад сто років тому, це навіть не питання мови, це в першу чергу намагання позбавити людину права на свободу віросповідання. 

P.S. Наприкінці хочу нагадати статтю 3 Конституції України. Хотів щось виділити в тексті статті з Конституції, але перечитуючи знову і знову зрозумів, що виділяти потрібно все.

Отже, «Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов’язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих».

Андрій Толстой, блогер