Впродовж цих днів ми згадуємо постать святого апостола Андрія, адже за старим стилем пригадуємо про нього 13 грудня. Цей день в українському народі пов’язаний насамперед з вечорницями, ворожіннями на судженого, співами та жартами. І я більш, ніж впевнена, що 13 грудня новинна стрічка у медіа буде рясніти подібними святкуваннями чи прикметами. Часто беручи до уваги етнографічні надбання нашої культури, ми віддаляємо себе від суті. Важливо, на мій погляд, зосередити увагу на постаті апостола Андрія, який не є міфічно-жартівливим персонажем із вечорничної пісеньки «Андрію, Андрію, конопельку сію…», а особистістю з непростим життєвим шляхом і водночас Господнім благословенням.
Коли ознайомлюємось із історією життя святого Андрія, розуміємо, що це людина великої віри, адже коли Христос кличе йти за ним, апостол без вагань слідує за Богом. Через те, власне, апостола Андрія називають ще Первозваним. Той, який не погордив проханням Бога, а миттєво погодився на клич. Можна на мить провести паралелі із сучасною людиною. Приходить чоловік, який називає себе Месією, пропонує покинути все і йти за Ним. Звичайно, це сьогодні для нас Христос є Богом, а християнство – релігією із тисячолітньою історією. Але тоді Христос був звичайним диваком, що пропонував змінити свій світогляд і подивитись на певні речі під звичним фокусом. Андрій не запитував, скільки він заробить на апостольстві, яку матиме особисту вигоду, а просто взяв хрест і пішов за Христом. Тим більше, не маючи блискучої освіти, а всього лиш рибальський талант, разом зі своїм братом Петром він став «ловцем людських душ». Варто зазначити, що Андрієвий хрест – це метафора всього його земного шляху, що розпочався з хреста і хрестом завершився. Але про мученицьку смерть святого згадаємо дещо пізніше.
Як ми вже зазначали вище, український народ дуже любить цього апостола. І не лише через вечорниці. У «Повісті минулих літ» згадано про те, що святий Андрій побував на руських землях, зокрема у Києві. Літопис описує подорож святого з Корсуня до Риму через Руську землю, розповідає про те, як Андрій поставив хрест на дніпрових кручах та провістив виникнення осіянного Божою благодаттю Києва. Цей переказ був дуже важливим, до речі, ще одним приводом для історичної крадіжки наших північно-східних сусідів. У джерелах зазначають, що не тільки релігійне, але й політичне значення оповіді про Андрія Первозваного добре розумів Петро І, за часів якого в 1699 році була заснована найвища нагорода Російської імперії — орден Андрія Первозваного, а на кораблях військового флоту імперії з’явився біло-блакитний андріївський стяг. Цікаво, що другою особою, яка одержала орден Андрія Первозваного, був український гетьман Іван Мазепа. Тобто можна сказати, що переказ про святого Андрія був незаконно присвоєний, адже неможливо було допустити, щоб апостол благословив Київ, а не Москву. Та все ж вкрасти правду неможливо!
Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни, що лежать уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова. Проповідуючи Боже Слово, апостол Андрій відвідує Віфінію, що в Малій Азії, Фракію, Македонію і Скіфію. Впродовж цього часу святий розвивав Христову Церкву. Маємо свідчення, що у стародавніх Патрах святий Андрій зцілив римлянина Лесвіоса – градоначальника Патр , який також страждав важкою недугою. Завдяки цьому чимало людей пізнали правдивого Бога. Коли дізнався про це римський імператор, то дуже розгнівався і надіслав в Патри нового градоначальника, ідолопоклонника Егеата. Однак незабаром дружина Егеата Максимила важко захворіла. Апостол Андрій врятував цю жінку, що знаходилася на порозі смерті. Упертий Егеат самолюбиво запропонував плату Святому Андрію. Апостол відмовився, пояснивши ; “Мою плату , Егеате, мені дасть Бог…”
Непохитна віра святого зробила Егеата ще впертішими . Він прийняв жорстоке рішення – відправити апостола на тортури. Однак йому не вдалося відразу втілити в життя свій задум, бо імператорським указом був викликаний до Риму. При поверненні в Патри Егеат дізнався, що дружина і його брат прийняли християнство. Злості не було меж. Егеат наказав розіп’яти святого. Святий Андрій з радістю прийняв рішення правителя і з молитвою сам зійшов на місце страти. Градоначальник велів розіп’яти апостола на хресті на зразок букви X, щоб не вбиваючи цвяхів у його руки і ноги, не викликати швидкої смерті і продовжити страждання. Проте навіть важкі тортури не перешкодили вірі апостола. Перебуваючи на хресті, Андрій невпинно молився, а також продовжував проповідувати містянам. Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його сяйві апостол відійшов у вічне Царство Боже.
Часто на іконах ми бачимо постать апостола Андрія, поруч з яким є Х-побідний хрест. Вважаю, що така форма також містить у собі певну метафору. Такий хрест схожий або на крила ангела і водночас представлення святості, оскільки традиційний хрест з вертикаллю та горизонталлю трактувався як перетин земного і небесного, вказуючи на природу Ісуса Христа. Х-подібний хрест Андрія – свідчення того, на мій погляд, що грішник може досягнути святості, варто не згубити Божий поклик. Водночас такий хрест чимось нагадав мені безконечник, знак в українській культурі, що символізує вічність і невпинність життя. Отож святий Андрій є зразком невпинної святості, а бути святим – це не лише отримати ласку від Бога, а залишитись вічно у Його обіймах та пам’яті Церкви.
Юліана Лавриш
Повязані записи
