Робота з доказами завжди складна, заплутана і може привести до висновку – або не призвести. Та ви ніколи нікуди не дійдете, якщо уперто відмовляєтеся визнавати докази за докази.
Автор: Девід Міллс
Він здавався доволі розумним, але його думка не завжди була здоровою.
«Атеїзм не потребує аргументів», – заявив цей чоловік у пості на Facebook. «Мій метод полягає в тому, щоб вірити тільки в те, що має адекватні докази. Доказів існування Бога не існує».
Оскільки доказів не існує, не потрібно обґрунтовувати свій атеїзм. Все просто.
Цей чоловік відповідав на цитату К. С. Льюїса, яку десь підхопив. Вона походить із радіоефірів Льюїса, опублікованих як «Аргументи на користь християнства», але не увійшла до переробленої версії цих бесід, відомої як «Просто християнство».
Льюїс стверджує, що якщо «за всесвітом не стоїть розум, немає творчого розуму», то наші думки — або те, що ми наївно вважаємо своїми думками — будуть чисто випадковими, не матимуть ніякої цінності для пізнання того, що є, а чого немає. Це будуть лише фізичні або хімічні реакції, а не дороговкази до істини.
«Якщо я не можу довіряти власному мисленню, — підсумовує Льюїс, — то, звісно, я не можу довіряти аргументам, що ведуть до атеїзму, і, отже, не маю підстав бути атеїстом чи будь-чим іншим. Якщо я не вірю в Бога, я не можу вірити в мислення: тож я ніколи не можу використовувати мислення, щоб не вірити в Бога».
Я вважаю, що це більш проблематичний аргумент, ніж здається на перший погляд, але він вказує на проблему атеїстів. Він стверджує, що немає доказів існування Бога, але які докази того, що атеїст бачить ці докази?
Найбільше, що він може сказати, це «Я не бачу доказів існування Бога». Набагато мудріший чоловік, французький письменник Альбер Камю, сказав домініканцям, з якими він розмовляв: «Я не відчуваю, що володію якоюсь абсолютною істиною чи посланням. Я ніколи не буду виходити з припущення, що християнська істина є ілюзорною, а лише з того факту, що я не можу її прийняти».
Ні Бога, ні привидів
Поки що все типово. Але чоловік [у фейсбуці] пішов далі. Після відкидання віри в Бога він виставив список інших вірувань, які не мають доказів, включно з Великоднім Кроликом. Гадаю, він думав, що це доволі весело – прирівняти вірування в Бога до віри в американську дитячу забавку. Це не дуже розумно, адже підстави вірити в них настільки різні – і одне значно витонченіше за інше – що їх не можна прирівнювати.
Мене зацікавило те, що він включив до цього списку полтергейсти. Я припускаю, що він мав на увазі духів загалом, а не конкретний вид привидів, які видають звуки та рухають предмети.
Мене це питання не особливо хвилює. Я не поділяю інтересу багатьох людей до таких речей і не засмутився б, якби хтось довів, що привидів не існує. Я все одно міг би насолоджуватися історіями про привидів, як насолоджуюся історіями про гобітів і балакучих бобрів. Моя віра в надприродне не вимагає віри в привидів.
Згадка про полтергейсти виявляє, як переконаний атеїст розуміє докази. Існує чимало доказів їхнього існування. Люди стверджують, що бачили їх протягом тисячоліть. Сьогодні люди також стверджують, що бачили їх, і серед них є навіть ті, від кого ви б не очікували віри в духів.
Один із найбільш суворо раціональних чоловіків, яких я коли-небудь знав, наприклад, жив у дуже старому котеджі і однієї ночі, прокинувшись, побачив верхню частину тіла жінки в якійсь сукні, що пливла через кімнату. Він знав, що не спав і бачив те, що бачив, але переконав себе, що це таки був сон.
Він розповів про цей сон комусь, хто визначив, що це був недобрий дух. Ця людина мала досвід спілкування з чимось подібним. Мій друг таки повірив в існування привидів.
Докази можуть бути хорошими чи поганими, або непереконливими, але це докази – і докази за будь-яким стандартним визначенням. Атеїст виніс догматичне, а не «засноване на реальності» судження.
Розсудлива віра
Здається, вірити в привидів, принаймні умовно, все ж таки розумно. Якщо ви вірите в Бога, навіть у тому розпливчастому сенсі, який сьогодні називають «духовним» — у сенсі «духовний, але не релігійний», — ви все ж таки вірите в духовний світ. А якщо ви вірите в духовний світ, ви мусите вірити, що в ньому можуть існувати духи.
І деякі з цих духів можуть бути такими ж егоїстичними, озлобленими, жадібними, жорстокими і небезпечними, як і живі люди, яких ми бачимо. Якраз таких духів ми і називаємо привидами.
Якщо ви не вірите в Бога, я б подумав, що розсудливість і власний інтерес змусять вас бути відкритим (принаймні в думках) до можливості існування світу, якого ви не бачите, але який певним чином бачить вас. І, може, ви йому подобаєтеся, а може, й ні, а можливо, він просто хоче наробити людям збитків, щоб розважитись.
І враховуючи, що люди розповідають про привидів, усі ці свідчення про шкоду, яку можуть завдати деякі духи, було б розумно триматися від таких речей на розумній відстані. Це так, якби хтось, хто знав, що існує теорія про мікробів, коли офіційна медицина ще її відкидала, та усвідомлював, що, оскільки розумні та серйозні люди в неї вірять, то краще на всяк випадок уникати речей, які можуть переносити мікроби.
Ви можете відкрито вірити в привидів, подібно до того, як сьогодні багато хто відкрито вірить в інопланетян. Існують певні докази їхнього існування, навіть якщо з огляду на те, що ми знаємо про космічні подорожі, їхня присутність тут здається малоймовірною або неможливою. (Мені це також байдуже, хоча я думаю, що зустріч з інопланетянами може бути цікавою або жахливою, хоч наша власна історія колоніалізму свідчить про останнє).
Якщо ви вірите в істот з іншого світу або в можливість існування таких істот, ви не можете автоматично відкидати можливість існування істот зі світу потойбічного. Адже ми знаємо, як останні можуть потрапити сюди.
Честертон про докази
Г. К. Честертон розглядав питання доказів існування привидів, зокрема в «Ортодоксії». Це питання про те, кого ми слухаємо і коли.
«Відкрита, очевидна, демократична річ — вірити старій яблучній торговці, коли вона свідчить про чудо, так само, як ви вірите їй, коли вона свідчить про вбивство», — пише він. «Простий, популярний шлях — довіряти словам селянина про привида настільки ж, наскільки ви довіряєте його словам про поміщика». Він додає, що селянин, ймовірно, буде агностиком щодо обох.
Щоб категорично відкинути таке свідчення, потрібно зробити догматичне твердження. «Існує величезний потік (choking cataract of human testimony) людських свідчень на користь надприродного», — продовжував Честертон. Його можна відкинути лише з двох причин.
«Ви відкидаєте історію селянина про привида або тому, що він селянин, або тому, що це історія про привида. Тобто ви або заперечуєте основний принцип демократії, або стверджуєте основний принцип матеріалізму — абстрактну неможливість чуда».
Він підсумовує: «Якщо я кажу: “Селянин бачив привида”, мені відповідають: “Але селяни такі легковірні”. Якщо я питаю: “Чому легковірні?” — єдина відповідь: тому що вони бачать привидів».
Але працювати з доказами завжди складно і непросто, і це не завжди призводить до якогось висновку. Та ви нікуди не дійдете, якщо догматично відмовлятиметеся приймати докази за докази.
Автор: Девід Міллс, колишній виконавчий редактор журналу First Things та редактор журналу Touchstone, є автором двох збірників цитат: Pulled Quotes та Pulled Quotes (Catholic Edition).
Головна ілюстрація: Вільям Сідні Маунт, «Саул і відьма з Ен-Дор», 1828 р. (фото: Смітсонівський музей американського мистецтва, подарунок компанії International Business Machines Corporation)
Також читайте: «Найвідоміший у світі атеїст» Ентоні Флю та деїстична дилема
Повязані записи
