П’ята субота Великого посту в Східній Церкві називається акафістовою чи акафісною. Цей день протягом багатьох століть присвячений глибокому вшануванню Богоматері.
Особливість акафісної суботи (яку називають також Похвалою Пресвятої Богородиці) в тому, що на її Утрені співають цілий акафіст Благовіщенню Пресвятої Богородиці. Цей акафіст моляться протягом року неодноразово, проте в п’яту суботу Чотиридесятниці він стає ключовим елементом богослужіння.
Походження свята
Акафістову суботу в час Чотиридесятниці відзначають на підставі історичної традиції і практики Церкви. Службу цієї суботи було встановлено на честь Богородиці в подяку за потрійний порятунок Константинополя.
Вперше це відбулося у 626 році за правління імператора Іраклія. На місто водночас із різних сторін наступали перси та скіфи або авари. Тоді патріарх Сергій з іконою Пречистої Діви Марії, званої Одигитрія, та Її ризою процесійно обійшов місто, йдучи біля храму Пресвятої Богородиці на передмістя Влахерни. Коли єпископ замочив ризу Богоматері в морі, здійнялася велика буря, що потопила ворожі кораблі – і столиця Візантії була врятована. В подяку за чудесне спасіння люди зібралися до храму Богородиці на Влахерні й цілу ніч співали похвальну пісню на Її честь.
Вдруге Божа Матір чудесно врятувала Константинополь від мусульман через тридцять років, в час володарювання імператора Костянтина II Погоната (641-668), а втретє – за правління імператора Лева ІІІ Ісавра (716-750).
Ці події відобразилися і в самому тексті акафісту, що починається зі слів: «Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: “Радуйся, Невісто неневісная!”».
Також читайте: «Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці»: чудо, яке змінює історію
Що таке акафіст?
Після першого захистку Константинополя вдячний народ цілу ніч стоячи співав Богоматері подячну пісню, звідки й походить назва «акафіст» (від грец. α — не, καθίζω — сідаю). Так згодом почали називати й інші богослужіння такого типу, під час яких прийнято стояти.
Акафіст має особливу структуру – 13 кондаків і 12 ікосів, позначених порядковими буквами грецької азбуки. Кондак – це коротша пісня акафісту, а ікос – довша, що оспівує подію і значення празника або похвалу святому, якого вшановують. Ці дві пісні завжди читаються разом: спершу – кондак, що закінчується потрійним «Алилуя», потім – ікос, в якому після короткого вступу йдуть стихи. Зазвичай стихів 12, і вони починаються словом «Радуйся». Закінчується кожен ікос одним і тим самим стихом. В Богородичному акафісті це слова «Радуйся, Невісто неневісная».
Автор акафісту
Точне ім’я автора акафісту до Богородиці невідоме. Створення цього твору приписують кільком особам. Дехто вважає його автором преподобного Романа Сладкопівця (VI ст.), що був першим творцем кондаків та ікосів на різні свята, зокрема на Різдво та Пасху.
Ще один імовірний автор – преподобний Георгій Пісідійський (VII ст. ), диякон церкви святої Софії в Царгороді. Він описував війну Візантії з аварами, в якій Пречиста Діва Марія чудесно захистила столицю. Існує думка, що акафістні кондаки й ікоси першочергово були написані саме як тексти для празника Благовіщення – так їх фіксують давні мінеї (місячні служби святим), де якраз згадується ім’я Георгія. Згодом же з них було сформовано окрему подячну пісню до Богоматері.
Дехто приписує цей акафіст патріархам Сергію або Герману (VIII ст. ), чи патріарху Фотію (IX ст.).
Значення акафісту до Богородиці
Акафіст Благовіщенню заслуговує окремої уваги як своєрідний символ та вершина Богородичного культу у Східній Церкві. Він є особливим зразком церковної поезії, відзначаючись глибиною думки і майстерністю поетичних зворотів. За змістом акафіст можна поділити на дві частини. У перших шести кондаках та ікосах переважають історичні теми з життя Ісуса Христа і Божої Матері, а в другій — догматично-моральні. Кондаки оспівують історію воплочення Божого Сина, а ікоси прославляють привілеї й ласки Богоматері.
Акафіст Благовіщенню поєднав у собі все Богородичне богослов’я Східної Церкви, оспівуючи головні догми щодо Божої Матері: богоматеринство, непорочність та дівицтво, віру в покров та заступництво в небі. Прекрасні поетичні звороти спонукають глибоко роздумувати над роллю Богородиці у спасінні людини, Її ласками та заступництвом, до яких закликають, зокрема, рядки останнього кондака: «О, всехвальна Мати, що породила понад всіх святих Святіше Слово, прийми нинішнє моління наше і рятуй нас від усякої напасти та охорони від мук вічних тих, що співають ради тебе: Алилуя!».
За матеріалами книги о. Юліана Катрія ЧСВВ «Пізнай свій обряд
Головне фото – фрагмент ікони «Велика Панагія» ймовірно авторства Алімпія Печерського (ХІ століття)
Повязані записи
