Це ми спробували з’ясувати, опісля публікації статті журналістки Катерини Родак на ресурсі Zaxid.Net під назвою «Заборона контрацепції, абортів і штучного запліднення. Львівським студентам-медикам викладають суперечливий курс з біоетики», яка за вчорашній день набула резонансу і викликала чималого обурення у медичному, церковному, академічному середовищах. Також, активну дискусію довкола цієї теми розпочала фейсбук-спільнота.
Що ж відбулося?
Розпочалося все з публікації журналістки Анни Чабарай на своїй фейсбук-сторінці програми курсу «Біоетика» та скрінів тестів цього предмету, які здають студенти Львівського Медичного Університету.
«У мої руки потрапило трохи медичної освіти для першокурсників Львівського національного медичного університету. Є в них там такий предмет, як біоетика», – пише журналістка на своїй сторінці. І згодом у доволі цинічний спосіб додає: «Так от: ви знали, що аборти – це загроза суспільству і демографічна проблема, бо може призвести до спаду народжуваності? Навіть якщо вагітність настала внаслідок зґвалтування чи інцесту, «адже дитина не може нести відповідальності за негідні вчинки свого батька». Бачу це так: інцестами, зґвалтуваннями і небажаними дітьми піднімемо народжуваність в Україні! Маніпулюю? Та ви ще лекцію з біоетики не бачили».
При цьому зі щирим здивуванням пані Анна нагадує, що таке неподобство «відбувається в національному (!) медичному (!!) університеті».
Після цього, на основі вказаного допису журналістка Катерина Родак опублікувала вищезгадану статтю на ресурсі Zaxid.Net, зазначивши, що «радикальні християнські погляди студентам-медикам викладає монахиня УГКЦ, уже близько 20 років, але лише зараз дискусія про необхідність такого предмету в медичному університеті перейшла у публічну площину».
У відповідь Марія Ярема, доктор біоетики, викладач Школи Біоетики УКУ, опублікувала на цьому ж ресурсі статтю-відповідь під назвою: «Суперечливий курс з біоетики чи суперечлива оцінка цього курсу?». У якій фахово проаналізувала ситуацію з курсом біоетики у медичному закладі.
Що про біоетику у медичному університеті думає сестра Діогена (Галина Терешкевич) ?
У ексклюзивному коментарі нашому виданню сестра Діогена розповіла, що загалом в Україні питання біоетики обговорюється на численних науково-практичних конференціях, семінарах та конгресах міжнародного, національного та регіонального масштабу, в яких вона часто разом із студентами брала участь.
«Згідно із соціологічними опитуваннями, проведеними у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького, студенти-респонденти підтвердили абсолютну доцільність викладання біоетики як окремої обов’язкової навчальної дисципліни», -зауважує монахиня.
Варто зазначити, що у ЛНМУ було організовано низку конференцій та диспутів, зокрема дві потужні міжнародні науково-практичні конференції з проблем біоетики (2003 р. та 2009 р.), які входили в план заходів Міністерства охорони здоров’я України. На останній конференції були присутні понад 450 учасників, з них 45 представників з Америки та Європи.
«Повага до особистості людини та здорового способу її життя сповідується у всіх релігіях світу. Моя конфесійна приналежність і статус богопосвяченого життя є особистою справою. Теми, які дохідливо обговорюються на заняттях з біоетики, носять загальнокультурний характер, що знаходять підтримку серед іноземних студентів, які обирали біоетику як елективний курс», – розповідає викладачка ЛМНУ.
«На парах студенти вчаться поважати людське життя від моменту його появи вже на рівні одноклітинного організму – зиготи і аж до природної смерті. Біоетика вчить майбутніх лікарів відповідальності за життя та гідну смерть людини не шляхом евтаназії, а шляхом паліативного лікування, полегшуючи страждання», – додає вона.
На її погляд, вивчення біоетики сприяє осмисленню та аналізу законодавства України в галузі охорони здоров’я у світлі моральних норм і цінностей та можливості його вдосконалення.
Сестра Діогена під час лекції у ЛНМУ
Чи всі студенти не поділяють погляди своєї викладачки, як це узагальнює авторка статті?
«І студенти, і наукові працівники університету погляди викладачки-монахині не поділяють, але змінювати щось наразі не наважуються», – стверджує пані Катерина.
«Кілька студентів-медиків розповіли ZAXID.NET, що здебільшого сприймали курс біоетики несерйозно.», – продовжує авторка і наводить цитату лише однієї випускниці університету.
«В кінці кожної пари вона давала нам такі тести, потім ще задавала питання. Якщо хтось не погоджувався з нею, то її це дуже злило, нашу думку до уваги не брала. Але ми це все не сприймали серйозно, хіба кілька людей. Проблем з оцінюванням теж не було, головне – написати правильно тести», – розповіла ZAXID.NET випускниця університету Анна Л», – пише вона.
Чи все так однозначно, як стверджує авторка статті? Як виявилося ні.
Про навчання у сестри Діогени нам вдалося розпитати студенток університету 4 і 5 курсів ЛНМУ ім. Д. Галицького: Ірину і Христину.
«На першому курсі я вивчала предмет “Біоетика”, який у нас викладала сестра Діогена (Галина Терешкевич). На парах вона розказувала нам про вчення і погляди Церкви на різні ситуації, які можуть торкнути лікаря у його медичній практиці», – розповіла студентка.
Додавши згодом: «особисто для мене, ці пари дали можливість глибше зрозуміти суть і цінність людського життя, дізнатися більше про навчання Церкви. Я вважаю, що це є необхідним для формування майбутнього лікаря. Хотіла би подякувати їй за те, що вона завжди старалася нам на заняттях якнайбільше розказати, навчити, з любов’ю ставиться до своєї роботи».
А студентка п’ятого курсу Христина поділилася з нами, що назагал студенти її курсу не погоджуються з написаним.
«На заняттях у сестри Діогени насправді було дуже цікаво. Ніколи не було такого, щоб за твою думку було зниження оцінку. Дискусія була живою. Кожен міг сказати, що думає», – поділилась Христина.
«На рахунок підручника, про який загадано у статті, що нас начебто заставляли вчитися саме з нього є теж неправдою. Оскільки, в бібліотеці видавали цей підручник, і до речі, не всім. Загалом, ніхто не забороняв користуватись іншими джерелами. Всі дискусії і розмови на парах були згідно навчального плану», – каже вона.
«Про завдання для контролю знань теж щось є для мене дуже незрозумілим, бо всі питання відповідали тематичному плану», – наголосила студентка медичного закладу.
Чи все так однозначно з науковими працівниками університету, як знову у статті стверджує авторка? І тут ні.
«Ігор Держко каже, що не погоджується із радикальними поглядами своєї колеги, на основі яких вона читає лекції студентам. Однак, за його словами, вплинути на монахиню університет не може, адже вона має прихильників на рівні церковного керівництва. «Вона є представником церкви, має підтримку на рівні церковного керівництва. Вона хотіла організовувати свою окрему кафедру колись, але я був проти, тому все лишилося, як є», – каже Держко.», – переповідає пряму мову пана Держка у своїй статті Катерина Родак.
Натомість ми поспілкувалися з іншими працівниками ЛНМУ.
Зокрема, Андріана Мальська, кандидат медичних наук, Асистент кафедри пропедевтики педіатрії та медичної генетики ЛНМУ ім. Данила Галицького, поділилася з нами, що вона знайома з біоетикою давно. Оскільки, в університеті всі науковці перед тим, як почати наукову роботу заповняють форму з біоетики. По-друге, вона теж в університеті вивчала біоетику. По-третє, у 2006 році навчалася на програмі з прикладної етики, медицини та громадського здоров’я.
«Викладання біоетики на перших курсах в медичному університеті вважаю доцільним, бо це формує у студентів моральні і загальнолюдські засади», – вважає пані Мальська.
«Я бачила досвід викладання біоетики у Швеції, де біоетика подається не лише з точки зору Церкви. Біоетика і прикладна етика там більше розглядається з точки зору філософів, в яких розглядаються їхні трактати. Світ рухається вперед і важливо враховувати всі ньюанси. Надмірний радикалізм буде відштовхувати молодь від Церкви. Тому важливо враховувати моральні засади, але не бути категоричним у всьому», – поділилася своєю думкою пані Андріана Мальська.
Пан Андрій Базилевич, доктор медичних наук, професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького розповів, що як викладач медичного закладу під час першої зустрічі зі студентами він завжди починає розмову з того, як повинен вести себе лікар чи медичний працівник з пацієнтом і зі своїми колегами.
«Біоетика – це питання життя і гідної смерті, контрацепції, планування вагітності, штучне запліднення. З розвитком сучасних технологій усі ці питання є на часі. Тому вважаю, що викладати біоетику у медичному закладі доцільно завжди, не лише на перших курсах навчання. Базові поняття цінностей мають бути у розумінні кожної людини, а тим більше медика. Вважаю доцільним і навіть необхідним відновити біоетику окремим курсом, а не лише, щоб він залишався частиною курсу філософії. Одинадцятирічний досвід Школи біоетики УКУ показує, що це є необхідно», – поділився з нами Андрій Базилевич.
«В сестри Діогени я не був на парах, але перетинався з нею на конференціях по біоетиці, чув її виступи. Вважаю, що сестра має право на свої думки і бачення і авторські проекти. У статті на Zaxid.Net фрагментарно вирвані листочки з контексту по яких не можна судити про діяльність сестри Діогени, а вирвано те, що хотілося «жовтій пресі». Я мав розмови зі студентами про біоетику. Погляди різні. Хтось задоволений, а хтоcь ні. Всім не можливо вгодити», – пояснив доктор медичних наук.
Пані Наталія Володко, Онкогінеколог. Професор кафедри онкології та медрадіології ЛНМУ ім. Д. Галицького. Лікар вищої категорії. Президент асоціації кольпоскопії та цервікальної патології. Віце-президент Української асоціації онкогінекологів.
«Вважаю доцільним викладання біоетики у медичному закладі. Щодо цього вважаю, що це мають робити фахівці, які мають високий моральний авторитет, до яких прислухаються. До прикладу. Коли я чую меседж від отця Арнольдо Панграці я йому безумовно вірю», – поділилася пані-професор.
«Я некомпетентна коментувати діяльність сестри Діогени, бо все моє життя займає онкологічна клініка. Проте я переконана, що біоетику і медичну етику необхідно проявляти не абстрактно, а конкретно. Сестру Діогену особисто не знаю. Як виглядає біоетика в нас теж не знаю. Коли в мене виникала потреба в таких знаннях, як клонування, штучного запліднення, паліативної допомоги, то я зверталася в Український Католицький Університет і отримувала їх на високому рівні. Вважаю, що Школа біоетики УКУ є прикладом того, на якому рівні повинна вивчатися біоетика в нашому університеті», – переконана Наталія Володко.
Яка ж думка медика-практика?
З таким питанням ми звернулися до лікаря акушер-гінеколога п. Галини Дацко.
«Для мене, лікаря акушер – гінеколога, навчання з біоетики у Львівському національному університеті імені Данила Галицького у 1998р стало викликом для моєї християнської самоідентифікації. Я християнка, тому завжди намагаюся оцінювати ситуацію , яка складається у моїй медичній практиці з точки зору біоетики, тобто вважаю кожну людину, незалежно від її віку особою, а значить, я не бажаю цій людині нашкодити, тим більше спричинити смерть. Не залежно від віросповідання, в даному курсі біоетики висвітлюються загальнолюдські цінності, які завжди будуть як дороговказ у прийнятті рішень медичним працівником», – вважає Галина Дацко.
Акушер-гінеколог розповіла, що її особистий досвід лікаря є унікальним. До неї зверталися пацієнти із християнськими цінностями, високим рівнем самосвідомості та з екологічним підходом до статевості.
За її словами, якраз сестра Діогена відкрила перед нею, тоді ще юною студенткою, повагу до гідності жінки, чоловіка, їх плідності та до подружжя в цілому.
«В даний час я розумію, що друга категорія пацієнтів, які приходили з проблемами непліддя, небажаної вагітності, запальними процесами, які спричинили інфекції, що передаються статевим шляхом, гормональними розладами, які виникали після переривання вагітності чи порушенням загального самопочуття на фоні вживання контрацепції , це ті особи, яким я можу запропонувати інший підхід до вирішення ситуації що склалася. Звісно, я дотримуюся протоколів у лікуванні, але речі, які стосуються знепліднення, переривання вагітності, маніпуляцію плідністю (ДРТ) я називаю неприродним підходом до людини та її гідності», – сказала вона.
«Саме біоетика дає відповіді та називає речі своїми словами, впорядковує ієрархію цінностей, а відповідно, поведінку людини», – підсумувала лікарка.
Що думає Церква і «Церковне керівництво», яке в такий спосіб згадується у статті Катерини Родак?
Позицію Церкви представимо через Енцикліку Папи Івана Павла ІІ «Євангеліє життя». У ній звертаємо увагу на три пункти:
По-перше, Іван Павло II від імені Церкви засуджує будь-яке насильство над людським життям як образу Самого Бога. По-друге, він порівнює Євангеліє життя, яке проповідується Церквою з сучасним суспільством, яке відкидає цілісність людського життя, яке живе «культурою смерті», яке відкидає слабких. По-третє, Євангеліє життя призначене всьому людському суспільству, котре повинно визнати права кожної людини на життя. Діяти на підтримку життя означає сприяти оновленню суспільства шляхом творення спільного блага.
Зазначимо також, що у статті Катерини Родак вказано (на основі слів професора Ігоря Держка) про те, що «вплинути на монахиню університет не може, адже вона має прихильників на рівні церковного керівництва».
Як слушно зауважила Марія Ярема, у своїй статті, що це «виглядає по-особливому несерйозним, адже якби церковне керівництво справді мало якусь долю у прийнятті рішень Львівського чи інших медичних вузів країни, там би не навчали і тим паче не практикували би відверто анти-християнських «радикальних» позицій. Можливо, правда радше в тому, що керівництво вузу саме не має бажання відверто псувати стосунки з Церквою, звільняючи з роботи її представника.
З огляду на це, ми поцікавилися думкою про ситуацію довкола даного питання у безпосереднього представника «керівництва Церкви» у Львівській архиєпархії Преосвященного владики Володимира (Груци).
Владика Володимир відразу зауважив, що в статті є мова про «прихильників на рівні церковного керівництва».
«Я, щоправда, не знаю, про кого саме йдеться, – каже єпископ, – але дозвольте мені подивитися ширше на проблематику.
«Суспільство, як і Церква, складається з людей. Дехто каже, що певні моральні засади застарілі, а Заповіді Божі обмежують людську свободу», – зауважує архиєрей.
«Проте вони нікого не обмежують, а, навпаки, бережуть, є тими захисними поруччями, які допомагають залишитися на дорозі та рухатися до цілі, бо йде мова не про припис, а про особу», – переконаний владика.
За його словами, ми повинні дивитися на дійсність очами людини XXI століття, але в жодному випадку не можемо змінювати християнські засади чи Божі Заповіді. Бо не ми їх придумали.
«Якщо ми будемо формувати суспільство, в якому не буде цінуватися людське життя, тоді можна буде ставити діагноз: хворе суспільство! Тоді місце Бога займе сама людина, яка буде вирішувати, кому народитися, а кому ні, кому ще жити, а кому вже ні. Якщо студентам – майбутнім медикам, які мають згодом стояти на сторожі людського життя, пояснювати, що воно не має вартості, тоді наслідки очевидні…! Лишається відкрите питання, хто тоді пошанує нашу старість? І як нам взагалі жити? Всі хочуть бути здорові, а це можливо лише в здоровому суспільстві. – переконаний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
І останнє…
«Незвичний курс викладається впродовж двадцяти років?», – каже Катерина Родак.
Який ж він незвичний, якщо викладається вже впродовж двадцяти років?
Статистика свідчить про те, що Україна не є атеїстичною державою. У ній проживає близько 70 % християн. Саме цей відсоток населення стане пацієнтами тих студентів-медиків, які сьогодні навчаються в університеті. Чи це недостатня кількість для того, щоб лікарі, до яких ці люди звернуться були обізнаними з їхніми моральними цінностями? Чи не є обов’язком кожного лікаря ознайомитися з базовими моральними принципами? Чи не є ситуація, в якій курс біоетики перестає існувати, як самостійний, а вливається у курс філософії обмеженням прав спільноти християн в Україні?
Також, звертаю увагу на той факт, що сестра Діогена під час курсу ознайомлює студентів з базовими моральними і загальнолюдськими цінностями. Вона не змушує їх жити за цими принципами. У контексті цієї ситуації замислилася над поняттям свободи. Що це означає мати право на свободу і свобідний вибір? Світлої пам’яті блаженніший Любомир Гузар часто повторював, що свобода – це відповідальність. Це відповідальність за життя, за ближнього, зрештою за самого себе. Я почуваюся по-справжньому вільною тоді, коли звільняюся від пристрастей. На мій погляд, залежність від некерованих бажань – це не свобода, а рабство, а химерне «право» жінки вирішувати долю іншої особи є нічим іншим, як ілюзією свободи.
Підготувала Христина Кутнів
Повязані записи
