На схилі VIII ст. в Дамаску появилася Пресвята Богородиця. З людського погляду, Вона запізнилася – не врятувала того, хто вшановував Її, від вироку халіфа та його наслідків. Прийшла вночі, аби повернути назад час і пов’язані з ним події.
Святий Іоан із Дамаску жив у часи, які вимагали немалої відваги. Народжений в 674 році в християнській родині арабів, він прожив усе своє життя під владою мусульман. Його батько був високопосадовцем при дворі халіфа – правителя Сирії, де займався державними фінансами. Іоана підготували, щоби продовжив справу батька, завдяки чому він не лише займав відповідальну посаду, але й був близьким до володаря Абдуль Маліка.
Він мав багато зацікавлень. Серед них були астрономія, математика, музика, а також богослівʼя. Своєю освітою він завдячував ученому монахові із Сицилії, якого якось викрали під час нападу арабів на італійське побережжя, і якого викупив із неволі та зробив учителем свого сина батько Іоана. За його допомогою хлопець робив швидкий поступ у науках.
Єресь іконоклазму
(εἰκονοκλασμός, буквально «розбивання ікон»)
У 726 р. візантійський імператор Лев ІІІ Ісавр видав едикт, який забороняв ушановувати ікони. Він оголосив, що вшанування образів не згідне з Біблією, яка навчає: «Не робитимеш собі ваяного кумира чи подобини того, що на небесах у горі, і того, що на землі внизу, і того, що в водах і попід землею. Щоб не припадав ниць перед ними і не служив їм; бо я Господь, Бог твій, ревнивий Бог, що караю беззаконнє отецьке на дітях у третьому і четвертому роді тих, що ненавидять Мене» (Вих. 20, 4-5, Куліш).
Базилевс не був богословом, він ступив на чужу для себе територію та узурпував право вирішувати, що є істинним, а що хибним у вірі Церкви. Дехто вважає, що його декрети виникли під впливом мусульманської думки (Коран забороняє малювати зображення). Він проігнорував протест патріарха Константинопольського: почався час іконоборства – роки нищення святих образів.
Іоан – Захисник
Іоан із Дамаску не погодився з едиктом і невдовзі написав перший із трьох трактатів «проти тих, хто ганьбить святі зображення». Коли правитель видав черговий едикт, що забороняв уже не тільки культ ікон, а й навіть їхнє публічне виставляння, Іоан написав другий, а потім і третій трактат.
У своїх працях він пояснював:
«Ми покірно вклоняємося не матерії образу, а тому, що він представляє. Адже ми не віддаємо честі матерії Євангелія чи матерії хреста, а тому, що вони представляють».
Він вважав, що матерія може стати посередником благодаті, а також підкреслював педагогічне значення образів — адже вони унаочнюють простим, неосвіченим людям факти нашого спасіння та заохочують до наслідування чеснот Ісуса та Його святих. Іоан також захищав культ мощів святих: «Як же (…) не шанувати тих, хто був і є відданими слугами, друзями та синами Бога? Бо честь, яку виявляють найкращим співслугам, є доказом любові до спільного Пана. (…) Як спасительні джерела Господь Христос залишив нам мощі святих. Від них витікають численні благодіяння».
Він писав чудово: логічною та простою мовою, зрозумілою для пересічних читачів. Не дивно, що під впливом його текстів багато людей виступили проти заборони вшанування ікон. Імператор визнав це зрадою і вирішив помститися. Він звинуватив Іоана перед халіфом, що той нібито підбурює своїми листами до бунту.
Помста християнина руками мусульман
Оскільки християнські суперечки не обов’язково могли зацікавити правителя Сирії, імператор сфабрикував суто політичні звинувачення. Фальшуючи почерк Іоана, він підробив листа, в якому той закликав імператора вирушити зі своїм військом на Дамаск. Іоан нібито запевняв, що відкриє перед його армією ворота міста.
Фальшивий лист імператор передав халіфу.
Марно Іоан намагався довести свою невинність. Халіф наказав відрубати йому праву руку — ту саму, що закликала до непокори — і повісити відрубану кисть на ринку як застереження для мешканців.
Тої миті історія життя Іоана Дамаскина мала б закінчитися. Проте сталося інакше. Вона тільки починалася!
Об’явлення і чудо
Іоан, втрачаючи притомність від болю, благав халіфа повернути йому руку. Тримаючи її в лівій долоні, він упав ниць перед іконою Божої Матері й почав благати Марію про зцілення. Дехто стверджує, що він вдався до «святого шантажу»: просив про здоров’я, а натомість обіцяв віддати Пресвятій Діві все, що мав — усе своє серце, душу, розум, усі свої здібності. Він присягнув присвятити решту життя прославленню Богородиці.
Покалічений Іоан молився багато годин, аж поки від утоми не заснув. Тоді йому наснилася Пресвята Мати, яка погодилася на запропоновані ним умови. Згідно з проханням Іоана, Вона пообіцяла зцілити його, але також, згідно з його обітницею, наказала йому до кінця життя важко працювати відновленою рукою.
Коли Іоан прокинувся, то побачив, що рука знову стала цілісною частиною його тіла, що він може нею рухати і більше не відчуває жахливого болю. На місці, де її було відтято, залишився лише червоний шрам.
Вранці халіф, приголомшений чудом, яке побачив на власні очі, перевірив звинувачення та виправдав свого урядовця.
Виконання обітниці
Образ Божої Матері, перед яким молився святий, відомий сьогодні як «Ікона Троєручиця». Це була подяка Іоана Пресвятій Діві Марії. До зображення Матері Божої з Немовлям Дамаскин додав третю руку, виготовлену зі срібла. Іоан символічно віддав Марії свою руку. Тепер Вона могла послуговуватися трьома руками.
Завжди готова допомогти, зробити навіть те, що по-людськи неможливо. Завжди маючи на одну руку більше, щоб зарадити потребам тих, хто є Її дітьми…
Святий не зупинився лише на виявленні вдячності. Він пам’ятав, яке отримав веління: він мав важко працювати зціленою рукою — трудитися для Марії. Іоан Мансур (це друге ім’я носив кожен чоловік у його родині) отримав дозвіл на відставку з посади. Він роздав свій маєток бідним і церковним громадам, після чого вирушив до монастиря св. Сави, що поблизу Єрусалима. У 735 році єрусалимський патріарх висвятив Іоана на священника.
У монастирі Іоан провів решту свого життя. Там він писав теологічні коментарі, трактати та гімни. Найвідомішим є той, який, згідно з легендою, був створений після пробудження тієї ночі, коли Марія повернула йому відтяту руку. Він починається словами: «О Тебі ра́дуется, Благода́тная, вся́кая тва́рь, а́нгельскій собо́р и человіческій ро́д…».
Свідок «спізнілого» втручання Марії
У 1890 р. папа Лев XIII проголосив Іоана Дамаскина Учителем Церкви. Його важка праця стала великим скарбом віри. Іоан вважається останнім з Отців Східної Церкви. З його смертю завершується славетний патристичний період Церкви.
А ось найбільш відомі слова св. Іоана з Дамаска. Вони передають його особистий досвід, хоча… згадана в них «опіка» зовсім не мусить означати життя без страждань і зради — навіть з боку одновірців Христа.
«Маючи надію на Тебе, Мати Божа, буду спасений, маючи опіку Твою, нічого не боюся, під опікою Твоєю буду боротися і перемагати ворогів моїх, бо ж, вшановуючи Тебе, маємо зброю спасіння, яку Бог дає тим, кого Він хоче спасти».
Можливо, об’явлення, якого удостоївся цей святий, є додатковим «одкровенням» для нас. Воно показує нам, у який спосіб діє Марія; що Вона не захищає від зла, але виводить з нього набагато більше добро. А це і є справжня всемогутність. Бо знищити зло не важко. Важким, а навіть неможливим є впрягти зло в милостиві наміри Божого Провидіння. І ось так зло і його творець — сатана — у своїй боротьбі з Богом починають служити своїми діями Творцю і Відкупителю всього творіння.
А оскільки Пресвята Мати є історичним втіленням Провидіння, то саме Їй випадає роль використовувати зло для справжнього добра окремих людей і всього людства.
Святий Іоан Дамаскин прийняв чернецтво в монастирі Святого Сави Освяченого, подарувавши обителі свою чудотворну ікону. Лавра подарувала ікону «Троєручиця» в благословення святому Саві, архієпископу Сербському (+ 1237, 12 січня). Під час навали турків на Сербію християни, бажаючи захистити ікону, довірили її опіці Самої Божої Матері. Вони поклали її на осла, який без погонича вирушив на Афон і зупинився перед монастирем Хіландар. Ченці помістили ікону в соборному храмі монастиря (кафоліконі). Під час розбіжностей щодо вибору ігумена Божа Матір зволила Сама очолити монастир, і з того часу Її свята ікона займає місце ігумена в храмі. У монастирі Хіландар обирається лише намісник, і від святої ікони ченці беруть благословення на кожен послух.
При підготовці матеріалу використано: Вінцентій Лашевський «Світ Марійних об’явлень»
Також читайте: Богородиця рятує дівчину-сержанта під час аварії вертольота
Вражаюче чудо: «Не бійся, дитино моя, я – Богородиця»
«Матір Безнастанної Помочі»: Богородиця в житті владики Василія Величковського
Повязані записи
