Темп шаленого спринтера, у якому рухається сучасний світ, є однією з причин, через які відбувається тотальне акцентування нами уваги на негативі. Відтак позитив осідає на дні, залишається поза полем зору. Так виникає відчуття, що все навколо погано і ми в цьому світі самотні. При цьому, без належної уваги та суспільної оцінки, почасти, залишаються не просто острівці позитиву, а й цілі материки. Це особливо сумно, адже відчуття рідного берега й усвідомлення, що тебе хтось чекає – це запорука нашого повсякденного спокою, радості й бажання допомагати іншим. Саме тому варто вчитися помічати добро й розпізнавати його прояви. Найкраще це робити на конкретних прикладах. Одним із таких був брат Альберт (Адам Хмельовський), життя і діяльність якого, з нагоди Дня народження цього діяча, маємо нагоду сьогодні пригадати.
Короткі біографічні дані
Навіть швидкий та поверхневий погляд на біографію брата Альберта (1845 – 1916) навіює враження, що в його життєписі помістилися події, яких цілком вистачило б для одразу декількох персонажів. Тут і розтягнуте в часі навчання у Санкт-Петербурзі, Парижі та Мюнхені, і дуже рання смерть обох батьків, і підпільна діяльність та участь у повстаннях (зокрема, у січневому 1863 року), з подальшим перебуванням у полоні. При цьому, згадані вище події зовсім не були просто пунктами біографії брата Альберта – вони стали справжньою життєвою трагедією, залишили болючий слід у його свідомості та мали значний вплив на подальший шлях цього діяча. Зокрема, у польових умовах, внаслідок отриманих у воєнних діях пошкоджень, йому ампутували ногу.
Усе перераховане змусило Адама Хмельовсього переосмислити себе та власні цілі й зробити крутий розворот у напрямку до духовного розвитку та допомоги ближнім. Так, він почав навчатися малярству й пішов на зближення із представниками Товариства Ісуса. З першим справи йшли дуже добре, адже у його доробку понад шістдесят картин. Найкращі з них: “Після поєдинку”, “Цвинтар”, “Повстанець на коні”, “Захід сонця”, “Амазонка”, “Ecce Homo” і ін. Однак, із другим не все було так просто. У 1880 році він приєднався до Товариства Ісуса. Це трапилося у Старому Селі під Львовом. Про цю подію, на початках, він писав, що “це є те місце, яке я шукав”. Проте, великою проблемою для нього стали єзуїтські реколекцій, що тривали 30 днів. Він не зумів цього витримати та потрапив у депресію, мав нервові розлади. Так його шлях розійшовся із орденом, який був заснований Ігнатієм Лойолою.
Що більше, Адам Хмельовський навіть потрапив до славнозвісного лікувального закладу на Кульпаркові, де був від квітня 1881 року і до січня 1882 року. Уже після цього він поїхав на Поділля, до родинного маєтку у Кудринцях, де жив у свого молодшого брата Станіслава. Тоді також багато подорожував, їздив по Поділлю, був на Волинь і Підляшші. Саме в той час відбулося і його зближення із францисканцями. Зокрема, він мав багато довгих розмов із отцем Леопольдом Погожельським у Шаргороді (Вінницька область). 
Зміст та напрямки діяльності
Тісні контакти брата Альберта із францисканцями визначили його подальший життєвий шлях, основні напрями діяльності. Відтепер усі свої зусилля та час він вирішив віддавати для допомоги бездомним, людям із алкогольною залежністю, убогим, просто потребуючим. У його біографії були періоди, коли брат Альберт навіть проживав із ними під одним дахом – як у Кракові. Він говорив, що потрібно “кожному дати їсти, бездомному місце, а голодному одяг, без даху над головою і шматочка хліба той може хіба лиш красти або жебрати для виживання”. Такими принципами брат Альберт керувався сам, їх він заповідав і своїм послідовникам – альбертинцям та альбертинкам, які почали займатися допомогою ближнім і потребуючим. Вони відкривали їдальні, місця, де бездомні могли переночувати, створювали сиротинці і опікувалися ними, як і будинками для пристарілих.
Перші осередки альбертинців почали створювати по різних містах. Зокрема, це Закопане, Львів, Тарнов і ін. До Львова вони прибули у листопаді 1892 року. Опікувалися притулком для бездомних на Клепарові. При цьому, не просто надавали необхідну допомогу, але й намагалися знову соціалізувати осіб, які були відкинуті суспільством. Брат Альберт говорив про ці речі наступне: “Коли рятуєш людину, завжди давай їй якийсь вихід у світ, інакше немає сенсу цю людину рятувати”. Відтак саме тому альбертинці заохочували людей до праці. Так, у їхньому осередку в Кракові була меблеву міні-фабрика. У Львові діяв цех із виробництва цвяхів. Схожі осередки існували нашому регіоні в Сокалі, Ярославі, Перемишлі і Станіславові. Члени цих згромаджень організовували харчування та нічліг для бідних і бездомних. Сьогодні вони надалі опікуються людьми із інвалідністю, пенсіонерами, пристарілими і ін. У цьому керуються вченням брата Альберта. Характерно, що хоч жіночі згромадження виникли пізніше у порівнянні з чоловічими, але на цей момент вони є більш чисельними.
В Україні є декілька місць, що безпосередньо пов’язані із братом Альбертом та його послідовниками. Після проголошення незалежності вони повернулися до Львова. На Збоїщах діє їхній осередок, притулок для бездомних. Там можна поїсти, помитися. Також при осередку діє майстерня, де мешканці притулку можуть працювати. Тим самим, зберігається філософія та підходи до справи брата Альберта. До Запоріжжя цих монахів запросив єпископ Станіслав Падевський. Там ними також було засновано притулок – будинок святого Альберта, де перебуває 30 осіб. Потребуючі мають можливість помитися, поїсти і змінити одяг. Характерно, що кормлять потребуючих у їдальні “Добрий хліб”, назва якої також перегукується із вченням брата Альберта, адже він говорив, що людина має бути доброю як хліб.
Вшанування пам’яті брата Альберта
Отець Альберт помер у 1916 році від важкої хвороби. Гідне визнання він отримав майже одразу ж після своєї смерті. До прикладу, у 1938 році його зусилля було відзначено на державному рівні. Тоді президент ІІ Речі Посполитої Ігнацій Мосцицький посмертно нагородив його орденом Відродження Польщі за заслуги перед незалежністю держави і суспільством.
Пізніше персоною брата Альберта та його діяльністю дуже зацікавився Папа Іван Павло ІІ, у 1983 році понтифік проголосив цього діяча блаженним, а у 1989 році його зарахували до лику святих. Окрім того, Папа надзвичайно поважав і завжди з повагою та шаною відгукувався про діяльність і персону брата Альберта. Казав про нього так: “Милосердя і християнство одне і те ж. Якби не було милосердя, то не було б і християнства. Сповідування віри повинне доповнюватися сповідуванням любові”. Врешті, саме про брата Альберта Папа Іван Павло ІІ написав свою п’єсу “Брат нашого Бога”. За мотивами цього твору було знято фільм відомого польського режисера та сценариста Кшиштофа Зануссі.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Брат Максиміліан Григор’єв. Бути добрим, як хліб // Місіонар [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://misionar.in.ua/publish/doslidzhennia-i-povchannia/buti-dobrim-yak-khlib/
- Оліх А. Брат нашого Бога // Monitor Wołyński, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://monitor-press.com/ua/extensions/statti-ua/5135-17715.html
- Святий Альберт Хмельовський, монах // Credo, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://credo.pro/2020/06/64830
- Хмельовський Адам (Брат Альберт) // Словопедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/29/53413/23377.html
- Kossowska I. Adam (Brat Albert) Chmelowski // Culture.pl, 2006 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://culture.pl/pl/tworca/adam-brat-albert-chmielowski
Повязані записи
