Незалежно від віку, посади чи життєвих обставин, люди завжди шукають дива. Це не є прерогативою дітей чи ознакою внутрішньої несформованості – дива насправді шукає кожен із нас. На рівні глибокої підсвідомості, можливо, але завжди нам притаманно мріяти про якесь фантастичне вирішення проблем, зцілення чи об’явлення. Іноді в пошуках дива люди переходять межу якогось розуміння, а нерідко – втрачають зв’язок із реальністю. У цьому аспекті віра відіграє головну роль, і на ній будуються конструкції людського світобачення і світосприйняття. Втім, це не є чимось протиприродним – бо віра сама по собі є джерелом величезних зрушень, що стають практично «чудотворними», а іноді цілком дивовижно призводить навіть до фізичних змін та глибоких переосмислень.
Але в пошуках дива іноді навіть практикуючі християни стають жертвою якихось хибних бачень і відчуттів, втрачаючи ниточку істинного Божественного зв’язку, і перестають цінувати те, що є насправді найважливішим. І серед таких сумнівів та непорозумінь іноді губиться особливе Таїнство, дароване Христом власноручно на зцілення та спасення, найбільше диво, з яким стикається людина. Це – Пресвята Євхаристія.
Катехизм Католицької Церкви наголошує, що «Пресвята Євхаристія — джерело і вершина всього християнського життя. Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов’язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа — нашу Пасху» (ККЦ, 1324). Але чи й справді ми усвідомлюємо всю глибину цього незвичайного Таїнства? Адже Євхаристія є не просто символом – вона є справжнім втіленням Христа. Прийняття Євхаристії – це прийняття Бога. Не умовне розуміння, не зв’язок спілкування, а істинне прийняття, вершинне відкриття себе на Божу ласку і Його Благодать. Саме тому Євхаристія є особливим Таїнством – вона потребує ретельної підготовки, посту, покаяння і перебування у стані освячуючої ласки. Це дуже особливий Божий дарунок, легковажити яким – означає знищувати самого себе. Отці Церкви наголошують на важливості прийняття Євхаристії, навіть частої, бо благодатний вплив цього Таїнства внутрішньо і зовнішньо освячує людину. Мабуть, не можу докладно коментувати богословський аспект Причастя, це можуть зробити ті, хто посвячений своїм життям на служіння Богові та на здійснення і втілення Його Святих Тайн.
Але можу сказати про бачення цього Таїнства з іншої сторони – зі сторони мирянки, для якої осмислення Пресвятої Євхаристії (власне, тільки часткове осмислення всієї глибини цієї Тайни) прийшло зовсім недавно. Чим же стає Причастя в житті людини? Звісно ж, безкінечним освяченням. Але й більше того. Регулярний євхаристійний піст тримає в тонусі не лише душу, а й тіло, формує і загострює відчуття, просвітлює думки (тому, власне, такий важливий довший піст перед Сповіддю, він направду дозволяє пережити себе, відчути і в доброму стані приступити до Таїнства). Сповідь, що є неодмінною умовою Причастя – система самопізнання та самовдосконалення, і разом із Євхаристією вона формує дуже особливу душевну установу, змінюючи в людині геть усе – від думок та почуттів до щоденних рутинних справ та стосунків із людьми. Властиво, Євхаристія є насправді благодатним Таїнством, повним внутрішнього зворушення, а відтак – джерелом спасення. Адже вона власноручно встановлена Христом. Вона є свідченням Його особливої Любові, що не знає меж чи умовностей. Тому слово ευχαριστία, що з грецької означає «подяка», дуже яскраво відображає істинну сутність Причастя – на спомин Того, Хто поклав кровну Жертву на визволення від гріха. Маленький подвиг, малесенька жертва, яку робимо щоразу, приступаючи до Причастя, є способом особливої віддяки Богові. Через неї ми повертаємося до Нього.
А найяскравіше богословське значення Євхаристії мені відкрив мій п’ятирічний племінник, що одного разу по Літургії сказав мені: «Я приймав Ісусика!» Ось у цьому і є вся глибина, вся божественність Євхаристії – вона є вмістилищем Христа, вона є Самим Христом, що з радістю приходить до кожного серця, яке готове відкритися Йому.
У сучасному світі важко відчути правдиву цінність цього Таїнства. Іноді це все може здатися чимось застарілим і немодним – ходити на Літургію, сповідатися, причащатися… Увесь час поспішаємо, прагнемо відкрити щось нове, досягнути чогось, але забуваємо, що поряд, на відстані дотику Той, Хто може дати нам усе, відкрити нам усе, віддати нам Небесне Царство і Свою Любов. Чи не варто заради цього іноді пожертвувати крихітку часу і крихітку зусиль?
Але щоб переконатися в цьому, треба лише спробувати. Бог завжди Живий у Євхаристії. Не обов’язково чекати чудесних з’яв або пророчих об’явлень, аби зустріти Його. Досить лише прийти до храму, відкрити серце і попросити Його прийти.
Переглядаючи трансляцію Божественної Літургії, я якось почула фразу коментатора: «Святе Причастя ніхто не був достойний прийняти». Властиво так, бо людина є грішною і слабкою, але Бог усе одно приходить, бо Його Любов перевищує людське розуміння. Він прагне, щоб ми були з Ним. І в тій же трансляції були слова: «Оскільки Ти бажаєш жити в мені, я осмілюся приступити».
Візьми цю коротку молитву і прийди. Нема більшого щастя, аніж злучитися з Ним. Злучитися, діткнутися, відчути і спастися. Євхаристія стає Таїнством спасення., відкритим кожній людині. Кожна людина покликана до Неба.
«Вкусіте і видіте, яко благ Господь…» (Причасний Літургії Передосвячених Дарів)
Марічка Цьомик
Повязані записи
