17 вересня Церква вшановує пам’ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Це свято – зокрема в Україні – урочисто святкують, адже імена святих чеснот дуже поширені. Життя ранньохристиянських мучениць достеменно невідоме, проте обставини їхнього мучеництва несподівано актуалізуються для сучасності.
Важливим фактом є те, що Віра, Надія та Любов були дітьми. Старшій Вірі було 12 років, Надії – 10, а Любові – 9. Попри свій вік, вони змогли пройти через тортури та випробування. А як же часто ми думаємо, що діти не можуть мати твердої віри – мовляв, нехай роблять вибір, коли стануть дорослими!
Так, наприклад, нещодавно в Польщі розгорнулася дискусія, викликана так званими «ліваками» – неомарксистами, щодо першої сповіді в дитячому віці. Мовляв, дитина несвідома, їй навіюють почуття провини, сповідь має бути тільки для дорослих і тому подібне. Імунітет польського суспільства зміг впоратись із цим інформаційним вірусом, але він є показовим — за душу дитини йде війна.
Ще єгипетський фараон був готовий відпустити Божий народ принести жертву в пустелі, але за умови, що їхні діти залишаться в Єгипті (пор. Вих. 10, 8-11). Це було після восьмої кари над богами єгипетськими — сараною. Фараон у Біблії є прообразом Князя цього світу – Сатани, а Єгипет – місця рабства гріха, політично-релігійної системи, що утримує від істинного поклоніння та способу життя, який подобається Богові.
В новітній історії ми бачили намагання відірвати дітей від сім’ї саме в тоталітарних країнах, зокрема таких, як Радянський Союз і Третій Рейх — жовтенята, піонери, гітлер’югенд. За відсутності ринкової економіки ці соціалістичні системи тримались на рабській праці людей – діти не повинні бути перешкодою для досягнень чергової п’ятирічки. Тому родини були часто вимушені віддавати їх в ясельки, дитячі садочки, приділяючи їм мінімум часу, не маючи можливості прививати цінності, які плекались у сім’ї поколіннями. Особливою мішенню була віра в Бога, релігійність, бо по-справжньому її можна передати лише в сім’ї – якщо не від тата чи мами, то від бабусі. Бабуся не була богословом, могла неправильно вимовляти «Отче наш», але свідомість того, що вона молиться Богу, що є традиції святкування того ж Різдва та Пасхи, що є дні посту, що потрібно сповідатись і причащатись хоча б раз на рік – все це ставало поштовхом до пошуку Бога — насінням, яке проростало інколи через роки.
Також читайте: Мудрість, що народжує чесноти: день пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії
Яким способом сьогодні фараон полює за нашими дітьми, ви побачите самі, як лише звернете на них увагу. Свята мучениця Софія мала мудрість, як передати своїм донечкам віру, не марно саме так перекладається її ім’я з грецької – «Мудрість». Але варто знати, що існує два види мудрості. Про це написано у Святому Письмі — «мудрість, що сходить згори (від Бога)» і «мудрість земна, тваринна, диявольська».
Плодами земної мудрості є «заздрість та чвари… безлад і все, що тільки є лихого». «А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна». (див. Посл. Якова 3, 13-18).
Свята Софія була сповнена Премудрості Божої. Як символічно, що головна святиня українського народу також носить назву Софійський Собор. В Книзі Притч (1, 7) сказано: «Острах Господній – початок мудрости». А що ж таке «острах Господній»? У восьмому розділі цієї ж Книги Притч сама Мудрість відповідає: «Страх Господній — то ненависть до зла. Пиху та гордість, лиху поведінку й уста нещирі я ненавиджу».
Комусь, можливо, треба спочатку навчитись – а що таке зло, що таке лиха поведінка, нещирість, пиха та гордість. А потім прийти зі своїми роздумами перед Бога, щоб у Його світлі побачити світло (Пс. 36, 10). А далі воно почне потрохи проливатися навколо нас: на засоби масової інформації, фільми та мультики, наше середовище вдома та на роботі. Ми побачимо красу Божої правди і водночас потворні форми алгоритмів, які спотворюють поняття краси та моралі.
Можливо, ми ніколи не станемо мучениками, як свята Софія та її доньки, але ми обов’язково відчуємо аромат хреста, який почали брати на щодень, і в більшій чи меншій мірі рано чи пізно на нас сповняться слова апостола Павла: «Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані». Важко стриматись, щоб не процитувати далі: «А лихі люди й дуриствіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися («матимуть успіх у злому», в пер. Турконяка), зводячи інших, і самі зведені» (2 Тим. 3, 12, 13). Тож виявляється, що і успіх буває різний. А ми всі хочемо, щоб наші діти були успішними.
Чи виховала свята Софія своїх дітей успішними? Як гадаєте? Відповідь буде першим тестом на вид мудрості, яким ми сповнені.
Повязані записи
