Як суспільство, ми вже перебуваємо у третій фазі експерименту Келхуна. Остання, четверта фаза – це вимирання. Чи є шанс уникнути такого чорного сценарію? Так, за однієї надзвичайно важливої умови: потрібно покінчити з м’якотілістю, наголошує в статі на Opoka брат Даміан Войцеховський з Товариства Ісуса.
Коли я вперше в початковій школі поїхав на літній табір, ми спали в одній великій залі. Ліжко біля ліжка. Ввечері, коли всі вже лежали, настала могильна тиша, в якій один з хлопців почав тихо плакати. За мить вже вся зала ревіла. Так ми переживали своє перше чоловіче випробування: першу в житті ніч без мами.
І дійсно, у багатьох культурах вік 7-8 років – це момент, коли хлопчик переходить зі світу мами і жінок у світ тата і чоловіків. З цього моменту дівчатка і хлопчики мають окремі обов’язки, виховання та ігри. Хлопці ходять з батьком у поле, в майстерню, на полювання, вчаться їздити верхи і користуватися зброєю. У віці близько 12 років, після закінчення цих підготовчих заходів, відбувається ініціація. Так було колись, але, на жаль, зараз за виховання чоловіків відповідають мами і жінки.
Напівчоловіки виховують напівчоловіків
Випадково подивився частину програм «Voice of Poland» і «Szansa na sukces». Члени журі кривляються перед камерою, як п’ятнадцятирічні підлітки. Деякі з цих напівчоловіків ще 20 років тому могли би бути максимум жінками з бородою в цирку. Найбільш огидним є те, що деякі з них лише вдають зі себе веселкових м’якотілих персонажів, бо це сьогодні модно і можна на цьому заробити на екрані. Самі ж учасники конкурсу – чоловічої статі – також є м’якотілими, натомість дівчата цілком класні.
Коли я йду вулицею або їду в метро, мені все важче розрізнити хлопця і дівчину, причому хлопці часто приймають набагато більш делікатну позу, ніж дівчата. До чого це призведе?
Експеримент Келхуна – ми вже в третій фазі
І тут потрібно ознайомитися з експериментом Келхуна. Його можна переглянути тут [посилання].
Зараз ми перебуваємо наприкінці третьої фази експерименту, періоду стагнації, коли у чоловіків зникають чоловічі риси, жінки втрачають материнський інстинкт, що призводить до негативного приросту населення. Четверта фаза – це період вимирання популяції, який також називають фазою «красунчиків» (йдеться про надмірну метросексуальність, ред.).
Серед мишей відбулося повне зникнення соціальної моделі поведінки, такої як захист власної території та потомства, поширилося уникнення контактів з іншими особинами. У самців їхня діяльність зводилася до задоволення природних потреб та чищення хутра. З’являються гомо-миші та мишки, які не вагітніють. Миші-самці втратили захисні здібності, зосередилися на собі, не цікавилися мишками, а лише своїм хутром, тобто власною красою. У чистому вигляді нарцисизм та еготизм (самозакоханість, самолюбування).
Чим людина відрізняється від миші з погляду біології? Майже нічим, крім швидкості метаболізму. Миша живе швидше і тому коротше. Враховуючи, що вагітність миші приблизно в 13 разів коротша за вагітність людини, а тривалість життя в Польщі становить 78 років, тобто приблизно в 25 разів довше, ніж у миші, ми можемо припустити, що в середньому 4 фаза для поляків триватиме приблизно 70 років, тобто ми вимремо як нація приблизно в 2095 році. Це занадто швидко.
Можливо, краще взяти за міру змінюваність поколінь, яку ми можемо виміряти у мишей як три місяці, і тоді четверта фаза тривала у них 12 поколінь, а у нас це буде приблизно 300 років, тобто останній поляк помре приблизно у 2325 році. Насправді цей процес самознищення може тривати і довше, оскільки, на відміну від експерименту Келхуна, поляки живуть у різних умовах і мають різну соціальну поведінку, а миші в цьому експерименті перебували в однакових умовах.
Абсурди «боротьби за рівноправність»
Хто є першою жертвою м’якотілості? Звичайно, жінки. Наші польські дівчата чудові: розумні, красиві, віддані, чуйні. Вони хочуть кохати і бути коханими. Вони хочуть мати поруч чоловіка, який захищатиме їх все життя. Вони хочуть шлюбу, сім’ї, дому і дітей. І що їм робити, якщо навколо них одні м’якотілі? Чим більше в суспільстві трансгендерів, гомосексуалістів, плакс і напівчоловіків, тим більше в Польщі самотніх, нещасних жінок. Чи повинні вони їхати до Китаю, бо там надлишок чоловіків?
Ми постійно чуємо про боротьбу за рівноправність жінок, та це має сенс в Індії чи арабських країнах, але не в Європі. Рівноправність означає, що всі отримують однакове ставлення. То чому ж жінки виходять на пенсію на п’ять років раніше? Чому існують окремі туалети, поступання місцями в трамваї та метро, пропускання вперед у дверях або поцілунки в руку? Якщо рівно, то рівно. Чому окремі види спорту? Нехай жінки б’ються разом з чоловіками на рингу, нехай разом бігають по полю. Коли я був у ліцеї, вчитель математики звільняв дівчат від відповідей, якщо у них були місячні. Де тут справедливість і рівність? Приклади дискримінації чоловіків можна наводити довго, і не дивно, що в Польщі чоловіки живуть на вісім років менше, а самогубства серед чоловіків у шість разів частіші, ніж серед жінок, що становить близько 4 тис. чоловіків на рік.
Хлопців повинні виховувати чоловіки
І що робити? Перш за все, допускати батька і взагалі чоловіків до виховання хлопчиків. Допомогою можуть бути спортивні клуби та скаутинг, де акцент робиться на специфіці розвитку чоловіка. Великою допомогою була б загальна військова служба, хоча б коротке навчання, але обов’язкове для всіх.
Ще 100 років тому більшість вчителів, особливо в середній школі, були чоловіками. На жаль, сьогодні держава довірила виховання чоловіків жінкам. Можливо, було б добре виплачувати спеціальну надбавку чоловікам, які вирішили стати вчителями?
Матерів слід навчати, що власницька, нерозсудлива любов не є доброю для синів, а лише задовольняє їхні власні, несвідомі емоційні потреби. Хіба ми не зустрічаємо матерів, які хочуть впливати на всі сфери життя сина, здійснювати над ним тотальний контроль, хоча він уже навчається у виші?
Оскільки м’якотілість є вкрай антисоціальною поведінкою, то, можливо, варто ввести для неї якийсь спеціальний податок? Також потрібно припинити пропаганду ґендеру та ЛГБТ, установку «собачка замість дитини» тощо, бо це суїцидальні тенденції в соціальному масштабі.
Зацикленість на собі не є рецептом щастя, тому що «блаженніше давати, ніж брати…»
І найголовніше. Веселкові та безхребетні – як ті самці мишей з 4-ї фази експерименту: вони не хочуть ні за що боротися, зосереджені на своїй красі, займаються виключно собою, виявляють неабиякі нарцисичні та егоїстичні риси. Вони не мають мети в житті, крім самих себе, але чи є вони щасливими? Чи зациклення на собі є способом досягти щастя? Так, це правда, що, як то кажуть, вони не мали простого дитинства; часто без батька, але зі смартфоном у руці. Але що вони роблять зі своїм вантажем минулого? Здаються і пливуть за течією чи борються за себе?
Святий Павло писав, цитуючи Ісуса: Більше щастя у тому, щоб давати, ніж брати. Справжнє щастя і радість ми досягаємо тоді, коли жертвуємо своїм життям заради інших. Життя, віддане іншому життю, є життям, сповненим життя. Життя, замкнене в собі, є смертю ще за життя. Жінка через вагітність, годування груддю і материнство, через свою біологію, природним чином наближається до цієї істини і у віддаванні життя шукає його сенс.
Час повчитися у птахів?
У 2004 році я брав участь у фестивалі Prix Europa в Берліні. Один із фільмів розповідав про закулісся створення знаменитого документального фільму «Winged Migration», який у захоплюючий спосіб показує життя мігруючих птахів. Секрет фільму полягав у тому, що з моменту вилуплення птахів, які пізніше мігрували, їх постійно супроводжували опікуни-волонтери, які на маленьких мотодельтапланах разом з ними вчилися літати і проводили з птахами весь час.
Однією з опікунок була молода дівчина, яка у фільмі, що його я дивився, зізналася, що під час перебування з пташенятами, а потім і з дорослими птахами, вона відкрила для себе велику таємницю, яка змінила її життя. Ця таємниця була… материнство. Молода жінка не пізнала цю таємницю у своїй родині, в школі, в колі друзів, а навчилася її від птахів. У такому суспільстві ми живемо. Чоловікові ще важче дістатися до цієї таємниці. Куди ми маємо відправити наших хлопців, щоб вони навчилися, що варто бути чоловіком і батьком?
Брат Даміан Войцеховський (нар. 1968) — священик-єзуїт, місіонер у колишньому СРСР (у Сибіру та Киргизстані), журналіст, режисер, фотограф і гірський гід. Він працював на Польському телебаченні (TVP), Радіо Ватикану та кіностудії, яку він заснував у Новосибірську. З 2004 по 2024 рік жив у Киргизстані. Наразі працює в Ігнатіанському центрі духовного формування в Гдині та викладає в Університеті Ігнатіанум у Кракові.
Також читайте: Звідки взялася «Відкрита Церква»? Від Еразма до…
Людмила Гридковець: «Рішення про суїцид приймає внутрішня дитина» (відео)
Стать демонів. Чого прагнуть ті, хто пропонує молоді «терапію» зі зміни статі?
Повязані записи
