У неділю після дня святого Юрія Православна церква України вшановує особливу святиню – Львівську ікону Божої Матері. Це одна з найвідоміших та найдавніших львівських богородичних ікон. Та разом з нею наше місто обдароване ще кількома визначними образами Пресвятої Богородиці, що мають довгу історію і прославлені багатьма чудесами.
У кожному львівському храмі можна побачити навіть не одну, а кілька ікон Богоматері – дуже часто це копії відомих у світі святинь, і нерідко їхні історії переплетені між собою. Звісно, далеко не всі вони офіційно визнані чудотворними, проте кожна має особливе значення для тих, хто виливає перед ними свою душу. Ось кілька з них.
Львівська Богородиця
Ікону Божої Матері «Львівська Одигітрія-Провідниця»* вважають найстарішою у Львові, датуючи 1360 роком (XIV століття). Ікону відреставрували і певний час виставляли в церкві Івана Хрестителя, а пізніше передали у фонди Львівської галереї мистецтв. Легенди називають її однією з ікон Богоматері, автором яких був Євангелист Лука; за переказами, Львівська Богородиця походить із Візантії, звідки її як придане привезла на Русь Анна, сестра імператора Василя ІІ та дружина князя Володимира Великого.
Протягом століть вірні особливо шанували цю ікону, а через молитву перед нею одержували чимало зцілень від тяжких недуг та безпліддя. Після Тридентського Собору (1545–1563) у Католицькій церкві почалася активна заміна (і навіть знищення) ікон нелатинської традиції. Проте Львівська Богородиця врятувалася – її передали вірменам, де ікону переписали, надавши Богоматері вірменських рис. Аж до Другої світової війни святиня зберігалася у Вірменському кафедральному соборі, після чого зникла.
Як виявилося згодом, ікону переховували в приватних помешканнях. Відшукав її видатний дослідник Борис Возницький. За його спогадами, цю святиню він безуспішно шукав 20 років. «Було схоже, що цієї ікони Львів більше ніколи не побачить. І як же я здивувався, коли у 1984 році до мене, за рекомендацією Володимира Вуйцика, завітав професор нашого університету Андрій Отко і сказав, що має стару вірменську ікону, яку хотів би передати до музею. За його словами, ікону, на прохання вірменського єпископа, переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич, яка перед смертю передала її своїй учениці Софії Блонській, матері Андрія Отка. Яким же було наше здивування, коли, взявшись за реставрацію ікони, ми раптом виявили, що під нею є добре збережене зображення XIV ст», — згадував Борис Возницький.
Дослідник вважав, що Львівська Богородиця – сучасниця ще двох ікон такого типу. Одна з них із Белза потрапила до Ченстохови. Друга перебувала в львівському монастирі домініканців. Ймовірно, йдеться про ікону, що була урочисто коронована 1751 року і вшановувалася у Львові до 1946 року, коли домініканці, покидаючи Львів, забрали її до Польщі. Зараз вона перебуває у храмі святого Миколая домініканців у Ґданську, а її копія перебуває у вівтарі колишнього домініканського костелу у Львові (нині церква Пресвятої Євхаристії УГКЦ).
13 грудня 2010 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату днем особливого вшанування Львівської ікони Богородиці обрали першу неділю після дня пам’яті Великомученика Юрія, який зараз святкують 23 квітня.
Оригінал Львівської ікони Богородиці перебуває в Палаці Потоцьких на вул. Коперника. Проте її копію можна побачити у кількох львівських храмах. Зокрема, відомі списки цієї ікони є у Свято-Покровському кафедральному соборі ПЦУ (вул. Грушевського, 2) та храмі святих Ольги і Єлизавети УГКЦ (пл. Кропивницького, 1). У соборі на Грушевського ікона оздоблена вотами-дарунками за вислухані молитви, що свідчить про чудотворність навіть копій оригінальної ікони.
Ставропігійна ікона
Львівська Ставропігійна Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці – старовинний образ Богоматері «Одигитрії», що зберігається в Успенській церкві (вул. Руська, 5/7). Про її давнє походження згадують документи XVII ст., проте точна дата її створення та авторство невідомі. Про чудотворність свідчать численні воти, якими оздоблена святиня.
Ставропігійну ікону по-особливому шанували в Галичині. На початку XVIIІ століття, щоб уберегти її від воєнних лихоліть, ікону заховали в церкві св. Анни на Голоско, де, за багатьма свідченнями, чимало людей через неї зцілилися. Пізніше її знову передали до Успенського храму. У 2018 році Архієрейський собор УАПЦ установив 8 січня як день вшанування Львівської Ставропігійної Ікони.
Кам’янецька (Вірменська) ікона
Помолитися перед цією чудотворною іконою можна у Вірменському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Вірменська 7/13). Вона перебуває вівтарі ліворуч. Поруч з іконою розміщена дарохранильниця, де колись вішали присвячені їй дари.
У праці етнолога вірменського походження Садока Баронча про чудотворні ікони Матері Божої в Польщі ця святиня згадується як Кам’янець-Подільська ікона Божої Матері ХVII століття. Приблизно її датують Х століттям. Під час наступу турків вірмени врятували її з Кам’янця-Подільського, а згодом, за деякими свідченнями, вона перебувала в Язлівцях, де був вірменський осередок та єпископ.
Також читайте: Найдавніша фреска, унікальні ікони, мощі перших святих: таємниці Вірменського собору у Львові
Теребовлянська ікона
Ікона Матері Божої Теребовлянської (Матері Божої Милостивого Захисту) є однією із найстаріших «плачучих» ікон в Україні.
25 червня 2001 року під час візиту до України Папа Іван Павло ІІ відвідав собор святого Юра та коронував Теребовлянську ікону. Нині побачити її можна у лівій наві собору. Перед нею щосереди моляться акафіст, а наприкінці травня святиню вшановують особливим Богородичним святом.
Це також ікона «Одигитрія», неодноразово прославлена чудами. Вона походить зі Свято-Преображенського монастиря ЧСВВ поблизу міста Теребовля (Тернопільщина). Перші згадки про неї збереглися зі XVII століття, зокрема свідчення про те, як ікона кілька разів плакала, а також як через заступництво Богоматері теребовлянський замок вистояв проти навали турків і татар. У 1673 році єпископ Йосиф Шумлянський проголосив Теребовлянську ікону Пресвятої Богородиці чудотворною, а в 1674-му її було перенесено на львівську Святоюрську гору. У 1704 році під час шведської облоги Львова ікона знову плакала, чим так вразила шведського генерала Штембока, що він звільнив місто від контрибуції та відступив від нього.
У 2000-2001 роках Ярослав та Данило Мовчани відреставрували Теребовлянську чудотворну ікону. Реставрація відкрила на поверхні ікони виразні сліди потоків рідини з очей Богородиці.
Деревнянська ікона
Деревнянська ікона Страждаючої Богородиці – чудотворна святиня XVIII століття. Ця ікона походить зі села Деревня на Жовківщині. Перше чудо, яким вона прославлена – це оздоровлення хлопчика, що народився незрячим. Згодом ікона перебувала у василіянському монастирі в Жовкві, а в радянський час – у Крехові, де була врятована зусиллями ієромонаха Антонія Масюка ЧСВВ. Зі здобуттям Незалежності України о. Антоній перевіз святиню до Львова, і її постійним осередком став храм святого Андрія УГКЦ на площі Соборній.
У 2001 році під час візиту до України Папа Іван Павло ІІ коронував Деревнянську ікону, підтверджуючи її чудотворність. Про це свідчать і численні воти, якими зараз оздоблена святиня. Вони зберігають свідчення і сучасних чудес, що відбулися протягом останніх років – це, зокрема, оздоровлення з тяжких недуг та підтримка Богородиці у складних життєвих обставинах. А ще перед цією іконою часто про дар батьківства, і отримують його. Деревнянська ікона перебуває у лівій наві храму Андрія і розміщена у вівтарі святого Станіслава Щепановського і святої Варвари. Перед нею щоп’ятниці після Літургії о 9:30 читають молитви на оздоровлення та за різні потреби.
Також читайте: Джерело сучасних чудес: ікона Страждаючої Богородиці з храму Андрія
Мати Божа Милостива
Мати Божа Милостива (Ласкава), яку називають Прекрасною Зіркою Львова, — головна покровителька Львівської Архідієцезії РКЦ. Цей образ Діви Марії походить з 1598 року, його автором вважають Юзефа Шольца Вольфовича. На образі крім Богоматері з Дитям зображено панораму Львова і двох дітей – померлу внучку автора та її молодшого брата. За переказами, образ створили на згадку про померлу дівчинку, а батьки розмістили його на зовнішній стіні Латинської катедри над її могилою. Згодом все більше людей збиралося тут на молитву, почали відбуватися чудеса, тож зовні Катедри для святині спорудили каплицю, що носила ім’я Домагаличів. 1 квітня 1656 року Ян Казимир, король Польщі, склав перед образом урочисті обітниці, назвавши Богородицю Матір’ю Божою Царицею Польщі, і власноручно переніс його до головного вівтаря Катедри. Тут він постійно знаходився від 1755 року.
У 1756-му архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський офіційно підтвердив чудотворність образу, а 12 травня 1776 р. коронував його коронами, які з Риму надіслав Папа Пій VI. Каплиця Домагаличів була зруйнована під час перебудови Катедри у XVIII, проте зараз на стіні храму навпроти пресвітерію, де колись розміщувався чудотворний образ, написана його копія. Під нею розміщено латинську фразу «Praetereundo cave ne taceatur ave» – «Мимо проходиш — подбай, щоб не змовкало “Вітай”».
В 1946 р. архієпископ Євгеній Базяк врятував образ від радянської окупації, забравши його до Польщі. За одну ніч львівська художниця Марія Покізяк намалювала копію образу, яка наступні пів століття перебувала у вівтарі Катедри. Нині її можна побачити у музеї львівської курії РКЦ на вул. Винниченка, 32. Сам же оригінал побував у кількох польських святинях, а зараз зберігається у скарбниці Вавельського храму у Кракові. Натомість було створено дві точні копії: одна з них перебуває у Ченстохові, а друга – у головному вівтарі львівської Латинської катедри (пл. Катедральна, 1). Цю копію під час візиту до України 2001 року коронував Папа Іван Павло ІІ. Урочистість Матері Божої Ласкавої відзначають 1 квітня.
Також читайте: Що спільного між Образом Божого Милосердя і Торжеством Православ’я?
Тихвінська ікона
Тихвінську ікону Богоматері можна побачити в храмі святого Юрія Переможця ПЦУ на вулиці Тараса Бобанича, 3 (раніше Короленка, а перед тим – Францишканська). Це копія сльозоточивої ікони «Одигитрії» з Іллінського скиту на Афоні (Греція) (це ще одна з ікон, яку приписують Євангелисту Луці). 17 лютого 1877 року скитська братія, яка складалася здебільшого з вихідців з України, побачила на іконі сльози в очах Богородиці. Є свідчення, що це диво повторювалося щороку в той самий день, який у скиті тепер святкують на честь Божої Матері. До неї моляться у важких обставинах життя та отримують зцілення.
У 1905 році афонські ченці написали точну копію чудотворної Тихвінської ікони і передали її православній громаді Свято-Георгіївського храму у Львові. Протягом десятиліть чимало вірних засвідчили її чудодійну силу та оздоровлення від різноманітних недуг, тож у 1997 році Тихвінська Львівська «Сльозоточива» ікона була визнана чудотворною.
«Прострілена» Богородиця
Ще одна львівська «Одигитрія» — ікона Матері Божої Неустанної Помочі. Відомий на весь світ оригінал цієї святині зберігається в Римі, а копії поширені в багатьох місцях, зокрема в Україні та в храмах Львова. Її можна побачити у греко-католицьких, римо-католицьких та православних церквах – в нашому місті є навіть храми, названі в її честь, а ще – вівтар Матері Божої Неустанної Помочі та Божого Милосердя у львівській Латинській катедрі. Проте одна із львівських копій має особливу емоційну історію. Це «прострілена» або «зранена» ікона Богородиці із монастиря редемптористів у Львові.
Ця ікона – одна з перших типу «Неустанної Помочі», яку в Україну привезли монахи Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, коли на початку ХХ століття засновували монастир на Збоїщах. У 1939 році монастир опинився на лінії фронту, його каплиця була зруйнована, а ікона постраждала – на ній досі видно пошкодження від уламків. У радянський час ікону переховували в приватних помешканнях. Зокрема, певний час вона перебувала в квартирі на площі Возз’єднання (нині – квартира-музей №3 на площі Соборній, 11), де мешкали редемптористи — брат Іриней Манько та отець (згодом – єпископ, священномученик УГКЦ) Василій Величковський. Потім ікону перенесли до монастиря святого Альфонса на Голоско, де вшановували акафістом, який на її честь написав Слуга Божий о. Роман Бахталовський ЗНІ. У 2009 році святиню передали до церкви священномученика Йосафата (вул. Замарстинівська, 134). Сюди перед іконою, що носить сліди війни, приходить помолитися багато вірних.
Також читайте: Андрій Майовець: Ікона як інструмент культурної війни
Свящ. Віктор Кайда: «Найважливіша ікона – це сама людина»
Ікона, яка єднає Україну та Польщу
* «Одигитрія» (грец. Οδηγήτρια — та, що вказує дорогу) – тип ікони, що зображає Богоматір з Ісусом на руках. Спаситель зазвичай благословляє, а також може тримати в руках книгу чи сувій. Діва Марія правою рукою вказує на Нього, показуючи вірним дорогу до спасіння. «Одигитрія» – це найпоширеніший тип богородичної ікони в Україні.
Повязані записи
