Стосунки з Живим Богом (саме стосунки, бо Він є Особою) у мене почались вже у зрілому віці. Банально — через випробування. Ми з чоловіком багато років усіма способами намагались стати батьками. Якось у розмові з подругою я вимовила фразу: «Якщо Господь подарує нам дитя, я виховуватиму його по-християнськи. Водитиму до церкви, вчитиму молитись та любити Бога».
Сказала й вкусилася за язик. Як я можу ростити дитину в такому дусі, якщо до храму приходжу раз на рік з кошиком, не вінчана, а в молитовному арсеналі лише «Отче наш», «Богородиці» та «Ангелу Охоронцю»?
Відтоді почався мій шлях у лоно Церкви. Сам Господь вів нас із чоловіком через упередженість, стереотипи та страх нерозуміння. Я вперше свідомо пізнала глибину Таїнства Сповіді, Євхаристії та Таїнство Подружжя. А ще зустріла людей, через яких Бог проливав на мене Свою любов. Я розмовляла з Ним постійно, наче Він поруч. Та ні, Він справді був поруч повсякчас. Це складно пояснити, але я відчувала Його Присутність. За спиною виросли крила. Зміни в мені помітили усі, ба більше, Благодать Божа проливалась і на моє оточення. Я жила в Раю. Рай на землі! Не вірите? Бачили б ви мене тоді…
А потім довгождана вагітність. Здавалося б – радій. Але саме тоді я втратила відчуття Присутності. Фізичний стан не завжди дозволяв мені часто відвідувати Богослужіння. Я закинула щоденне читання Біблії та перемкнулась на перегляд форумів про вагітність. А після народження довгожданої донечки мене викинуло в депресію, з якою б не впоралася сама. Насправді Господь мене не покидав, Він просто зняв мене зі Своїх рук. Щоб я, доросла, носила на руках своє дитя.
Ох, як складно було на Літургіях. Зосередитись на молитві? Сповідь? Причастя? Ні, Господи, це занадто! Кілька років я намагалась повернути ту радість, яку відчувала на початку. І хоча мій духівник завжди наголошував, щоб я дивилась вперед, вперто озиралась, шукаючи Бога в минулому.
А потім повномасштабна війна… І перманентне відчуття Його Присутності. Без радості та емоційної ейфорії, часто без молитви, розмови, як такої.
Він поруч. Він усе знає. Саме тому я впораюсь з усіма кризами.
Олена Букай-Трендюк
Повязані записи
