Справжньою перлиною та окрасою вулиці Личаківської у Львові є костел святого Антонія (вул. Личаківська, 49а). Це сакральна пам’ятка XVII століття, яка пережила декілька століть, різну владу, однак надалі служить вірним як місце для спілкування з Богом, віднайдення душевного спокою і гармонії. Повз цей храм неможливо пройти, адже він привертає увагу вдалим проектуванням та незвичними рисами екстер’єру, інтер’єру також. Костел св. Антонія є чудовим подихом архітектури бароко на наших теренах, а до того ж – ще й голосом та відзвуком італійських архітектурних тенденцій. Візит до святині може як занурити в давнє минуле, так і нагадати про відносно нові сторінки історії Львова. 13 червня це буде особливо актуальним, оскільки у цей день Римо-Католицька Церква вшановує святого Антонія з Падуї.
Руйнівний Хмельницький і щедрі, але в міру, Вишневецькі
Землі, де сьогодні знаходиться костел святого Антонія, львівський магістрат виділив під будівництво для монахів францисканців. Хроніст Денис Зубрицький мальовничо означив це місце “серед міських виноградників”. Уже в перші десятиліття XVII століття там постав дерев’яний монастир, а біля нього храм. Однак, цим спорудам не довго судилося простояти. Часи були непевні, а високі й міцні стіни Львова магнітом притягували ворогів. Таким чином, комплекс досить сильно постраждав під немилосердними зубами війни – у 1648 році постарались війська Богдана Хмельницького. Відтак у 1669 році розпочалося нове будівництво, але цього разу споруди робили мурованими – із тесаного каменю та цегли. Імовірно, що проект комплексу розробив архітектор італійського походження. Фінансово францисканців підтримали представники роду Вишневецьких. Зокрема, це князь Костянтин Кшиштоф Вишневецький, що був белзьким воєводою, а також його син, князь Януш Антоній Вишневецький.
Останній, разом із дружиною Теофілією Лещинською, також давав кошти на реконструкцію родинної каплиці у латинській катедрі. Можливо, це також стало однією з причин того, що процес будівництва костелу св. Антонія на Личакові аж надто затягнувся – на десятиліття. Інша причина тривалого будівництва – все ті ж непрохані “гості”. Зокрема, у 1672 році – турки. Тому до кінця століття був готовий хіба фундамент святині, а освячували храм взагалі у 1739 році.
Сакральний комплекс стає впізнаваним для нас
Впродовж своєї історії сакральний комплекс на Личаківській зазнавав багатьох змін. Так, у 1765 році, стараннями Франца Кульчицького, було зведено бароковий фронтон храму. Тоді ж фасад увінчали декораціями і вазами. Роботи щодо зовнішнього вигляду храму виконувались за проектом знаного львівського архітектора П. Полейовсього. На лицевій стороні храму виділяється ніша з балюстрадою, у якій намальовано образ св. Антонія. Є версія, що у XVIII столітті на цьому місці була фігурка св. Антонія, яка зараз стоїть на подвір’ї храму.
З північного боку костелу було зведено монастирські приміщення. На початку ХІХ століття, за проектом Йозефа Маркля, поблизу храму також зробили дзвіницю. Ще через десятиліття комплекс оточили муром. У середині ХІХ століття працювали зі стінописом у інтер’єрах храму та окремих приміщеннях монастиря. Значні ремонтні роботи проводились і наприкінці ХІХ століття. Зокрема, це розписи нав – композиція із зображенням чотирьох євангелистів, поруч з якими їхні символи. У 1902 році до храму добудували каплицю Розп’ятого Христа з північного боку, а 1904 року каплицю св. Варвари та св. Йосифа з південного. Поліхромію для цих споруд виконав художник Тадеуш Пелчарський, а у вікна вставили вітражі. Над входом до південної каплиці є сцена “Благовіщення”, а “Моління про чашу” можна бачити над входом до північної каплиці, над хорами сюжет “Хустка Вероніки”.
За австрійської влади францисканців було ліквідовано, тому в монастирі поселились капуцини, костел тоді став парафіяльним для римо-католиків Личаківського передмістя. У роки Першої світової представниками австрійської влади було конфісковано й два дзвони. Залишився лиш один із рельєфом св. Антонія. Відлитий він був у 1701 році. Характерно, що костел святого Антонія на Личакові був однією із святинь, які продовжували діяти і в радянський період. Більше того, у 70-ті роки ХХ століття відбувся зовнішній ремонт храму, а на початку 80-х рр. ХХ століття реставрували ще й головний вівтар, у 1987 році – бічні каплички і поліхромію в головній наві. Після проголошення незалежності України, до храму повернулися францисканці. У 1995 році костел став Санктуарієм св. Антонія Падуанського.
Цікава інформація про комплекс
Історія костелу св. Антонія багата на епізоди про “мандрівні” фігурки. Уже згадувалась версія, що фігура святого Антонія Падуанського, яка стоїть на подвір’ї храму, ліворуч від входу, раніше могла прикрашати фасад. Щось схоже і з фігурою Матері Божої Непорочного Зачаття (“Танцююча Мадонна”), що на сходах перед храмом. Імовірно, що раніше вона стояла перед входом до храму, а в роки перебудови, яка була в першій половині ХІХ століття, “перекочувала” на чинне місцезнаходження.
У середині храму не менше цікавих моментів. Зокрема, варто згадати про вівтарі періоду пізнього бароко. З незначними змінами вони дійшли до наших днів. Це головний вівтар, що в апсиді пресвітерію. У його центральному полі ікона з зображенням святих Антонія Падуанського і Антонія Пустельника. Обабіч дві поліхромні фігурки св. Єроніма і св. Августина відповідно. Бічні вівтарі знаходяться при вході до пресвітерію. Як і головний, вони дерев’яні і позолочені, з поліхромією. У північному є образ св. апостолів Петра і Павла, який раніше знаходився у костелі паулінів і був перенесений звідти. У центральній ніші південного вівтаря знаходиться новіша фігура Матері Божої з Люрду. Поруч із нею є ікони Матері Божої Старжденної і Матері Божої Непорочного Зачаття авторства Марцина Яблонського.
У храмі є дерев’яний поліхромований амвон другої половини XVIII століття. Він знаходиться при вході до пресвітерію, з правого боку. Амвон багато декорований, з різьбленими фігурками євангелістів, балдахін оздоблено фігурами путті і таблицями на тему Десяти Заповідей.
До XVIII століття відносять і образ Миколая-єпископа з фігурами св. Станіслава-єпископа і св. Христофора, який несе маленького Ісуса через воду. Також і образ св. Войцеха з позолоченими фігурками архангела Михаїла – у вигляді воїна, в латах і з мечерм, а також архангела Гавриїл з лілією в руці.
У центральному полі вівтаря, який знаходиться у каплиці Розп’ятого Христа, є велике дерев’яне розп’яття 1739 року. Його перенесли з іншої францисканської святині у Львові – св. Хреста. Вівтар декорований фігурами ангелів, також там є образ Трійці. На склепінні згаданої каплиці можна побачити поліхромію на тему “Ісус воскрешає Лазаря” і “Ісус, який заспокоює морських духів”. У бічних вікнах каплиці вітражі, де відчитуються теми “Покладення Христа до гробу” і “Воскресіння Господнє”. Щодо несакральних творів, то в каплиці можна бачити портрети фундаторів – Костянтина Кшиштофа Вишневецького і його дружини, Анни з Ходоровських Вишневецької. Обидва датуються XVIII століттям.
У центральному полі вівтаря, що в каплиці Варвари і Йосифа, знаходиться ікона св. Варвари, яку датують XVIII ст., також поруч є образи св. Йосифа з Ісусом і Матері Божої Неустанної Помочі. Інтерес викликає і образ св. Терези 1933 року, який на лівій стіні каплиці, адже тут розпізнаються ландшафти Личакова і навіть сам костел св. Антонія.
Досить своєрідними є і 15 образів XVIII століття, які знаходяться у наві й пресвітерії. Вони практично є сучасниками самого костелу і робили їх ще на замовлення францисканців. Їхнім характерним атрибутом є зображення постатей святих – у повний зріст і кожен зі своїм символом.
З костелом св. Антонія пов’язана не лише родина Вишневецьких. Так, з лівого боку у пресвітерії є біломармурова таблиця – це епітафія графа Едварда Дунін-Борковського. Оздоблена вона медальйоном з написом і гербами. Авторство цієї роботи належить Тадеушу Вишньовецькому.
Не варто забувати й того, що у костелі св. Антонія хрестили Збіґнєва Герберта. Того самого, який народився у Львові, жив і навчався у нашому місті, а пізніше став одним із найвідоміших польських поетів та есеїстів. У 2002 році, на згадку про цю подію, у храмі встановили відповідну меморіальну таблицю.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Баранюк К. Костел святого Антонія з Падуї – храм, якого не здолав радянський режим // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/kostel-svyatoho-antoniya-z-paduji-hram-yakoho-ne-zdolav-radyanskyj-rezhym/
- Жук І., Мельник І. Вул. Личаківська, 49А – костел св. Антонія // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/lychakivska-49a-church/
- Санктуарій св. Антонія з Падуї // Львівська Архідієцезія Римо-Католицької Церкви в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rkc.lviv.ua/category_2.php?cat_1=10&cat_2=41&lang=1
- Смірнов Ю. Костел св. Антонія (костел святого Антонія Падуанського) // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2000. – Т. 3. – С. 504 – 508.
Світлини взято з Вікіпедії
Повязані записи
