У людей різні характери, різні смаки, неоднакові потреби. Але є в житті дещо таке, без чого не може обійтися жодна людина – це любов. Любити хочуть усі, але що таке “любов”, мало хто знає. У наш час засобами масової інформації (ЗМІ) через фільми, телепередачі, продукцію, якою ми користуємося, любов рекламують як задоволення плотської похоті. Тому й не дивно, що висновки соціологічних досліджень показали, що молоді люди вважають нормальним мати багато “партнерів” до шлюбу. Так думають 64% опитаних юнаків і 54% дівчат; і не бачать нічого поганого в тому, що дівчина позбудеться цноти до 15 років. Така реальність.
Натомість подружні статеві відносини є благословенні Богом і служать для встановлення та посилення духовно-тілесного зв’язку між чоловіком і дружиною. Для того, щоб зрозуміти, чому Церква закликає зберігати цноту, необхідно з’ясувати, що таке духовно-тілесний зв’язок.
Припустимо, що юнак вступив у зв’язок із дівчиною. Між ними виникли інтимні стосунки – стосунки чоловіка і жінки. Про це в Біблії сказано так: “Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю” (Бут. 2, 24). Тобто двоє людей із цього моменту стають одним тілом, це означає, що усе, що відбувається з хлопцем, буде відбиватися на дівчині; усе, що відбувається з нею, буде відбиватися на ньому, у його тілі. Коли юнак вступив у статеві відносини з дівчиною, а в неї було до цього десять коханців, то виходить, що він буде пов’язаний із нею, а через неї – із десятьма незнайомими чоловіками. Через неї кожен із них буде пов’язаний із рештою на невидимому рівні (певним духовним зв’язком). Отже, утворюється певне блудне співтовариство, яке, примножуючи свої гріхи, усе більше і більше віддаляється від Бога, занапащаючи свої душі. У Новому Завіті про це дуже чітко вказується: “Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом” (1 Кор. 6, 16-17). Ось чому дошлюбні статеві відносини є такими небезпечними. Саме тому Церква закликає до шлюбу перебувати в дівстві, зберігати цноту.
Наслідки дошлюбних статевих відносин
- Виникнення конфліктів і ймовірність розлуки неодруженої пари через передчасну фізичну близькість.
- Великий біль після розірвання такого зв’язку.
- Велика психологічна травма та душевні страждання (жаль і почуття провини) від втрати цноти.
- “Притуплення” розсудливості та рішучості при виборі для себе доброго чоловіка чи дружини.
Вплив дошлюбних статевих відносин на подружнє життя. Небезпеки.
Дошлюбні статеві відносини завдають потужного удару по майбутньому сімейному житті, роблячи глибоку тріщину в подружніх відносинах.
- Порівняння з попередніми партнерами
Таке порівняння завжди буде присутнім, і його позбутися практично неможливо.
- Бажання змін
Чоловік, який у молодості звик мати статеві відносини з багатьма жінками, бачитиме свою дружину лише як ще одну жінку для тимчасового користування. Бажаючи змін, зневажатиме її і дуже часто шукатиме пригод з іншими. Подібне може трапитися і з жінкою. 
Досвід життя показує, що молоді люди звиклі до егоїстичного життя у своє задоволення, до флірту та безладних інтимних стосунків, через свою розбещеність ніколи не будуть вірними у шлюбі і не зможуть створити міцну сім’ю. А даремно витрачені на випадкових “партнерів” сили душі вже не будуть пролиті в повноті на свою другу половину. Це призведе до “безбарвних” відносин у шлюбі, які перетворять сімейне життя на “обридну лямку” з усіма наслідками, які з цього випливають. Адже кожна неупереджена людина може зрозуміти, що перегляд фільмів, у яких “ненав’язливо” показують, як чоловік зраджує дружину, а в дружини на стороні є коханець, аж ніяк не допомагає вихованню в людях вірності і жертовного кохання – цієї основи сімейного щастя. І як тут вистояти, коли це беззаконня подається в кольорі, під музику, у романтичному вигляді, як щось позитивне?
- Вагітність
Дуже часто дошлюбні статеві відносини закінчуються вагітністю дівчини. Вагітність назавжди змінює життя молодих людей, оскільки, завагітнівши, дівчина стає матір’ю живої дитини. Вона стоїть перед вибором:
1) народити дитину та опікуватися нею (добре, якщо хлопець надумає з нею одружитися – дитина хоч сиротою не залишиться);
2) народити і віддати на всиновлення (дуже поширені випадки, коли до такої горе-матері “з роками приходив розум” і вона зі страшенними душевними муками шкодувала про свій необдуманий вчинок молодих років та шукала шляхи повернути дитину назад);
3) аборт (тобто вбивство). Аборт відбивається на психіці молодої матері, навіть якщо вона не усвідомлює, що дозволила позбавити життя свою дитину. Виникає так званий постабортний синдром.
- Венеричні захворювання
У Священному Писанні неодноразово наголошується на тому, що блудник грішить не лише проти себе, але й проти свого тіла. Яскравим прикладом цього є венеричні захворювання, що передаються переважно статевим шляхом.
- Білкова спадковість, пов’язана з телегонією (вплив на потомство не тільки першого,а й інших партнерів)
Блуд справді залишає катастрофічний слід у душах і тілах нащадків. Історичні факти також це підтверджують. Такі випадки дуже гарно описує К. В. Зорін у своїй книзі “Вино блуду…”. У середині XIX століття для виведення нових порід коней селекціонери намагалися схрестити породистих кобил із витривалішими копитними тваринами – зебрами. Жодного зачаття, звичайно, не відбулося через хромосомну несумісність, яка була відкрита наукою набагато пізніше. А тоді, півтора століття назад, невдалі досліди просто припинили. Кобил знову перевели на конезаводи. Але через кілька років у них почало з’являтися потомство… із забарвленням, що повторює вертикальні смуги зебри.
Як це можливо: від породистого коня і чистокровної кобили – смугасті лошата?! Науковий світ був приголомшений і назвав цей феномен телегонією (від лат. tele – далеко, на відстані і gonos – рід, народження, або gono – сім’я).
Сучасник Чарльза Дарвіна, французький біолог, професор Фелікс Ле-Дантек описав подібні досліди у своїй книзі “Індивідуальна еволюція, спадковість і неодарвіністи”. У розділі “Телегонія, або Вплив першого самця” він робить наступний висновок: “Не тільки перший самець має вплив на майбутнє потомство, але і всякий самець, який раніше запліднив матір… І дитина, що народилася від жінки, у якої раніше було багато дітей від різних коханців, може мати ознаки всіх цих попередніх чоловіків”.
З явищем телегонії зіштовхувалися також при розведенні собак і голубів. Якщо породисту собаку хоча б один раз спарувати із псом-дворнягою, то в неї вже ніколи не буде породистих цуценят. Якщо породистий пес зійдеться з непородистою собакою, то в майбутньому і від нього не буде породистого потомства. Якщо непородистий голуб парувався з породистою голубкою, потім навіть при “найелітнішому партнері” в неї вилупляться нечистокровні пташенята: то пір’я у хвості, то колір дзьоба не такий тощо.
Питання про те, чи не розповсюджується телегонія на людей, почало особливо хвилювати суспільство в XX столітті. Класична генетика відповіла на нього негативно: дитина отримує гени свого біологічного батька, а не когось із попередніх статевих партнерів своєї матері. Чоловік, з яким жінка втратила цноту, не є генетичним батьком її майбутніх дітей від іншого шлюбу і не змінює їхні гени. Але все-таки залишаються факти, що не вкладаються в цю схему. Ось один із прикладів. У 1957 році Москва приймала зарубіжних гостей Всесвітнього фестивалю молоді і студентів. Для деяких любительок “африканських пристрастей” цей “апофеоз свободи і любові” закінчився народженням смуглявих, темношкірих дітей. Тих же, хто обійшовся, так би мовити, “без наслідків”, чекало непередбачуване. Значно пізніше, при укладенні шлюбу зі співвітчизниками, їхні сини і дочки іноді народжували дітей негроїдного типу. Отже, за гріх жінки розплачувалися її діти або внуки, тобто мали наслідки цього гріха! Блуд – вантаж далекого минулого – через десятиліття стає причиною важких сімейних трагедій.
Повторюсь, класична генетика категорично відкидає телегонію в людей. Проте, наприкінці XX століття, відкриття відомого американського біохіміка Стенлі Прузінера дозволило по-новому поглянути на старі теорії. У 1997 році за вагомий внесок у науку Прузінер був удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини. Його відкриття спонукало вчених виділити ще один тип спадковості – пріонну, білкову спадковість. У наш час до її визнання схиляється ряд вітчизняних і зарубіжних фахівців. Для нас принципово важливо те, що передача інформації відбувається не тільки через хімічну структуру генів. Тривимірна, структурна інформація, у якій може кодуватися просторова організація живих організмів (включаючи будову нашого тіла, індивідуальні анатомічні особливості різних людей, народів і рас), передається від білка до білка. Іншими словами, оминувши (!) відомі до цих пір генетичні механізми.
Якщо в майбутньому теорія білкової спадковості буде доведена остаточно, то не є винятком, що вона допоможе розгадати феномен телегонії. Але духовне значення цього явища очевидне і без цього. Не випадково в народі кажуть, що потрібно берегти честь змолоду, а святі отці стверджують, що “блудник псує свій рід”.
І це лише деякі наслідки “дошлюбного сексу”. Вони достатньо красномовні і говорять самі за себе. Сучасна медицина і генетика повністю погоджуються з християнством у тому, що дотримуватися етичної чистоти подружньої близькості необхідно.
Слова апостола Павла: “… Тіло ж не для блуду…” (1 Кор, 6, 13); “Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог” (Євр. 13, 4) аніскільки не втратили своєї актуальності.
На мою думку, за планом Творця, саме сім’я розкриває нам таємницю статі. Поза сім’єю не повинно бути статевого життя, тому що тоді сім’я буде неправильною, такою, що спотворює нашу природу і життя та порушує гармонію. По цій причині шлях дошлюбної чистоти є не лише вимогою моралі, а він зумовлений самою природою людини. Дошлюбне статеве життя загрожує спустошенням душі і спотворенням її внутрішнього ладу.
Однак, навіть якщо так сталося, що людина “cпіткнулася”, зробила помилку в житті, згрішила – все одно Господь нас любить й бажає, щоб всі спаслися і прийшли до пізнання істини. Тому і засіб оновлення, очищення та оздоровлення ми маємо – це щиросердечне покаяння й причастя Святих Тайн Христових, які приймаємо на освячення, набуття цілісності (цнотливості) та на зцілення душі і тіла.
Протоієрей Михайло Сивак,
проректор Львівської православної богословської академії
Повязані записи
