Батькові легше промовчати. Але одного дня нас будуть судити не лише за наші власні гріхи, але й за те, що ми дозволили або проігнорували, особливо в наших домівках.
Автор: Патрік О’Гірн*
Скромність — одна з утрачених чеснот нашого занепалого світу. З наближенням літа починається справжнє випробування для хранителів своїх очей. Але питання скромності є глибшим і полягає не лише в тому, що носять жінки. Воно починається і закінчується татами.
Після виступу минулого року в Нью-Йорку перед Goretti Group (католицькою групою неодружених у віці 20-30 років) на тему «Чесноти, необхідні для того, щоб знайти свою половинку», я попрямував у бік метро. На розі стояли чотири дівчинки, років 14-15, одягнені в такі короткі й обтягуючі спідниці, що героїня Джулії Робертс у фільмі «Красуня» здавалася скромницею в порівнянні з ними. У мене стислося серце. Це були чиїсь доньки.
Я хотів протистояти цьому, можливо, якось шокувати їх, щоб вони прийшли до тями, але розумів, що не маю для цього відповідного становища. Замість цього я тихо помолився: «Господи, допоможи їм пізнати свою справжню цінність». Коли я пішов далі, то не міг не запитати себе: Де їхні батьки? Який батько дозволить своїй доньці блукати ночами Мангеттеном у такому одязі? Як можна сидіти і дивитися як грає Knicks («Нью-Йорк Нікс» — професійна баскетбольна команда, – ред.), тоді як гідність і безпека твоєї доньки піддаються ризику?
Це друге мовчання Адама. Перше сталося в Едемі, коли Адам не зміг захистити свою суджену від спокуси змія. Це мовчання триває і сьогодні, коли тато відмовляється від своєї відповідальності захищати серце, розум і тіло своєї доньки. Те саме стосується їхніх синів. Їхні сини теж повинні навчитися плекати чесноту чистоти.
На жаль, багато католицьких татів хочуть подобатися своїм дітям і тому мовчать, коли їхні доньки носять легінси на людях і вузькі спідниці на Месі. Або, можливо, ми, татусі, настільки зайняті своєю кар’єрою та іншими справами, що нехтуємо емоційними потребами наших доньок. Ми як чоловіки також повинні бути прикладом скромності у своєму одязі. Я ніколи не забуду, коли побачив на церковному заході молодого священника в сорочці, яка обтягувала його торс. Очевидно, це було неправильним меседжем.
У книзі «Батьки святих» я розповідаю про те, як святий Луї Мартен, батько святої Терези з Лізьє, задавав тон скромності у своєму домі:
«Він ніколи не терпів, ні від себе, ні від будь-кого в своєму домі, легковажного вигляду або браку скромності в одязі. Ми не сміли в його присутності носити сукні з короткими рукавами, лише до ліктя» (с. 131).
Посилаючись на святого Амвросія, Тома Аквінський пропонує деякі практичні поради щодо скромності, яка, на його думку, є частиною чесноти поміркованості (стриманості).
«Тіло повинно бути одягнене природно і без манірності, з простотою, радше з недбалістю, ніж вишуканістю, не в дорогий і сліпучий одяг, а в звичайний, щоб нічого не бракувало для чесності та необхідності, але й нічого не додавалося для збільшення його краси» (Сума теології, II-II, кн. 169, ст. 1).
Сьогодні багато чоловіків звинувачують жінок у спокусах, з якими вони стикаються. Але скромність починається не з одягу, а з батьківства. Дівчинка, яку помічає, леліє і підтримує її батько, не буде шукати уваги через своє тіло. Коли вона ловить на собі погляд свого батька і пізнає любов свого Небесного Отця, то вчиться одягатися для слави, а не для задоволення.
Батькові легше промовчати. Але одного дня нас судитимуть не лише за наші власні гріхи, але й за те, що ми дозволили або проігнорували, особливо в наших домівках.
Коли я шукав собі дружину, мене не цікавили крайнощі — це мала бути ані надмірно сексуалізована модель, ані безформний стереотип. Я хотів жінку врівноважену, радісну і доброчесну. Та якось я сказав групі старшокласників: «Коли моя дружина носить джинси, я хочу її ще більше».
І ми обоє засвоїли цей урок. Моя дружина помітила, що коли вона одягає джинси чи обтягуючий одяг, то привертає до себе увагу. Вона більше так не одягається — не з почуття провини чи страху, а з переконання. Вона не власність. Вона — храм Святого Духа. Як і кожна жінка.
Свята Жертва Меси повинна бути останнім місцем, де людина стикається з нагодою до гріха. Як сказав один святий, коли зіткнувся з нескромністю в церкві: «Carne del mercado» — плоть на продаж. Якось перед Службою Божою моя покійна бабуся серйозним тоном попросила дівчинку-підлітка прикритися, від чого та розплакалася. Суворо? Можливо. Але моя бабуся знала, що Господь заслуговує на краще.
Нам потрібні знаки в наших церквах (у базиліці Святого Петра є суворі правила дрес-коду), не сварити, а нагадувати. Скромність — це не пригноблення, це повага.
Коли я працював асистентом-резидентом у Францисканському університеті, то на власні очі бачив, як навіть у благочестивих католицьких місцях не обходиться без нескромності. Одного разу три молоді жінки засмагали в бікіні прямо біля гуртожитків. Я покликав жінку-референта, щоб вона втрутилася. Засмагаючі були розлючені. Іншим разом чоловіки без сорочок грали в баскетбол прямо навпроти монастиря сестер. Я попросив їх прикритися. Вони теж пішли розлючені.
Навіть в одному із найвірніших католицьких університетів Америки скромність зникає. А що вже казати про решту наших університетів?
Скромність починається вдома, коли тато сміливо говорить правду. Наші дочки повинні знати, що вони — скарб, а не товар. Вони можуть або відкрити себе для чоловічої похоті, або приберегти свою красу для погляду Бога і майбутнього чоловіка.
Жоден чоловік не має жадати іншої жінки, не кажучи вже про чужу дочку. Тим більше, що вона є дочкою Бога Отця.
Будьмо подібні до Христа — Нового Адама, який говорив правду, жив у чистоті і віддав своє життя за свою Наречену. Мовчанню Адама має настати кінець. Від цього залежать душі наших дочок – та й наші також.
*Про автора: Патрік О’Гірн – письменник і позаштатний редактор. Він написав кілька книг, серед яких його остання книга «Залицяння святих: Як святі знайомилися зі своїми дружинами» (TAN Books). Його вебсайт – patrickrohearn.com.
Також читайте: О. Яцек Салій OP: Лицемірство — це погано, але безсоромність — ще гірше
«Матір Безнастанної Помочі»: Богородиця в житті владики Василія Величковського
Позиція: Тривожний феномен священника-знаменитості
Повязані записи
