Кілька десятків років тому всесвітньо відома газета «The New York Times» назвала ХХ століття століттям сатани. Дві світові війни, майже початок Третьої з можливою атомною катастрофою, епоха псевдолідерів, терору і ненависті. На тлі цих всіх поневірянь виринають людські життя, нуртуються і видозмінюються. Саме про ці страшні трагедії пише Ерік-Еммануель Шмітт у своїй книзі «Дитя Ноя». Маленький Жозеф опинився в епіцентрі епохи насильства і смерті, на грані великого потопу. Це відбулося тільки через те, що походив із єврейської сім’ї. Хлопчика розлучають з батьками, які прагнуть врятувати свого сина, віддають на виховання до католицького священика отця Понса. Читаючи книгу, перед очима виникають важкі декорації Освенцима. Ідеї Гітлера з його концепцією чистоти раси – страшний виклик для мільйонів сімей. Жозеф пригадує, наскільки небезпечно було носити зірку Давида на грудях чи будь-де, хоча хлопчик сам по собі не розумів чому. У цьому контексті міркуємо над темою свободи, коли поневолення людської гідності означало рух назад. Зрештою, ці виклики сформували нові стереотипи про юдеїв – як певних маргіналів, людей без минулого і майбутнього. Для Жозефа юдаїзм був традицією сімейних цінностей, переданням, але водночас і тавром, яке змінило його життя. Жозеф нічого не знав про юдаїзм, як і про Католицьку Церкву. На вихованні в отця Понса, герой відкриває для себе обличчя люблячого Бога, а також ознайомлюється із релігією своїх батьків.
Варто також зосередити увагу на образі самого отця Понса. Священик, який ризикував власним життям, переховуючи у сиротинці єврейських дітей. Отець Понс – зразок духівника, який ніколи не нав’язував своїх суджень і Бога іншим. Навпаки, дітям із єврейських сімей він намагався прищепити любов до релігії їхніх батьків. Мабуть, образ отця Понса у розумінні самого Шмітта є уособленням зразкового духівника. Адже у тексті відображуються особисті пошуки Бога письменником. Він спочатку вважав себе агностиком, батьки з дитинства привчали до атеїстичних погляд, та з часом він зрозумів важливість християнства, тим не менше не відмовляючись від пошани до інших релігій. Про що, зокрема, свідчить книга «Пан Ібрагім та квіти Корану».
Персонажі Шмітта – дуже щирі та відкриті люди, своїм життям вони представляють певну позицію, водночас є дуже близькими для читача, ніби спорідненими душами. Герої також у пошуках, вони також сумніваються, але прямують за голосом внутрішнього світу та серця.
Тема релігії у творах Еріха-Еммануеля Шмітта цікавить його насамперед тому, що він сентиментально відчуває людей та щиро цікавиться їхнім життям. Сам же Шмітт з цього приводу каже, що пишучи про релігію, він цікавиться не нею, а тим скарбом духовності, який несе історія людства та його географія. Ось чому його радше варто називати гуманістом, аніж прихильником релігій. Тому все ж ключовим терміном у його творчості є поняття духовності, де письменник виділяє стиль життя представників різних релігій. Саме через духовні питання, які висвітлені в творі «Дитя Ноя» Шмітт вніс у «Цикл Невидимого» (Le Cycle de l’Invisible), тому що невидиме є сенсом, який стоїть у першопричині явищ.
Століття сатани відійшло у небуття. Добро завжди перемагає, воно є більш глибинним, багатовимірним, справжнім! Сподіваюся, що ХХІ століття буде століттям прощення. Бо такі, як Жозеф, – виросли. Вони є дітьми Ноя, тими, хто реанімовуватиме цей світ з протистоянь – на дружбу! Зло переможемо тільки Любов’ю!
Юліана Лавриш
Повязані записи
