Екуменізм – нова конфесія?

Пояснити таке поняття як екуменізм у всій повноті, в кількох абзацах, доволі складно. Однак, я спробую принаймні окреслити його суть, адже загальний рівень обізнаності з екуменічною проблематикою серед українців є не високим. Нещодавно вдруге проводила опитування на цю тему серед молоді і зрозуміла, що роботи ще не початий край.

Часом коли вживаю слово екуменізм, людям вчувається «економізм», а то й «комунізм» 🙂 Тож, вони часто вже від початку негативно сприймають все, що з ним пов’язане. Натомість «екуменічний» з латинської означає «вселенський», від слів «світ», «вселенна», «людство»; а з грецької «заселена земля». Тобто це всезагальне поняття, явище, що охоплює весь світ. Екуменізм – це рух у міжхристиянському середовищі, що з допомогою діалогу намагається об’єднати спільні погляди різних конфесій та досягти Євхаристійної єдності.

Точкою відліку сучасного екуменічного руху дослідники називають 1910 рік. Тоді  в Единбурзі (Шотландія) відбулася IV Міжнародна місіонерська конференція. Організатори якої шукали шляхи подолання кризи християнства. Ця конференція стала стимулом для виникнення трьох екуменічних напрямів: «Віра і церковний устрій», «Життя і діяльність» і «Міжнародна місіонерська рада», які згодом об’єдналися і утворили у 1948 р. Всесвітню Раду Церков. На сьогодні це основний керівний орган екуменічного руху.

Часом серед християн різних конфесій побутує думка, що метою екуменізму є об’єднати всі Церкви, зокрема в Україні, створити єдину Церкву. І тут починаються закиди, мовляв екуменізм – нова конфесія. Адже будуть ті, які підтримають об’єднання і почнуть ходити до «екуменічної Церкви», натомість залишаться ті, які сповідуватимуть і надалі традиції своєї Церкви. Таким чином виникне ще одна конфесія і поділ та розкол тільки поглибляться. Так от, хочеться пояснити, що екуменічний рух лише сприяє єдності християн, а не є прагненням якоїсь однієї Церкви домінувати над іншими, а тим більше створювати ще одну Церкву чи конфесію.

Серед духовенства надзвичайно багато для розвитку екуменізму зробив Іван Павло ІІ. Він неодноразово наголошував на екуменізмі, як «єдності у різноманітті». Тобто це утвердження у власній традиції і обрядах, але одночасно й вивчення традиції іншої конфесії, для того, щоб зрозуміти її. Адже дуже часто незнання, породжує нерозуміння, страх, а звідси й неприязнь та ворожнечу.

Самі миряни часто не проти екуменізму. Яскраво це видно у змішаних сім’ях, де чоловік католик, а жінка православна чи навпаки. Вони починають пізнавати релігійне життя одне одного, поважати традиції, моляться разом. А це вже прояви екуменізму. Нещодавно й у власній родині мала приклад такої спільної молитви. Та навіть якщо Ваша сім’я належить до однієї конфесії, Ви все одно можете бути відкритими до діалогу з іншими. Адже чи знаєте Ви який хліб для причастя використовують католики, а який православні християни? Чи що таке Filioque ? Все це догматичні відмінності, які часто не відомі простим мирянам. Але саме через них існує поділ і християни однієї конфесії не можуть приймати Святе Причастя у храмах іншої конфесії. Єдине, про що знають миряни, хто є головою їхньої Церкви й саме в цьому бачать різницю. Але ж ми молимося не до Глави Церкви, а до Бога, а він для всіх християн один, саме на цьому наголошує екуменічний рух.

Важливо, що такої думки дотримується і львівське духовенство. Адже саме у Львові під час найважливіших свят та подій організовують екуменічні молитви й молебні. Та й наш сайт «Духовна велич Львова» намагається якнайповніше висвітлювати життя представників усіх конфесій, які діють у місті. Також команда сайту неодноразово влаштовувала екуменічні зустрічі з духівниками різних конфесій. Крім того, саме у Львові діє Інститут екуменічних студій Українського католицького університету, де готують фахівців з екуменізму.

Окрім єдності в молитві, прихильники екуменічного руху закликають християн єднатися й у соціальному служінні задля допомоги усім потребуючим. І це ще один важливий аспект. Бо навряд чи, коли постанете перед Богом, він запитає: «До якої конфесії ти належав?», а радше: «Яким християнином ти був?».

Анна Грапенюк