Французький філософ і письменник Альбер Камю сказав: «Найважливіше – мати силу вибрати те, що тобі до душі і не відступатися. Інакше краще померти». Насамперед у своїх працях Камю звертається до проблеми самогубства. Ця проблема цікавила Камю ще зі студентських років, а в кінці 30-х рр. минулого століття для Франції вона стала особливо актуальною, тому Камю у «Міфі про Сізіфа» акцентує: «Існує лише одна по-справжньому поважна філософська проблема – проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб бути прожитим, – отже, відповісти на головне питання філософії».
У Камю самогубство тлумачиться як явище соціальне, але причини його заховані у глибоко суб’єктивних переживаннях. Почуття абсурду, до якого людина здатна дійти внаслідок розладу між самою собою і своїм життям, на зразок розладу «між актором і його лаштунками», може стати для людини причиною самогубства.
Кінострічка «Це дуже кумедна історія» (англ. «It’s Kind of a Funny Story») – американська комедійна драма режисерів Анни Боден і Райана Флека, знята за однойменним романом Неда Віззіні. Прем’єра в США відбулася 24 вересня 2010 року, світова прем’єра – 26 вересня 2010 року.
Слоган фільму: «Іноді думки в твоїй голові не такі вже й божевільні, як ти думаєш».
Акторський склад кінокартини: Кейр Ґілкріст, Емма Робертс, Зак Ґаліфіанакіс, Віола Девіс, Лорен Ґрем, Джим Ґеффіґан, Зої Кравіц, Дана ДеВестерн, Карен Чілтон, Аасіф Мандві тощо.
Сюжет цієї історії такий: 16-річний хлопець Крейг страждає клінічною депресією. Проблеми підліткового віку дуже впливають на юнака. Батьки несерйозно ставляться до його проблеми. Вони більше зайняті своїми справами, хоча і стежать за станом сина. Крейг схвильований через навчання: він боїться провалити іспити в елітну школу, боїться не вступити до університету, залишитися без дівчини, у майбутньому не знайти престижної роботи і не стати власником розкішного житла. Здавалось би, звичайні страхи та стереотипи урбаністичної пастки життя, але…
У зв’язку з накопиченими проблемами Крейг вирішує звернутися до лікаря і ділиться з ним своїми переживаннями. У підсумку хлопцю пропонують вирушити в психіатричну клініку. Юнак думає, що йому просто пропишуть ліки і відправлять додому, але лікарі вирішують залишити його в лікарні на 5 днів.
Підліткове відділення клініки для душевнохворих закрите на ремонт, тому Крейга поселяють у відділення для дорослих. Там він знайомиться з Боббі – чоловіком, який незабаром стає його другом і наставником, згодом – ще з багатьма іншими людьми ,та починає переосмислювати своє життя.
Як на мене, ключовою філософською проблемою цієї кінокартини ще й є питання, що потрібно полюбити своє життя і не боятись ризикувати. Це так прекрасно, коли ти молодий, коли все життя попереду.
Звісно, слід бути серйозним, думати про важливі моменти життя, але не попри все… незважаючи на те, що ми маємо чітко спланувати своє життя… незважаючи на важливість вибору, не можна втрачати сьогоднішній день… Ми завжди встигнемо бути дорослими і рішучими стосовно подолання щоденних труднощів, але не варто забувати про нюанси…
Щоб зрозуміти, що в тебе є серце, його мають розбити… і не варто шкодувати ні про що… не слід забирати своїх слів назад… ти маєш право безліч разів помилятись перед тим, як знайти свій шлях… Лише тоді можна відчути смак життя, якщо ти сам дозволиш собі жити, якщо полюбиш свою роботу, знайдеш справу життя, відшукаєш своє кохання серед сотні фальшивих сюжетів буденності.
Я сама не вірю, що пишу такі банальні речі… але це правда. Не існує великих і загадкових істин. Істина одна: де є любов, там немає пекла. Вибір тільки один – обрати життя, покликання, свою людину… а виправдання – це, мабуть, надлишок страхів та стереотипів.
Життя – це суцільний ризик, необдумані рішення, помилки, вміння залишатись людиною у будь-яких обставинах. Життя не сплануєш, тому залишається тільки дихати на повні груди та слідувати за велінням свого серця. Щоб відчути, що ти насправді живий, треба іноді сипати сіль на рани.
«… Роби як знаєш: поховай,
Свій плач без сліз в її волоссі,
Прошу, чужим не віддавай,
Її на осінь чи на зовсім…» (с)
Приємного перегляду!
Підготувала Лідія Батіг
Повязані записи
