Коли людина заходить у храм, може ще нічого не бачити, але вже чує. Не бачить архітектурних форм, декоративного оздоблення, розписів, але чує спів, духовний і молитовний звук. Почує як звучить хор – і ноги самі занесуть до церкви. Хор Львівської православної богословської академії «Credo» вже другий десяток років спонукає «повірити» кожного, хто прийшов у Храм Святителя Іоана Золотоустого. Про творче життя колективу читачам «Духовної величі Львова» розповідає керівник хору Львівської православної богословської академії Любов Кобилецька.
«Credo» готує кадри для служіння в Православній Церкві
«Ми назвали свій хор – «Credo», що в перекладі з латинської означає «вірую». «Credo» – це одна з частин латинської Літургії, точне відтворення нашого українського «Вірую». Коли ми подавали документи на фестиваль духовної музики, який організовувала Болгарська Православна Церква, при заповненні анкети виникло питання про те, як нас назвати. Ми представились як «Credo» – розпочинає розповідь керівник хору Любов Кобилецька.
Хор був створений із зародженням семінарії. Навчання в семінарії зумовлює до того, що повинен бути хор. Всі хлопці зобов’язані бути на щоденних Богослужіннях. Коли почалось зародження незалежної Української Православної Церкви Київського патріархату, відбулось відокремлення від Московського патріархату, а патріархом став владика Філарет, – постало питання про те, що треба готувати кадри для служіння в нашій Православній Церкві.
Львів був одним з перших міст, де утворилася православна семінарія. Тоді ще не було ні приміщення, ні викладачів. На початках семінарія існувала на базі піонерського табору в Брюховичах. Тому перші Богослужіння і перші спроби хору відбувалися в церкві Введення в Храм Пресвятої Богородиці у Брюховичах. Після того виділили приміщення на вул. Лисенка, де ще довго тривали ремонтні роботи. «Коли я прийшла, ми вправлялися у співі тільки у лівому крилі Церкви. Там було декілька камерних навчальних класів, студентів було багато. Коли переселилися у праве крило, зародився справжній храмовий хор» – згадує Любов Кобилецька.
«Мені було тільки 22 роки, коли я прийшла сюди працювати. Тоді ще була Львівська православна семінарія і академія – два окремі навчальні заклади. Згодом ми перейшли на загальноприйняте п’ятирічне навчання. Деякий час після декрету я не поверталася сюди працювати. Після мене керував хором відомий львівський музикант Василь Чучман – прекрасний хормейстер. Він упорядкував Літургію з усіх піснеспівів, систематизував, зробив комп’ютерний набір і видав збірку «Архиєрейська Літургія Львівської православної богословської академії». Так само він зробив збірник Всенічного богослужіння і збірку всіх піснеспівів, які співаються за системою восьмогласся: «Бог Господь», тропар, кондак, стихири на «Господи, взиваю», прокімени. Після нього хором керував наш колишній студент Юрій Столяр. А минулого року, у листопаді, до мене звернувся настоятель храму отець Назарій Лозинський і отець-ректор Ярослав Ощудляк з проханням, щоб я повернулась» – продовжує розповідь регент хору ЛПБА.
«Кожного року з першого вересня ми починаємо роботу з нуля»
Створити хор, зіспівати, вистроїти і зробити справді досконалим церковний спів – дуже складно. Це робота багатьох років. Складність полягає в тому, що як тільки хлопці починають зіспівуватися – вони закінчують семінарію. Зі слізьми в очах доводиться з хлопцями прощатися. Коли вкладено стільки зусиль і праці, тоді важко розлучатися. Приходять нові хлопці, і кожного року з першого вересня починається робота з нуля.
«Інша складність полягає в тому, що ми є храмовим хором, який постійно співає і Всенічні богослужіння, і Літургію. Всенічне богослужіння складається з багатьох піснеспівів, які співаються за системою восьмогласся, тобто, кожної суботи змінюється глас. Через це ми не можемо вдосконалюватися в одному, бо треба постійно бути в русі. Зараз починаються підготовчі неділі до Великого Посту. Щонеділі і щосуботи співаємо щось нове. Період перед Великим Постом і під час нього є непростим. У Пасхальний час є багато піснеспівів, які співаються єдиний раз в рік.
На репетиції ми регулярно збираємося в середу і п’ятницю. Адже у суботу і неділю співаємо Всенічне богослужіння і Літургію. Якщо є концерт, празник чи інші нагальні потреби, бачимося частіше. Наприклад, 9 лютого у нас буде перенесення мощей Івана Золотоустого, буде служитись Архиєрейська Літургія. Відповідно, зараз ми часто збираємося» – додає Любов Кобилецька.
Пріоритетом співу в хорі є бажання
Склад хору – це студенти Львівської православної богословської академії. Зараз є 16 хористів. «Переважно, я вибираю собі студентів, які добре співають або мають початкову музичну освіту. Але найчастіше буває так, що люди, яким дано багато від Бога, мають найменше бажання. А ті люди, які мають обдарування в чомусь іншому, завжди мають більше бажання і є працелюбними. Тому дуже часто ті, що можуть, і ті, що вміють, не мають бажання. Для мене основним пріоритетом співу в хорі є бажання. Бо в церкві не можна співати примусово. Спів у церкві повинен йти від серця, від душі. Адже такий спів – вдесятеро більша молитва, ніж просто молитва. Бажання співати має значно більший результат, ніж природні дані, вміння» – переконана п. Любов.
Фестивалі збагачують репертуаром
Репертуар у хору дуже різний. Здебільшого усталений і складався впродовж багатьох років. З кожним керівником приходили нові надбання, інші роботи, твори, нові аранжування. Є твори, привезені з фестивалю в Болгарії. Фестиваль збагатив колектив репертуаром, бо було багато хорів з Болгарії і Греції. Фестивалі і конкурси тим і багаті, що люди обмінюються досвідом, нотами. Це дає поштовх до вдосконалення. Коли хлопці чули, що хтось співає краще, це мотивувало їх, привело до сплеску емоцій.
За словами диригента хору, колектив останнім часом активно бере участь в усіх молебнях, які відбуваються на проспекті Свободи біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Останній з них був Архиєрейським, адже його очолював Митрополит Димитрій. Молитва була присвячена річниці розгону студентів на Майдані. Нещодавно камерний склад хору брав участь в екуменічному молебні в Римо-католицькому костелі, де молитву очолював ректор Львівської православної богословської академії отець Ярослав Ощудляк.
У Львові, у травні, щорічно проводиться Міжнародна конференція з історії Української Православної Церкви. Минулого року хористи брали і в ній участь. Професори історії Церкви з Києва були приємно здивовані рівнем виконання піснеспівів хором ЛПБА.
«Я собі не уявляю зараз, якби когось одного з них тут не було»
«Хор – це дружній колектив. Хоча були у нас і студенти, які не прижилися. Але за рік часу хор настільки здружився, став одним єдиним. Хлопці один за одного стоять горою, одне одному допомагають. Старші курси гримають на молодших, які трохи нечемні. Я собі не уявляю зараз, якби когось одного з них тут не було» – наголошує Любов Кобилецька.
Коли немає нічого в серці, то вокальні дані – це пустий звук
«Я завжди казала, що людина, коли заходить у храм, може ще нічого не бачити. Але коли чує гарний молитовний духовний спів, це впливає на неї надзвичайно. Можна зайти і стояти в притворі, не бачити всієї краси храму, не бачити убрання храму, краси архітектури. Але почути, як звучить хор – і ноги самі людину занесуть до тієї церкви. Людина захоче стати на коліна перед Богом і помолитися. Звичайно, я надаю перевагу професійному співу і наголошую: «Хлопці, ви мусите ці слова, насамперед, пропустити через серце, душу, а потім думати, як відкрити рот» – настановляє диригент хорового колективу. За її словами, техніка вокалу є дуже важлива. Але коли немає нічого в серці, то цей вокал, голос, вміння показати свої вокальні дані – абсолютно нічого не дають, це пустий звук.
Співати треба «по-Божому»
В церкві має бути тиша, благодать. Спів має тільки доповнювати атмосферу і ауру, яка є в церкві. Спів – це частинка храму, головне завдання – це достукатись до серця кожного того, хто є в храмі.
«Хлопці, заспівайте мені, будь ласка, «Вірую» так, щоб найзатятіший атеїст впав на коліна і покаявся!» – кажу я своїм хористам. І це на них впливає, бо вони починають думати. Літургія має бути наповнена Божою благодаттю. Співати треба «по-Божому» – ділиться настановами Любов Кобилецька.
«Господи, прости, я думаю про музику, а маю думати про молитву»
Це дуже складно поєднувати музичне мистецтво з молитвою. Керувати церковним хором – це дві години постійної напруги: нічого не забути, дотриматись порядку піснеспівів, простежити за тим, коли вийдуть отці. Хлопці можуть бути музично неграмотні. Вокал в хорі не відіграє таку роль, як слух. Вміння слухати свого сусіда, сусідню партію – це найважливіше. Тож пані Любов просить хористів на 95% слухати і на 5% співати.
Коли є один священик і тримається в одній тональності – це легше. А коли єктенія, різні священики співають то високим, то середнім, то низьким голосом – керівнику хору треба старатися, щоб акорд був чистим. Тому є багато аспектів, які впливають на богослужбовий спів. Процесія під час Літургії дуже важлива – щоб все було вчасно, чисто, досконало.
«Інколи я кажу про себе: «Господи, прости, я думаю про музику, а маю думати про молитву». Звичайно, одночасно і співати, і керувати хором, і думати про молитву – це дуже складно. Але з іншого боку, піснеспіви і є молитвами, текстами, взятими з богослужбових книжок, які писалися Святими Отцями. Коли ти даєш замах до вступу на перший акорд, просиш Господа допомогти доспівати до кінця так, щоб це був справді церковний духовний і молитовний спів» – так завершує розповідь про своє дітище керівник хору Львівської православної богословської академії Любов Кобилецька.
Марта Еліяшевська
Фото: ЛПБА
Повязані записи
